2.Основні проблеми підліткового віку. Напрями психологічної допомоги.

Психологічні проблеми підліткового віку Дорослішання – це процес перетворення дитини на дорослу людину, процес поступового формування певних здібностей, що дозволяють задовольнити вимоги, які ставлять перед нею дорослі, майбутня роль батька, чоловіка, матері, дружини, працівника, члена суспільства й життя в цілому. Підлітковий період, про який ідеться в даній статті, охоплює анатомічні, гормональні, психоемоційні зміни та зміни соціального функціонування підлітка. Усі вони проявляються в переході окремих функцій від незрілості до зрілості. У сфері інтелектуальних функцій: перехід від того, щоб у всьому спиратись на авторитети, до пошуку доказів; від концентрації на фактах, конкретики – до пояснень і базування на них; від мінливості та множинності інтересів до їх концентрації та стабільності.Формування емоційної сфери: від неврівноваженості, дитячих страхів, уникнення конфліктів до балансу, рівноваги, дорослої мотивації та прагнення вирішувати конфліктні ситуації.У сфері соціального функціонування: від страху бути знедоленим, наслідування, безпорадності й невизначеності – до прагнення усвідомленого почуття прийняття себе, до самостійності та соціальної заповзятливості.У сфері незалежності від батьків: від контролю батьків, опори на них і підпорядкування до самостійного контролю над своєю поведінкою й емоціями, до прагнення покладатись на себе самого й будувати дружбу з батьками.Формування почуття власної ідентичності: від нереалістичної самооцінки й постановки нездійсненних цілей, викликаних страхом перед соціальною оцінкою й несхваленням, до адекватного сприйняття власної особистості, самоповаги, спокійного прийняття чужої думки й оцінок себе, постановки реальних завдань і реалістичного планування. Емоційний розвиток підлітка безпосередньо залежить від ступеня формування інтелектуальної зрілості, гормональних і фізичних змін, що відбуваються, а також від соціально-культурних чинників. Емоційний розвиток характеризується: незвичайною інтенсивністю та жвавістю емоцій – емоції часто є вкрай важкими, коли дрібні інциденти можуть переживатись нарівні з «кінцем світу», а перед обличчям об'єктивно несуттєвих невдач виникає відчуття безглуздості життя; можливі часті суїцидальні думки й навіть самогубство через дріб’язкові причини;емоційною нестабільністю, лабільністю емоцій – характерні легкість і досить швидкий перехід із крайньої зневіри та смутку в ейфорію, тому надзвичайно важливо забезпечити пильний супровід дитини в усіх її переживаннях, важливо спрямовувати її діяльність так, щоб у пориві миттєвого поганого настрою вона не вчинила жодних дурниць; також характерний легкий перехід від почуття власної сили й потужності до зриву, психологічного знесилля, утрати віри у власні сили та можливості;безпредметністю емоцій – підліток часто не може визначити, чому йому сумно чи радісно, що викликало в нього занепокоєння й т. п.; причина такого стану криється в інтенсивних гормональних змінах, що впливають на роботу нервової системи. Як уже згадувалось, величезний вплив на розвиток і формування підлітка мають соціально-культурні фактори й особливо сімейні взаємини. Максимально значущою в підлітковий період є підтримка, що надається батьками. Крім того, сім'я має дуже широкий спектр значень. Завдання сім'ї полягають у такому: задоволення потреб усе ще дитини, хоча й підлітка, який поступово готується до ролі чоловіка, батька, працівника й т.п.;бути джерелом досвіду та знань про життя;формування особистості, смаку, уподобань, звичок, забезпечення правильними моделями для наслідування (ураховуючи той факт, що дитина копіює своїх батьків, будь-яку їх поведінку, способи впоратися із проблемами та стресом служать їй певним орієнтиром). Коли підліток лякає нас своєю поведінкою, розбурхує словами, висловами, способом мислення, ми повинні замислитися, чи не дали ми йому самі привід думати так, чи не подали поганий приклад своїми вчинками (докоряючи дитині, погляньте на себе);надання моделі ставлення до життя, світоглядних орієнтирів.

У період підліткового розвитку відбувається також зміна сили впливу сім'ї на дитину. Настає криза авторитетів.

НАПРЯМКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

РЕАБИЛИТАЦИЯ — это система мероприятий по восстановлению психических функций, организованная определенным образом, оптимизирующая жизнь личности в соответствии с ее потребностями и способностями. Реабилитация опирается на активность самого субъекта помощи, когда специалист укрепляет его волю, выдержку, терпение.

ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ РЕАБИЛИТАЦИЯ направлена на оптимизацию компенсаторных процессов при использовании психотерапевтических и психокоррекционных мероприятий. Если личность находится в кризисе, то реабилитационный процесс уменьшает его за счет повышения самооценки, одобрения окружающими ее способностей. Психологическая реабилитация тем самым направлена не на частное нарушение, а на личность в целом. Как выразился В. М. Сорокин, «цель реабилитации — не допустить превращения личности инвалида в инвалидную личность».

Здесь следует остановиться на понятии реабилитационного пространства. Под этим понятием будем понимать область окружающей среды, где человек с особыми проблемами может без ущерба своей психике совершать такую деятельность, которая приносит ему удовлетворенность и вызывает у других людей полноценное восприятие обратившегося за психологической помощью. Таким реабилитационным пространством может быть семья, профессиональная деятельность, общение с искусством, чтение, в том числе и профессиональное.

Реабилитация тесно связана с компенсаторными возможностями личности, которые проявляются на разных уровнях: медицинском, социально-психологическом, психологическом. Если медицинский предполагает возможности медикаментозного воздействия (лечение органов), то социально-психологический— повышение социального статуса, выплату социальных льгот и пр. Психологическая реабилитация ориентирована на психическое развитие, обучение, овладение профессией и пр.

ПСИХОЛОГИЧЕСКОЕ СОПРОВОЖДЕНИЕ — протекающий во времени процесс создания социально-психологических условий изменения.

Здесь же подчеркнем самые общие признаки психологического сопровождения и отличия от сходных с ним понятий профилактики, просветительства, психологического консультирования, психологической коррекции и психотерапии. В настоящее время проблемами психологической помощи и помогающей деятельности интересуются как практические и медицинские психологи, так и социальные педагоги, психиатры, юристы, так как появляются проблемы не только детского населения, но и неработающих или потерявших работу взрослых. К тому же социальные катаклизмы, наносящие ущерб психическому здоровью, актуализируют необходимость психологической помощи людям.

ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОФИЛАКТИКА — это предупреждение возможных негативных последствий поведения, нежелательных для обучения и развития детей и подростков