Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Розділ 1.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
46 Кб
Скачать
☆

2.4. Окремі особливості трудової діяльності іноземців і осіб без громадянства.

Порядок і умови укладення трудового договору визначає законодавство України про працю. На іноземців поширюються норми трудового законодавства щодо укладання, зміни та припинення трудового договору, робочого часу та часу відпочинку, заробітної плати, гарантій та компенсацій, охорони праці, праці жінок, неповнолітніх, а також щодо розв’язання трудових спорів. Окремі особливості трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав, регулюють міжнародні договори України.

Іноземні працівники мають право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ними трудових обов’язків, а також на медичне обслуговування. Крім того, іноземці мають право переказувати зароблені кошти на територію держави виїзду. Слід урахувати, що не допускається подвійне оподаткування зароблених трудящими-мігрантами коштів. Іноземні громадяни та члени їх родин мають право на ввезення та вивезення особистого майна відповідно до чинного законодавства або міжнародних договорів.

Громадяни України, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, мають право на державну допомогу, передбачену Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-XII (далі – Закон про допомогу сім’ям). Такого права вони набувають, починаючи з місяця, в якому вони прибули в Україну. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. В тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, які містить Закон про допомогу сім’ям, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. У тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Зазначимо, що порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, визначають постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання до інших країн” від 6 квітня 1993 р. № 258 та постанова правління Пенсійного фонду України “Про затвердження інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні” від 23 квітня 1999 р. № 4-5.

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні.

Іноземні громадяни не можуть бути призначені на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до закону призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язані з належністю до громадянства України. Так, на посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати тільки громадянина України. Згідно зі ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути виключно громадянин України. Відповідно до ст. 76 Конституції України народним депутатом України може бути лише громадянин України. Прокурорами і слідчими можуть призначатися тільки громадяни України. Іноземні громадяни в Україні не можуть бути адвокатами, нотаріусами, аудиторами.

Допуск до державної таємниці зі ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” і “таємно” надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу й форми власності теж може обіймати особа, яка є громадянином України.

Зауважимо, що іноземці, які пройшли медичну чи фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних держав, допускаються до заняття цими видами діяльності в Україні лише після підтвердження їхньої кваліфікації в установленому порядку.

Право плавання під Державним прапором України, відповідно до Кодексу торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР, має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи – громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру. Члени екіпажу судна, зареєстрованого в Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, можуть бути громадянами будь-якої держави, а капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачають статут останніх.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України. Членами політичних партій можуть бути виключно громадяни України.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15-річного віку.

Слід зазначити, що роботодавці забезпечують спеціальну (вільну) економічну зону працівниками на контрактній основі з обов’язковим інформуванням органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони про залучення трудових ресурсів.

Принципово важливою є вказівка на те, що на спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають дотримуватися принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства та соціальну політику. Законодавчий акт про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони має визначати конкретні вимоги, що випливають із положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації. Заробітна плата працівників спеціальної (вільної) економічної зони визначається відповідним контрактом і обмеженню не підлягає. Вона не може бути нижчою, ніж мінімальна зарплата, визначена чинним законодавством України.

Чинне законодавство України гарантує іноземним працівникам переказування їх доходів, одержаних від роботи у спеціальній (вільній) економічній зоні, за кордон, включаючи накопичення та проценти на них у фінансово-кредитних установах спеціальної (вільної) економічної зони. Громадяни України, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, мають право відкривати в зазначених установах спеціальної (вільної) економічної зони та за її межами на території України рахунки у валюті, в якій вони отримують заробітну плату. Українські та іноземні громадяни, які працюють у спеціальній (вільній) економічній зоні, можуть вкладати свої кошти в будь-які не заборонені законом види підприємницької діяльності як на території спеціальної (вільної) економічної зони, так і за її межами на території України.

Насамкінець зауважимо, що трудові відносини, включаючи питання найму й звільнення, режиму праці й відпочинку, умов оплати праці, гарантій і компенсацій на підприємстві з іноземними інвестиціями, також регулюють нормативно-правові акти соціального партнерства, колективний договір та індивідуальні трудові договори. Умови колективного та індивідуальних трудових договорів не можуть погіршувати становище працівників підприємства порівняно з умовами, передбаченими чинним законодавством.