2. Повне товариство

Сучасне законодавство пропонує декілька визначень поняття повного товариства. Так, Законом України «Про господарські товариства» повним товариством в Україні визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном. Відповідно до Господарського кодексу повним визнається товариство, всі учасники якого на підставі укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім своїм майном. Цивільній кодекс визначає повне товариство,як товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.

Вважаємо, що визначальною ознакою повного товариства є ознака спільної підприємницької діяльності,як прийнято у зарубіжних країнах та історично складалося у нас. Відповідальність учасників повного товариства є додатковою (субсидіарною) стосовно відповідальності самого повного товариства. Це означає, що кредитор повинен спершу звернутися зі своєю вимогою до повного товариства, і якщо майна повного товариства виявилось недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, звернутися за вимогою до учасників товариства.

Термін «повне товариство» насамперед застосовується для визначення форми господарського товариства, однак поза увагою дослідників залишається визначення повного товариства у якості підприємства. Поняття підприємство є узагальнюючим. З одного боку, воно визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств), з іншого боку, визначає промислові, будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, і тому є загальногалузевим поняттям.

Повне товариство є видом корпоративного підприємства, яке утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням на підставі укладеного між ними договору, діє на ос¬нові об’єднання майна та підприємницької діяльності заснов¬ників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, участі засновників (учасників) у розподілі Доходів та участі у розподілі ризиків у якості солідарної додаткової відповідальності за зобов’язаннями підприємства всім своїм майном Повні товариства можуть бути двох видів: товариства, які створюються на певний строк, товариства, які створюються на невизначений строк.

Створення повного товариства. Повне товариство створюється фізичними та/або юридичними особами. До того ж, Господарським кодексом ч. 7 ст. 80 передбачено, що учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 114) встановлено обмеження мінімальної кількості учасників повного товариства, двома або більше учасниками, також одна і та ж особа може бути засновником тільки одного повного товариства.

Процедура створення повного товариства складається з двох етапів: підготовчого етапу та етапу державної реєстрації. Для створення повного товариства необхідне додержання таких умов: укладення засновницького договору між учасниками повного товариства, який є його єдиним установчим документом та реєстрація цього договору уповноваженим на те державним органом. У повних товариствах засновницький договір виконує одразу ж декілька функцій. По-перше, він регламентує спільну діяльність засновників по створенню повного товариства: встановлює обов’язки учасників по формуванню його майна, державній реєстрації. По-друге, договір визначає внутрішні відно¬сини в повному товаристві, зокрема, відносини по веденню справ, по управлінню товариством, по порядку розподілу прибутку та участі у покритті збитків, порядку виходу з товариства та прийому нових учасників та інші питання спільної підприємницької діяльності. По-третє, засновницький договір є єдиним документом, на підставі якого повне товариство створюється та діє. Остання функція є особливо важливою.

Положення щодо змісту засновницького договору повного товариства містяться у Цивільному кодексі України, Законі України «Про господарські товариства», але аналіз цих положень вказує на те, що Господарський кодекс передбачає більш детальне правове регулювання засновницького договору повного товариства. Так, Господарський кодекс вказує на необхідність існування у засновницькому договорі відомостей щодо форми участі у справах товариства кожного учасника..

Засновницький договір містить відомості про найменування повного товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, управління діяльністю товариства та участі в ньому засновників, порядок вступу до товариства та виходу з нього,розмір та склад складеного капіталу, розмір частки кожного учасника, порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі товариства, розподіл прибутків та збитків, порядок внесення змін до установчих документів, умови його реорганізації та ліквідації, а також інші відомості. Крім того, вважаємо доцільним доповнити перелік відомостей, які мають відображатися у засновницькому договорі, відомостями про відповідальність за порушення зобов’язань щодо внесення вкладів.

Засновницький договір має бути викладений письмово, прошитий, пронумерований та підписаний учасниками або уповноваженими особами.

Повне товариство має своє найменування. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство», або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників із додаванням слів «і компанія» , а також «повне товариство». На практиці повні товариства стикаються з певними труднощами щодо відображення імен учасників в їх найменуванні. У багатьох зарубіжних країнах вимога внесення прізвищ (найменувань) учасників у найменування повного товариства не висувається, наприклад, у СІНА, Естонії, країнах Європи.

З урахуванням господарської правосуб’єктності повного товариства і з використанням зарубіжного досвіду доцільно передбачити в законодавстві можливість збереження без змін фірмового найменування повного товариства при зміні складу учасників (за згоди вибулого учасника або спадкоємців померлого члена товариства) або ж зовсім відмінити існуючу вимогу (адже згоди не завжди легко досягти). Разом з цим, для захисту інтересів підприємства у стабільності фірмового найменування, необхідно також встановити, що найменування не повинно вводити в оману відносно організаційно-правової форми, виду і масштабу діяльності підприємства.

Майно повного товариства. Для функціонування товари¬ства необхідно майно. Законодавством не регламентовано порядок формування чи зміни складеного капіталу, а також не вста¬новлено вимоги щодо мінімального розміру майнової бази повного товариства, оскільки інтереси кредиторів гарантує не тільки майно товариства, а й майно всіх учасників. Складений капітал повного товариства формується за рахунок вкладів учасників. Вкладами учасників можуть виступати гроші, цінні папери, майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку й не заборонені законом у якості вкладу до складеного капіталу.

Порядок управління повним товариством. При розгляді цього питання необхідно відокремити поняття «управління повним товариством» та «ведення справ повного товариства». Управління товариством - це вплив на товариство для впорядкування та розвитку його діяльності. Ведення справ поняття значно вужче, ніж поняття «управління», під ним розуміється реалізація дієздатності, шляхом визначення тих осіб, що діють від імені повного товариства. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Водночас учасники у засновницькому договорі можуть передбачити випадки прийняття рішення більшістю голосів.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учас­ників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Повноваження учасника на ве­дення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв’язку з відмо­вою учасника від доручення чи скасуванням доручення на ви­могу хоча б одного з решти учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, якщо його дії не булі схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування витрат за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно набуло майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати. Кожен учасник повного товариства має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа на момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

Стаття 122 ЦК України визначає, що у разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема, внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов’язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

Права та обов’язки учасників повного товариства. Учасники повного товариства, так як і учасники інших господарських товариств, мають майнові і немайнові корпоративні права. Учасники повного товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом і законом: брати участь в управлінні товариством; брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину; вийти у встановленому по¬рядку із товариства; здійснити відчуження часток у складеному капіталі у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства в порядку, встановленому установчим документом; вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв’язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, інші права, встановлені установчим документом і законом. Прибутки і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Жоден учасник повного товариства не може бути позбавлений права на участь у розподілі прибутку чи збитків. Згідно ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» повне товариство за вимогою учасника зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо.

Обов’язки учасників повного товариства досить великі порівняно з обов’язками учасників інших господарських товариств. Це можна пояснити персональним характером відповідальності у повному товаристві. Порівняльний аналіз Господарського та Цивільного кодексів України показує, що відмінність у нормах цих кодексів є тільки по одному питанню, а саме: ст. 88 Господарського кодексу України вказує, що учасники товариства зобов’язані виконувати рішення його органів управління; ст. 117 Цивільного кодексу України вказує на обов’язок дотримуватись установчого документа і виконувати рішення загальних зборів.

Вважаємо, що вказівка на обов’язок дотримуватись установчих документів важлива, але її відсутність не змінює характеру відносин, адже обов’язок дотримуватись засновницького дого¬вору випливає вже з договірного характеру цього документа. А от обов’язок дотримуватись рішень не тільки загальних зборів, а й інших органів управління, що закріплений Господарським кодексом, дуже важливий, адже це необхідно для організації діяльності підприємства. Окрім того, ця потреба підкреслює необхідність надання учасникам чи уповноваженим ними третім особам статусу такого органу. Ст. 70 Закону України «Про господарські товариства» накладає деякі обмеження на учасників повного товариства стосовно їхньої діяльності. Зако¬ном встановлено, що учасники товариства не вправі від свого імені й у своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких інших товариствах (крім акціонерних товариств), що мають однорідну з повним товариством ціль діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» метою створення господарського товариства є отримання прибутку. Якщо ж керуватись визначенням, яке надав законодавець у ст. 70 цього Закону, «учасники повного товариства не мають права займатись підприємницькою діяльністю, тобто самостійно, систематично, на власний ризик виробляти товари, виконувати роботу та надавати послуги з метою отримання прибутку». Закон України «Про господарські товариства» передбачає можливість стягнення з учасника повного товариства збитків, заподіяних товариству конкурентною діяльністю учасника. Розмір таких збитків на практиці визначити досить складно. Законодавство багатьох країн йде по іншому шляху: застосовується відповідальність не відновлюваного, а штрафного характеру - з учасника, що порушив заборону конкурувати із товариством, стягується весь прибуток, отриманий ним від подібної діяльності [7, с. 374]42.

Учасник повного товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Учасник повного товариства, який вибув із товари¬ства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства. Варто враховувати, що зміст цих положень доповнюється положеннями ст. 124 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.