2. Становлення політичної науки

Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі цінності, як свобода, право, справедливість, добро тощо.

Як самостійна сфера знань, політична наука виникає на рубежі Середньовіччя і Нового часу, коли політичні процеси почали пояснювати з допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є та ін.

Як самостійна навчальна дисципліна політологія почала формуватися у другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати курс політичної науки у Колумбійському коледжі, а в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа. У Великобританії з 1885 р. функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук.

Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному Колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, де політології (політичній науці) було надано статус окремої науки та рекомендовано включити для вивчення у системі вищої освіти як загальнообов’язкової дисципліни.

Політологія як новий навчальний курс з початку 1990-х рр. починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України.

3. Предмет і структура політології

Політологія – це наука про політику, про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми і методи діяльності суб’єктів політики.

Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами (владні відносини, політична система, політичне лідерство, політичні партії, рухи тощо).

Політична наука тісно взаємодіє з такими науками, як політична філософія, політична соціологія, політична географія, політична історія, політична психологія, теорія міжнародної політики, політичний менеджмент та ін.

Політологія як наука має розвинену систему категорій – фундаментальних понять, що відображають найбільш суттєві зв’язки, ознаки, особливості політичних явищ, процесів, інститутів (політика, політичні інтереси, політична влада, політична система, політичні відносини, суб’єкт політики, політична культура та ін.).

Методи політології – сукупність способів здобуття політологічних знань. Залежно від поставленої мети, виділяють різні методи політичних досліджень:

1. Загальнонаукові: Системний метод – забезпечує цілісне сприйняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими його елементами в межах цілого; структурно-функціональний метод – передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, зв’язків між ними та визначення притаманних їм специфічних функцій з урахуванням цілісності останньої; історичний – полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку; біхевіористичний (від англ. – поведінка) – передбачає дослідження реальної поведінки суб’єктів політики, незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від них.

2. Емпіричні методи – здобуття первинної інформації про політичну дійсність (шляхом спостереження, експерименту, інтерв’ю, бесіди, аналізу документів, анкетування і т. д.).

3. До логічних методів належать аналіз (розчленування цілого на складові) та синтез (протилежне), індукція (умовивід, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне) і дедукція (від загального до окремого), моделювання, математичні та ін.

Функції політології (від лат. function – виконання, діяльність) – це розв’язання, практична реалізація характерних для неї завдань і проблем.

1) описова ‒ суть її полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальна ‒ дає відповіді на питання: чому саме ці, а не інші факти дійсності є у політиці? Дає можливість аналітичним способом з’ясувати причини різноманітних фактів;

3) прогностична ‒ зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому (прогноз на виборах і т. д.);

4) інструментальна ‒ полягає у розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату (яких заходів вжити?);

5) нормативно-орієнтуюча (ще називають ідеологічною) функція політології пов’язана з відповіддю на питання: Що краще? Який вибір варто зробити? Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій;

6) апологетична (апологія – захист, виправдовування). Політична наука виконує службову роль – виправдання політичної влади в політичній системі, її цінностей, принципів функціонування, системи політичних рішень, її політичної еліти;

7) комунікативна – опрацьовує мову політики, формулює систему загальнозрозумілих понять, слів і т. д.;

8) соціалізації – входження людини в політику та ін.

До основних завдань політології належать: формування молоді як громадян держави, політична соціалізація студентства, формування культури політичного спілкування та ін.