Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АСУДОЧИНСТВО Т-№ 19 2014-2015 н. р.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
245 Кб
Скачать
☆
  1. Історичний досвід формування (становлення) адміністративної юстиції в зарубіжних країнах.

В Україні до прийняття Кодексу адміністративного судочинства всі адміністратив-

но-правові спори між громадянами та органами державного управління вирішувались загальними судами за правилами Цивільно-процесуального кодексу. Як і в радянський період, судовий контроль мав на меті забезпечити виконання законів у сфері державного управління шляхом розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ у трьох основних формах:

1) суд здійснює контроль за законністю діяльності суб’єктів державного управління

на підставі загальних повноважень, встановлених Основами законодавства про судоустрій;

2) суд здійснює контроль у сфері адміністративної діяльності на підставі спеціальних повноважень контролювання за певними прямо визначеними в законі діями управлінських органів;

3) при розгляді цивільно-правових спорів, коли їх предметом є адміністративні

акти або вони є доказом у цивільному процесі, хоча оцінка цього акту не могла вплинути на його дію, а була лише додатковою інформацією для партійного та народного контролю .

Кодекс адміністративного судочинства України, що набрав чинності 1 вересня 2005 р., законодавчо визначив усі основні принципи адміністративного судочинства, що повною мірою відповідають європейським стандартам адміністративної юстиції (судочинства) та регламентував утворення адміністративних судів для вирішення спорів, що виникають у сфері державного управління.

Кодекс хоч і не регулює відносини державної служби, але містить положення, які

безпосередньо встановлюють вимоги до тих, хто працює в органах влади. Так, у ст. 2

цього Кодексу встановлені критерії, які будуть застосовуватись адміністративним судом для оцінки рішень чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. До суб’єктів владних повноважень включаються органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові службові особи, а також, в окремих випадках, інші суб’єкти, якщо органи державної влади делегують їм свої повноваження. Ці критерії виписані на основі рекомендацій Ради Європи, і за своїм змістом відповідають принципам адміністративної процедури. І хоча вони не адресовані безпосередньо до державних службовців, вони мають їх враховувати, адже ігнорування цих вимог може призвести до програшу справи в адміністративному суді.

Конституційні традиції та правові системи різних держав характеризуються різними

моделями адміністративної юстиції, що пропонують різні форми захисту суб’єктивних

прав громадян у державному управлінні. У державах континентального права (Франція, Німеччина, Польща та ін.) ці функції виконують адміністративні суди, до юрисдикції яких відносять розгляд адміністративних справ, де скаржником виступає особа приватного права.

У країнах загального права (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної

Ірландії, США та ін.) контроль за адміністративними актами здійснюється суддями загальних судів, до юрисдикції яких відносять питання як приватного, так і публічного права, а віднедавна також спеціально створеними вузькоспеціалізованими адміністративними трибуналами.

В Англії однією з найбільш відомих політико-правових ідей була теорія “панування права” (Rule of Law), яка є основоположним конституційно-правовим принципом, на

думку професора Оксфордського університету А.В.Дайсі. Дослідник визначив три основні ознаки цього принципу. По-перше, він означає абсолютне верховенство чи перевагу загального права над свавіллям, а також виключає його можливість, прерогативу або навіть широку дискреційну владу адміністрації. Другим значенням згаданого конституційного принципу є рівність перед законом, тобто однакове підпорядкування всіх осіб перед загальним правом, що застосовується звичайними судами. За цим принципом усі громадяни є рівними перед законом та однаково відповідають перед судом незалежно від посади, яку вони займають. При цьому автор гостро критикує французьке адміністративне право та адміністративні суди через те, що “уряд та його слуги” не підвідомчі загальним цивільним судам, а їх справи розглядаються спеціальними адміністративними органами, які сама адміністрація і створює, що абсолютно не є сумісним з традиціями та звичаями Англії. Третьою ознакою принципу “панування права” визначено, що суду належить основна роль у визначенні прав та свобод приватних осіб, а конституція є лише результатом загального права, а не його джерелом .

Проте, незважаючи на традиційну правову систему, з початку ХХ ст. допускається

створення спеціалізованих трибуналів, створених згідно із законом, які не є частиною системи загальних судів чи системи адміністративних судів. Їх юрисдикція обмежується конкретними питаннями суспільного життя, наприклад вирішення спорів у сфері соціального забезпечення, надання дозволів щодо отримання певних видів ліцензій, призначення виплати компенсації адміністративним органом у випадку незаконного позбавлення власності тощо. Якщо трибунал не задовольнить вимоги скаржника, особа, права якої порушені, може звернутись до звичайного суду з апеляцією на рішення трибуналу.

Система засобів правового захисту включає право суду скасувати адміністративний акт чи заборонити, зупинити незаконні дії адміністративних органів.

Спеціальні комітети розробили наступні вимоги до рішення адміністративного

трибуналу, воно має бути:

• обґрунтованим та мотивованим;

• роз’яснювати порядок оскарження рішення трибуналу, якщо є можливість такого

оскарження Забезпечення юридичними засобами охорони та захисту прав громадян є одним з основних принципів створення та існування правової держави, що є метою всіх демократичних держав.

Верховенство права, пріоритет прав і свобод громадянина є не лише характерними

ознаками правової держави, а й безпосередньою метою її існування. Адже характер відносин між громадянином та державою є ключовим питанням доктрини правової держави.

З нею пов’язано багато теоретичних та практичних проблем судового контролю за діями органів державного управління.

Інститут адміністративної юстиції, який є одним з основних атрибутів правової держави, служить ефективним засобом контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Саме специфіка такої діяльності, яка має підзаконний характер, зумовлює необхідність контролю зі сторони представницьких, вищестоящих у порядку підлеглості, а також судових органів.

Теоретичні судження про адміністративну юстицію як про спосіб контролю судових та квазісудових органів за законністю актів державного управління і захисту суб’єктивних прав громадян були висловлені професором Загряцковим, який в історичному плані пов’язував поняття адміністративної юстиції з виникненням правової держави.

На його думку, адміністративна юстиція є “одним з інститутів, які забезпечують верховенство права” .

Забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, що обумовлює необхідність завершення формування адміністративної юстиції в Україні, яка б, з одного боку, захищала суб’єктивні права громадян, а з другого - за допомогою судової практики забезпечувала законність діяльності органів державної влади і, таким чином, сприяла зміцненню правопорядку в державі. Отже, запровадження адміністративного судочинства зумовлене правовою природою публічно-правових спорів, де громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат.

Підсумовуючи аналіз європейських стандартів адміністративної юстиції, можна дійти наступних висновків.

Інтеграція України в європейський правовий простір вимагає реформування правової, економічної системи та приведення її у відповідність до стандартів європейських інституцій. Європейські стандарти є тими вимогами, що забезпечують наближення правових систем та є важливим засобом гармонізації законодавства України та Європейського Союзу. Адаптація законодавства України - це перший етап тривалого процесу наближення національної системи права, включаючи також правову культуру, доктрину та судову і адміністративну практику, до системи права Європейського Союзу відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом щодо держав, які мають намір приєднатися до нього.

Прийняття Кодексу адміністративного судочинства України стало важливим кроком до законодавчого закріплення європейських стандартів адміністративної юстиції розроблених спеціальними комітетами Ради Європи.

Наявність різноманітних органів, що захищають права і свободи громадян, ство-рює механізм, без якого неможливе функціонування правової держави. У різних країнах існують свої специфічні способи захисту публічних суб’єктивних прав громадян, але одним з найважливіших є інститут адміністративної юстиції, що служить ефективним засобом контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Адміністративна юстиція є невід’ємною рисою правової держави, і створення її є завданням кожної демократичної держави.

Із законодавчим закріпленням спеціального порядку розгляду адміністративно-правових спорів Україна підтвердила своє прагнення європейської інтеграції та приведення свого законодавства у відповідність до європейських стандартів та норм. Важливим залишається питання наскільки ефективно вдасться сформувати систему адміністративних судів, які у своїй діяльності будуть виконувати всі гарантії, передбачені у Кодексі адміністративного судочинства України.

Перспективами подальших досліджень є аналіз формування та розвитку адміністративної юстиції в Україні, запозичення позитивного зарубіжного досвіду, зокрема англосаксонських країн, а також наближення до європейських стандартів у контексті європейської інтеграції України._