Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 7.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
91 Кб
Скачать
☆
  1. Прямі іноземні інвестиції та їх форми

Прямі іноземні інвестиції (Гогеі§п сіігссі іпуезітепі, КОІ) — це придбання іноземних активів з метою здійснення контролю над ни­ми. Цікавим і, можливо, найвидатнішим в історії США прикладом прямих іноземних інвестицій є так звана 24-доларова угода, коли гол­ландський першопрохідник Пітер Мінейт (Рсісг Мігше*) викупив в ін­дійського вождя острів Манхзттен за мішок скляного намиста.

Існує кілька форм прямих іноземних інвестицій:

  1. будівництво нових підприємств (так звана стратегія §геепйе1с1);

  2. придбання діючих підприємств (стратегія придбань, або страте­гія Ьго\\’п(1сІсі);

  3. створення і участь у спільних підприємствах.

Стратегія будівництва нових підприємств передбачає організацію діяльності підприємства з нуля (слово «§геепїїе1с1» («зелене поле») в англійській назві цієї стратегії — це метафора: новий об’єкт зводиться на ділянці недоторканної землі, вкритій зеленими травами). Дотриму­ючись такої стратегії, компанія купує або бере в оренду ділянку землі, будує на ній нові виробничі або сервісні об’єкти, наймає і/або перево­дить менеджерів, рядових службовців і робітників, після чого починає експлуатацію нового об’єкта. Виробниче підприємство компанії Ріуі Ріїт, розташоване в штаті Південна Кароліна, слугує прикладом інвес­тицій у нове будівництво, так само як і складальне підприємство ком­панії Мсгсссіс8-Всп2 у штаті Алабама та компанії ІЧІ88ап в англійсько­му місті Сандерленд.

Стратегія будівництва нових підприємств має ряд переваг. По- перше, компанія має можливість вибрати під будівництво ділянку, яка найкраще задовольняє необхідним вимогам, і побудувати на ній су­часне підприємство, оснащене новітнім устаткуванням. Відкриття та­ких підприємств створює нові робочі місця, тому місцева влада в бага­тьох випадках пропонує компаніям різні економічні стимули, щоб залучити будівництво на свою територію. Такі стимули дозволяють компаніям скоротити загальний обсяг витрат.

Крім того, за названої стратегії компанії починають діяльність на закордонному ринку з чистого аркуша. Менеджерам не доводиться мати справу з існуючими боргами, модернізувати застаріле обладнан­ня або вкладати багато зусиль у зміну старим методам роботи, які до того ж перебувають під захистом профспілок, що не бажають іти на компроміс. Наприклад, керівництво компанії ОМ вважає самою біль­шою перевагою нового підприємства в місті Айзенах (колишня Східна Німеччина) можливість впроваджувати японські методи виробництва та управління трудовими ресурсами, не вступаючи при цьому в боро­тьбу з робітниками, що не бажають відмовлятися від звичних методів. Крім того, компанія має можливість дотримуватися зручних для неї темпів адаптації до національної культури ведення бізнесу, замість то­го, щоб негайно брати на себе зобов’язання з управління придбаною діючою компанією. Дослідження показують, що імовірність вибору стратегії будівництва нових об’єктів замість придбання діючих під­приємств перебуває в прямої залежності від глибини культурних від­мінностей між середовищем ведення бізнесу в рідній країні компанії та в країні, куди вкладаються інвестиції.

З другого боку, стратегія будівництва нових підприємств має та­кож і ряд недоліків. По-перше, успішна реалізація цієї стратегії вима­гає часу і терпіння. По-друге, земельна ділянка, що розташована у зру­чному місці, може виявитись занадто дорогою або недоступною. Будівництво нового підприємства спричиняє необхідність узгодження багатьох питань із місцевими й загальнодержавними нормативними актами.

Крім того, компанія повинна контролювати будівництво нового підприємства, також найняти місцевих робітників і підготувати їх до виконання своїх обов’язків на необхідному рівні ефективності. І наре­шті, будівництво нових об’єктів може підсилити негативне ставлення громадськості до компанії як до закордонного підприємства. Напри­клад, керівництво компанії Оіяпсу стикається з рядом труднощів тако­го роду в процесі будівництва тематичного парку Паризький Дисней- ленд. Незважаючи на те що французький уряд погодився продати компанії Оікпеу необхідну ділянку землі за договірною ціною, керів­ництво Оікпеу було не готове встановити контакти з французькими будівельними підрядниками. Тому у менеджерів компанії виникли чи­сленні труднощі в плані спілкування з художником, який пропонував 20 різних відтінків рожевого кольору для готелю, перш ніж фахівці компанії схвалили необхідний для них тон. Церемонія урочистого від­криття парку опинилась на грані зриву, коли місцеві підрядники зажа­дали виплати 150 млн дол. за виконання додаткових робіт (як вони стверджували) на замовлення компанії Оіяпсу. Крім того, у компаній Оікпеу виник конфлікт з французькими працівниками, які не бажали сприймати американські трудові цінності та стандарти, як того вима­гало керівництво компанії.

Стратегія придбання існуючих підприємств. Це стратегія придбан­ня діючих компаній, які ведуть бізнес у країні, що приймає інвестиції. Без сумніву, процес підготовки угоди про придбання компанії, до якого залучені юристи, представники регуляторних органів та інші фахівці, може виявитися складним. Проте основний мотив використання такої стратегії простий. Купуючи діючу компанію, покупець одержує конт­роль над підприємствами, персоналом, технологією, торговими марками і маркетинговими мережами купленої фірми. При цьому всі підрозділи придбаної компанії продовжують функціонувати й генерувати прибуток мірою того, як компанія-покупець інтегрує нову структуру у свою між­народну стратегію. Також на відміну від стратегії будівництва нових підприємств стратегія придбання не вимагає збільшення виробничих потужностей у даній галузі промисловості. В умовах надлишку вироб­ничих потужностей це очевидна перевага.

У деяких випадках міжнародні компанії купують місцеві фірми тільки для того, щоб проникнути на ринки закордонних країн. Напри­клад, компанія РгосІсг&ОатЬІс проникнула на мексиканський ринок побутових паперових виробів, придбавши фірму Ьогеїо у її власника

  • компанії Огиро Сагко ЗА. Такий крок дозволив Ргосіег&ОатЬІе діс­тала у розпорядження виробничі потужності Ьогеїо, широко відомі то­ргові марки паперових серветок і туалетного паперу цієї компанії, а також діючу систему реалізації продукції. Так само компанія Атегісап Еа§1е Оиіґііісгя придбала канадські мережі магазинів з торгівлі моло­діжним одягом Вгаетаг і ТЬгійук. Придбання 150 торговельних точок дозволило американській компанії роздрібної торгівлі швидко прони­кнути в широкий сегмент канадського ринку.

В інших випадках стратегія придбання може застосовуватися як спосіб радикальної зміни стратегії компанії. Наприклад, державна компанія Заисіі АгаЬіап Оіі Со. спробувала знизити залежність від ви­добутку сирої нафти за допомогою покупки нафтопереробних компа­ній, таких як найбільша філіппінська компанія Реї гоп Согрогаїіоп і пів- деннокорейська компанія 8§ап§уоп§ Оіі Кейпіп§ Сотрапу. У 1974 р. після приватизації керівництвом колишньої державної голландської поштової та телефонної компанії КопіпИуке РТТ NсґЬсі'1 апсі було ух­валене рішення про інтернаціоналізацію бізнесу, щоб компанія змогла вистояти в конкурентній боротьбі на нерегульованому ринку Євросо- юзу. Щоб підвищити конкурентоспроможність, компанія придбала ав-

стралійську фірму ТІМТ Ьісі., і це дозволило їй об’єднати діяльність своїх підрозділів, які надають поштові послуги, зі службою доставки термінових посилок компанії ТІМТ.

Проте стратегія придбання діючих підприємств також має ряд недоліків. Компанія-покупець бере на себе всі зобов’язання (фінан­сові, управлінські та ін.) фірми, що купується. Наприклад, якщо в придбаній компанії сформувалися незадовільні трудові відносини, не сплачені внески до пенсійного фонду, компанія не виконувала зобов’язання з забезпечення заходів проти забруднення навколиш­нього середовища, компанія-покупець бере на себе відповідальність за вирішення всіх цих проблем. Як правило, компанії, що купує, необхідно витратити значну суму коштів ще до початку отримання доходів від діяльності придбаної фірми. Наприклад, при покупці розважального конгломерату МСА компанії МаІзизЬіїа довелося виплатити суму 6,6 млрд дол. США відразу ж після укладання уго­ди. Навпани, стратегія будівництва нових підприємств дозволяє компанії розширювати діяльність поступово, а також розподіляти інвестиції на більш тривалий період.

Спільні підприємства (СП, іоіпі успШгсз) створюються, коли не менше двох компаній домовляються про спільну діяльність через створену компанію, яка є юридично відокремленою від материнських компаній і завданням якої є підтримка взаємних інтересів засновників. Спільне підприємство є власністю компаній-засновників у співвідно­шенні, про яке вони домовились між собою.

Створення спільних підприємств надає фірмі такі переваги: спро­щується можливість проникнення на нові ринки; відбувається дивер­сифікація ризиків (розподіл ризиків між учасниками СП); здійснюєть­ся обмін знаннями і досвідом; виникає синергічний ефект і з’являються конкурентні переваги.

Існує три типи управління спільним підприємством. По-перше, спільне управління створеним підприємством можуть здійснювати самі компанії-засновники. При цьому кожна компанія призначає на ключові посади у спільному підприємстві своїх представників, які мають звітуватись перед материнськими компаніями. По-друге, од­на із материнських компаній може взяти на себе основну відповіда­льність за діяльність спільного підприємства. По-третє, для управ­ління спільним підприємством можуть бути найняті незалежні менеджери. Третій підхід виглядає найбільш доцільним, оскільки незалежні менеджери концентрують зусилля на тому, що дає виго­ду спільному підприємству, а не прагнуть підіграти керівництву компаній-засновників

Кількість спільних підприємств швидко збільшується в умовах ра­дикальних перетворень у сфері технологій, засобів телекомунікації та урядової політики різних країн — змін, які перевершують здатність кожної окремо взятої міжнародної компанії повною мірою використо­вувати власні можливості.