5. Діалектика духовного

• Духовний світ людини – єдиний-цільний феномен, що втілює єдність індивідуального і загального, суб'єктивного й об'єктивного;

• духовне потребує матеріального втілення в продуктах людської діяльності (оречевлення), але його зміст знаходиться в процесах смислового осягнення буття;

• духовність неможлива без вільного обрання цінностей, способу діяльності.

Характеристикою духовності є динамічність, процесуальність, діалогічність.

6. Свідомість виступає як системоутворююча константа всіх форм духовності

Свідомість – це специфічно людська форма освоєння світу, ключове поняття для позначення всіх форм прояву життя людства в їх єдності, цілісності; спосіб організації контролю і регуляції взаємовідносин людини зі світом.

Свідомість – це не тільки абстракція, а й соціально-культурне утворення, що формується в процесі онтогенезу і філогенезу, виражаючи спосіб людського ставлення до світу.

7. Концепції походження свідомості:

• Релігійна. “еволюція людини – це щось більше, ніж гіпотеза…Тіло людини земного походження. Творінням Господа є не людське тіло, а людський дух” (Папа Іван Павло ІІ).

• Дуалістична. Свідомість – самодостатній вияв духовного в бутті.

• Єдиного інформаційного поля. Свідомість – один з найяскравіших проявів інформаційних процесів.

• Еволюційна. Свідомість – є результатом еволюції.

• Трудова. Походження людини і свідомості в процесі трудової діяльності.

• Субстанційна. Активне самопородження свідомості на рівні людини на основі вихідної засади світу – духу, ідеї, світового розуму.

Філософський підхід – проблема походження свідомості тісно пов'язана з проблемою виникнення і становлення людини і суспільства.

8. В історії філософії виділяють три узагальнені підходи до визначення сутності свідомості:

Свідомість як субстанція, бо вона засвідчує себе своїм здійсненням (ідеалістичний монізм, дуалізм, плюралізм).

Свідомість як функція: 1. домарксистський матеріалізм – свідомість як функція мозку. 2. в марксизмі – свідомість як функція людської діяльності. “Мислення має своєю основою не природу, а перетворення природи людиною” (Ф.Енгельс).

Свідомість як функціональний орган людини (не тілесний орган), як функція всієї життєдіяльності людини (спроби синтетичного підходу). (Л.Виготський, М.Рубінштейн, О.Леонтьєв, В.Зінченко).

9.

10. Комунікативність. Зв’язок свідомості і мови

Мова – матеріальна оболонка, безпосередня дійсність думки.

Мова – це система знаків: природних (звукова мова, пластика людського тіла, жести, міміка) і штучних, спеціально створений людьми (мова математики, мова живопису, музики, дорожні знаки й т.д.).

Розрізняються: мова й мовлення. Мовлення – це спосіб використання мови, звучання мови.

Мова – явище суспільне. Мова тісно пов’язана з категоріальною структурою людського мислення.

Мова – важливий засіб соціалізації людини, вона прилучає її до культури.

11. Функції мови:

1. позначає предмет, явище чи дію, виділяє їх із тотальності сущого.

2. є засобом мислення і вираження предметного змісту знання.

3. є засобом об’єктивізації ідеальної сутності свідомості.

4. є засобом спілкування, обміну досвідом, переживаннями, почуттями.

5. є засобом збереження і передачі соціокультурного досвіду людства, знань, традицій.

6. виступає засобом управління поведінкою людей.