1.2. Діагностика кризи та банкрутства підприємства

Для об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємства з ме­тою своєчасного виявлення факту їх фінансової неспроможності, а також запобігання злочинам, пов'язаним з фіктивним банкрутством, потрібна система науково обґрунтованих моделей. Такий аналіз необхідний в першу чергу для акціонерів, інвесторів, які планують вмасти кошти у підпри­ємство, для банків під час видачі кредитів. Науково обґрунтовані моделі прогнозування фінансової неспроможності та банкрутства потрібні для ведення раціонального антикризового управління підприємством. Воно допомагає розробити заходи, необхідні для підтримання його успішного функціонування. В цьому блоці важливим аспектом раннього виявлення сигналів про наближення кризового стану е проблема кількісної оцінки інтенсивності сигналів, реальної можливості виміру цієї інтенсивності на основі доступної інформації, критеріїв виділення з “фонових шумів” реального сигналу. Отже, для раннього виявлення сигналів необхідно постійне спостереження (сканування) стану зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Таке сканування можливе лише завдяки по­єднанню спостережень за явищем з їх кількісною визначеністю. Таким чином, своєчасна і якісна діагностика й профілактична робота — головне завдання управління підприємством. Робота з діагностики проводиться в кілька етапів (рис. 1):

—   аналіз фінансового стану, прогноз розвитку ринкової ситуації;

—   своєчасне виявлення причин і основних факторів, що сприяють розвитку кризових ситуацій;

—   уміння виявити раніше непомітні для неспеціаліста ознаки прийдеш­ньої кризи.

Дослідження (аналіз фінансового стану підприємства взагалі) — завдання неосяжне за масштабами. Наявність же конкретної мети аналізу (раннього виявлення ознак його кризового розвитку, що спричиняють можливість банкрутства) обмежує завдання й робить його практично розв'язним.

 Рис. 1. Діагностика кризових ситуацій і стану банкрутства

Фінансовий аналіз — це метод оцінки й прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Тобто фінан­совий аналіз являє собою методику оцінки поточного і перспективного фі­нансового стану підприємства на підставі вивчення залежності і динаміки показників фінансової інформації. Аналіз фінансового стану — це глибоке науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів підприємства в єдиному виробничому процесі.

В цьому аспекті блок фінансового аналізу виявлення ознак кризового розвитку (банкрутства) має певні особливості (ознаки) як за об'єктами, так і за методами його проведення. Такі основні ознаки банкрутства під­приємства поділяють на дві групи:

1) Показники, що сигналізують про можливість погіршення фінан­сового стану підприємства: значна залежність підприємства від одного конкретного проекту, виду активу, ринку сировини, ринку збуту; втрата ключових контактів; втрата досвідчених менеджерів різних рівнів управління; неефективні довгострокові угоди; інвестиційна та інноваційна політика на низькому рівні; збої в постачанні, виробництві, збуті.

Ця інформація дає можливість визначити негативні зміни у фінансо­вому стані підприємства і прийняти відповідні управлінські рішення.

2) Показники, що свідчать про ймовірність банкрутства в найближ­чому майбутньому часі такі: значні втрати в господарській діяльності, що повторюються і відображаються в хронічному спаді виробництва, скоро­ченні обсягів продаж, зменшенні прибутків, появі збитків; наявність понаднормованих запасів сировини й готової продукції; хронічне зростання періоду обіговості капіталу; наявність простроченої кредиторської і дебі­торської заборгованості; дефіцит власного обігового капіталу; зростання коефіцієнта фінансового ризику до небезпечного значення; використання джерел фінансування на невигідних умовах; невигідні зміни в портфелі замовлень; зниження ринкової вартості акцій підприємства.

Прийнято виділяти два види фінансового аналізу — внутрішній і зов­нішній. Внутрішній фінансовий аналіз досліджує причини фінансового стану, що склався, ефективність використання основних і оборотних коштів, взаємозв'язок показників обсягу, вартості і прибутку. Як джерело інформації для цих цілей додатково використовують дані фінансового обліку (нормативну і планову інформацію). Оскільки для внутрішнього фінансового аналізу можуть використовуватися різні внутрішні звіти і форми, що не є уніфікованими і обов'язковими до складання на всіх підприємствах, багато аналітичних процедур заздалегідь не визначені, аналіз у цьому випадку носить більш творчий, деякою мірою імпровізо­ваний характер.

Завдання зовнішнього фінансового аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом — це: аналіз абсолютних показ­ників прибутку; аналіз відносних показників рентабельності; аналіз фінансового стану, ринкової стабільності, ліквідності балансу, платоспро­можності підприємства; аналіз ефективності використання позикового капіталу; економічна діагностика фінансового стану підприємства й рейтингова оцінка емітентів.

Виходячи із основної (загальної) мети фінансового аналізу, в його основу покладено одержання певної кількості ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутку і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому в оцінці поточного фінансового стану підприємства особливу роль відіграє його прогноз на найближчу і більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

В даному випадку (при діагностиці кризових ситуацій і стану банкрутства) аналіз фінансового стану підприємства переслідує кілька цілей: визначення фінансового становища; виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі; виявлення основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані; прогноз основних тенденцій фінансового стану.

Одним з варіантів інтегрального підходу до оцінки фінансового стану підприємства є метод Credit men, розроблений Ж. Де Паляном (французь­кий вчений), відповідно до якого фінансова ситуація підприємства може бути точно оцінена показником:

N = 25К₁ + 25К₂ + 10К₃ + 20К₄ + 20К₅                     

де: К_i розраховується таким методом:

      К_i — показник підприємства — K_i (нормативний показник);

      К₁ — коефіцієнт швидкої ліквідності;

      К₂ — коефіцієнт кредитоспроможності;

      К₃ — коефіцієнт “іммобілізації власного капіталу”;

      К₄ — коефіцієнт оборотності запасів;

      К₅ — коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Коефіцієнти рівняння (25, 25, 10, 20, 20) виражають питому вагу впливу кожного показника.

Якщо N = 100 — фінансова ситуація на підприємстві нормальна;

N > 100 — фінансова ситуація добра;

N < 100 — фінансова ситуація викликає тривогу.

Цю модель рекомендується використовувати і для української еконо­міки. Але вона може використовуватися як паралельна, оскільки значення коефіцієнтів не пов'язане з галуззю.

Практика фінансового аналізу виробила багато правил читання (ме­тодику аналізу) фінансових звітів. Серед них для діагностики можливого банкрутства можна виділити основні:

Трендовий аналіз окремих показників або групи показників (trend analysis), який проводиться на основі побудови Треньових рівнянь, фу­нкціональний вид яких залежить від характеру динаміки. Він включає визначення тенденцій змін основних показників ліквідності (абсолютної, швидкої та поточної), коефіцієнта фінансової незалежності, коефіцієнта забезпечення власними обіговими засобами, коефіцієнта забезпечення запасів нормативними джерелами фінансування тощо. При відносно стабільних абсолютних приростах використовують лінійний тренд, а за стабільних темпів приросту — показову функцію. За допомогою тренда ведеться перспективний прогнозний аналіз.

Метод експертних оцінок (expert valuation method) визначає рейтингову оцінку на основі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств (його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами). Інтегральну бальну систему фінансової стійкості розраховують за рівнем показників фінансової стійкості та рей­тингом кожного показника, вираженого в балах. Значення кожного коефі­цієнта визначається певними балами. Залежно від набраної кількості балів визначають, до якого класу належить підприємство. Першого класу — це підприємства з достатнім запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненими у поверненні позикових коштів. Підприємства останнього класу — це підприємства найвищого ризику, практично недієздатні.

Метод розрахунку інтегрального показника (integrated ratio method) включає в себе основні характеристики фінансової стійкості: рента­бельність капіталу за “чистим прибутком”; рентабельність продукції; обіговість коштів, вкладених в обігові активи; коефіцієнт фінансової незалежності; ліквідність (коефіцієнт покриття поточних пасивів). Мето­дика розрахунку потребує порівняння кожного з параметрів за відповідний час з найвищим досягненням підприємства за приведеними параметрами протягом аналізованого періоду. Фінансову стійкість підприємства визна­чають за величиною відхилення фактичних показників від максимальних. Основним є визначення тенденції поведінки інтегрованого показника. Якщо його значення зменшується, це свідчить про погіршення фінансо­вого стану підприємства.

В практиці найчастіше зустрічаються факторні дискримінантні мо­делі — дискримінантний аналіз (discriminant analysis). За оцінкою — він є одним з найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств. Зміст дискримінантного аналі­зу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство госпо­дарського суб'єкта.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) — це розрахунок співвід­ношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звіт­ності за окремими показниками підприємства, визначення взаємозв'язку показників.

Порівняльний аналіз — це внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, підрозділів, цехів і міжгосподар­ський аналіз показників даного підприємства у порівнянні з показниками конкурентів, із середньогалузевими й середніми господарськими даними.

Об'єктами дослідження непередбаченого кризового поля, що реалізує загрозу банкрутства, є, насамперед, показники поточного й перспектив­ного плану платежів і показники формування чистого грошового потоку по виробничій інвестиційній і фінансовій діяльності підприємства.

В практиці рівень поточної загрози банкрутства діагностують за допомогою коефіцієнта абсолютної платоспроможності (здатність під­приємства платити за своїми боргами й зобов'язаннями в конкретний період часу). За цим показником можна визначити, наскільки в рамках передбаченого чинним законодавством місячного періоду можуть бути задоволені за рахунок наявних високоліквідних активів усі невідкладні зобов'язання підприємства. В разі значення цього коефіцієнта менше від одиниці поточний стан забезпечення платежів варто розглядати як незадовільний.

Що стосується рівня майбутньої загрози банкрутства, то його діагно­стують за допомогою двох показників: коефіцієнта поточної платоспромо­жності та коефіцієнта автономії. Ці показники розглядаються в динаміці ряду періодів. Зниження рівнів цих коефіцієнтів свідчить про малопомітну загрозу банкрутства, яка може виявитися в майбутньому часі. Абсолютні значення цих коефіцієнтів можуть показати, як швидко в часі малопомітна загроза банкрутства буде реалізована, тобто чим нижче абсолютне значення цих коефіцієнтів, тим імовірніше банкрутство підприємства. Визначено, що оптимальне значення коефіцієнта поточної платоспроможності становить 0,7, а коефіцієнта автономії — 0,5, проте галузеві особливості й розміри підприємств вносять помітні корективи в ці усереднені нормативи.

Спроможність нейтралізувати симптоми загроз банкрутства за ра­хунок внутрішнього потенціалу суб'єкта господарювання діагностують за допомогою двох показників: коефіцієнта рентабельності капіталу й коефіцієнта обіговості активів. Перший показник інформує про те, як саме капітал підприємства здатний генерувати прибуток (формувати додаткові грошові потоки для задоволення платіжних зобов'язань). Дру­гий — показує ступінь швидкості формування цих додаткових грошових потоків (виступає як мультиплікатор формування прибутку підприємства). В основі сукупності цієї оцінки лежить модель Дюпона.

Першим застосовувати аналіз співвідношень фінансових коефіці­єнтів для оцінки фінансового стану підприємства як метод діагностики банкрутства почав відомий американський фінансовий аналітик Уїльям Бівер. З метою діагностики банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників У. Бівера і їх значення для діагностики банкрутства представлені в таблиці 2.

Таблиця 2.

Система показників діагностики банкрутства підприємства У. Біверам

Показник	Формула	Значення показників
		благо­получні підпри­ємства	за п'ять років до банкрут­ства	за 1 рік до бан­крутс­тва
Коефіцієнт Бі­вера	Чистий прибуток — Амортизація / Довгострокові + Короткостро­кові зобов'язання	0,4-0,45	0,17	-0,15
Рентабельність активів	Чистий прибуток ´ 100% Активи	6-8	4	-22
Фінансовий ліверидж	Довгострокові + Короткостро­кові зобов'язання Активи	До 0,5	0,5-0,8	Більше 0,8
Коефіцієнт по­криття активів чистим оборот­ним капіталом	Власний капітал — не обіговий капітал / Активи	Більше 0,4	0,4-0,3	0,3-0,06
Коефіцієнт покриття	Оборотні активи Короткострокові зобов'язання	Більше 3,2	2-3,2	1-2

 

Дана методика У. Бівера не відображає всі сторони діяльності під­приємства і не є стовідсотковою універсальною методикою для виявлення імовірності банкрутства. Тому аналітична цінність фінансових коефіцієнтів підтверджується міжнародною практикою їхнього широкого застосування в аналітичній роботі й прийнятті управлінських рішень, доступністю для різних користувачів. Хоча у вітчизняній практиці система мір фінансових коефіцієнтів поки що не одержала широкого використання, однак необхід­ність цього більш ніж очевидна. Конкретний вибір локальних показників може варіюватися залежно від специфіки галузі, підприємства, цільових настанов аналізу, інших факторів.

Система показників і коефіцієнтів, застосовувана для оцінки фінан­сового стану й імовірності банкрутства, охоплює п'ять основних блоків аналітичної інформації, до складу яких входять: аналіз ліквідності ба­лансу й динаміка його складових; показники ліквідності й платоспро­можності; показники фінансової стабільності підприємства; аналіз ділової активності; аналіз рентабельності підприємства.

Комплекс даних показників і коефіцієнтів у сукупності дозволяє проводити аналіз фінансового стану підприємства, оперативно відслідко­вувати реальний стан справ у сфері фінансових відносин як у поточному періоді, так і на перспективу, формувати масив якісного інформаційного забезпечення для прийняття діючих і обґрунтованих управлінських рішень із метою зміцнення фінансової стабільності підприємства.

Для кожного аналізованого підприємства значення його рейтингової оцінки визначається за формулою:

де Rj — рейтингова оцінка для j-го підприємства;

     х_1j, х_2j,..., х_nj — стандартизовані показники j-го аналізованого підприємства.

Отже, основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської дія­льності за перспективний і поточний роки, виявлення факторів, які позитивно або негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначення підприємства платоспроможним (неплатоспромож­ним) і представлення пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства в Реєстр неплатоспроможних (збанкрутілих) підприємств і організацій.

Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований з різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової, обліково-аналітичної тощо. Власне процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, які, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та мене­джерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку підприємств більш жвавих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що харак­теризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збії незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають у результаті відсутності відповідних прогнозних та профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі (табл. 3).

Таблиця 3.

Моделі інтегральної оцінки фінансового

стану підприємства

Вид моделі	Умовні позначення	Характеристика фінансового стану
1	2	3
Двохфакторна модель (за Федотовою М.А.)
Z= –0,3877– –1,0736´К1+ + 0,0579´К2	К1 — відношення поточних активів до пото­чних зобов'язань; К2 — відношення залучених коштів до ак­тивів	Z<0 — стійкий фінансовий стан; Z > 0 — нестійкий фінансовий стан
Модель Альтмана
Z=0,717´ ´Kj + 0,847 ´  ´К2 + 3,107 ´ ´ К3 + 0,42´  ´К4 +0,995 ´  ´ К5	К1 — відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 — відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К3 — відношення суми прибутку до оподат­кування і сплати процентів до суми активів; К4 — відношення ринкової вартості капіта­лу до заборгованості; К5 — відношення виручки під реалізації до суми активів	Z > 1,23 — стій­кий фінансовий стан; Z< 1,23 — нестій­кий фінансовий стан
Модель Таффлера
Z=0,53´ K1+  + 0,13´К2 + + 0,18´К3 + + 0,16´К4	K1 — відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов'язань; К2 — відношення оборотних активів до су­купних зобов'язань; К3 — відношення короткострокових зо­бов'язань до суми активів; К4 — відношення виручки від реалізації до суми активів	Z>0,3 — стійкий фінансовий стан; 0,3<Z<0,2 — зона ризику; Z<0,2 — нестій­кий фінансовий стан

 

Продовження таблиці 3.

1	2	3
Модель Спрінгейта
Z=1,03´К1 + + 3,07´К2 + + 0,66´ ´К3 + 0,4´К4	К1 — відношення оборотних активів і коро­ткострокових зобов'язань до суми активів; К2 — відношення суми прибутку до оподат­кування і сплати процентів до суми активів; К3 — відношення прибутку до оподаткуван­ня до короткострокових зобов'язань; К4 — відношення виручки від реалізації до суми активів	Z> 0,862 — стій­кий фінансовий стан; Z < 0,862 — не­стійкий фінансо­вий стан
Модель Ліса
Z = 0,063´ ´ 0,092´К2 + + 0,057´ ´К3 + 0,001 ´ ´ К4	К1 — відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 — відношення прибутку від реалізації до суми активів; К3 — відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К4 — відношення власного капіталу до по­зиченого	Z > 0,037 — стій­кий фінансовий стан; Z < 0,037 — не­стійкий фінансо­вий стан
Модель Чессера
Z = –2,0434– –5,24´К1+ + 0,0053 ´ ´ К2 – 6,650 ´  ´К3 + 4,4009 ´  ´К4 – 0,0791 ´ ´К5 – 0,102 ´  ´ К6	K1 — відношення готівки і ліквідних цінних паперів до суми активів; К2 — відношення виручки від реалізації до готівки і ліквідних цінних паперів; К3 — відношення суми прибутку до оподат­кування і сплати процентів до суми активів; К4 — відношення заборгованості до суми активів; К5 — відношення основного капіталу до чи­стих активів; К6 — відношення оборотного капіталу до виручки від реалізації	Z < 0,037 — стій­кий фінансовий стан; Z > 0,037 — нестій­кий фінансо­вий стан

 

Найбільш вживані методи оцінки ймовірності банкрутства підприємст­ва — це Z-моделі, запропоновані професором Нью-Йоркського універ­ситету Едвардом Альтманом.

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:06