3.1. Сутність та види лізингу.

Начало формы

3.1. Сутність та види лізингу.

Лізинг — один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції.

Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу.

Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у власність для наступного надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту, — терміновість, платність, матеріальне забезпечення.

Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова діяльність охоплює не тільки великі компанії, а й сферу середнього і малого бізнесу. Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США — 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії — 13—17; Італії, Голандії — 12— 14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізнгових операцій становить 25—30 %.

До основних функцій лізингу належать:

• виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного переоснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

• фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

• збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове користування на платній основі і на визначений угодою строк. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди, а саме:

• у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони — продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

• предметом лізингового договору є неспоживна річ, що належить до основних фондів, у той час як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

• лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Правова природа лізингу відображається у Цивільному кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій); Господарському кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій та встановлено особливості правового регулювання лізингових операцій для банків); законах України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ПІ (визначено питання державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги); "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ИІ (регулює загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій банками); Податковий кодекс України від 2 груд. 2010 р.  № 2755-VI (визначено правила оподаткування лізингових операцій) (табл. 3.1).

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

• лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

• лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодав-ця;

• продавець {постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

• інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

 

 Історична довідка

Документи свідчать, що оренда (лізинг) має глибоке історичне коріння. Про цей вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н. е.). У шумерському місті Ур знайдені глиняні таблички, які містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Представники інших древніх цивілізацій, наприклад, греки, римляни та єгиптяни, вважали оренду доступним та вигідним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.

Англійський історик Т. Кларк виявив кілька положень про оренду в Законах Хаммурапі, прийнятих у 1775—1750 рр. до н. е. Група статей, що стосуються власності, — найбільша в судебнику царя Хаммурапі. У статтях докладно розглянуто всі випадки оренди й норми орендної плати, умови застави майна.

Про доцільність відокремлення права володіння від права власності згадується у працях Арістотеля (384/383—322 р. до н. е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності".

Древні фінікійці використовували оренду суден, яка за своєю природою дуже схожа на типову форму сучасного лізингу устаткування. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на строк, що покривав розрахунковий період експлуатації суден, та передбачали взяття орендарем переважної частини зобов'язань, що випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Як свідчить історія, орендували навіть військову техніку. Відомості про одну з перших таких угод відносять до 1066 р., коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У XI ст. у Венеції практикувалися угоди, які за змістом наближалися до лізингових. Вони передбачали передачу в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які після плавання поверталися власникам.

Протягом тривалого часу лізингові відносини мало чим відрізнялися від орендних, тобто були взаємопов'язаними. У середні віки орендна діяльність обмежувалася здаванням сільськогосподарського знаряддя і коней. У той час операції, аналогічні лізинговим, застосовувалися у Великий Британії, де у 1284 р. був прийнятий Закон Уельсу, що регулював відносини, схожі з лізинговими. Унаслідок жорсткої системи земельного законодавства придбання земельних прав обмежувалося, тому довгострокова оренда у багатьох випадках була єдиним доступним засобом використання землі. Також відомо, що оренда коней і фургонів застосовувалася у США на початку XIII ст.

Стрімкий розвиток економічних відносин зумовив зацікавленість виробників техніки й устаткування у необхідному фінансуванні. Ця обставина викликала в США на початку XX ст. хвилю кредитування в розстрочку. Вважається, що саме тоді була започаткована практика лізингового фінансування.

У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду з метою розширення збуту своїх автомобілів. Проте "батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк — торговий агент із Чикаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Під час Другої світової війни почав швидко розвиватися лізинговий бізнес, коли здійснювалося постачання американської техніки.

Комерційні банки США брали участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло рішення Федеральної резервної системи у 1971 р. про дозвіл банкам створювати дочірні фірми для здавання в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали формуватися у першій половині 60-х років XX ст. На відміну від США і Великої Британії, в Європі правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим унаслідок особливостей західноєвропейської системи права, яка, на відміну від романо-германскої правової системи, ґрунтувалася на інших підходах щодо поділу права власності та права володіння.

Розвиток лізингу у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній LEASEUROPE, яку було створено у 1972 р. у Брюсселі. її членами є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великої Британії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії та Росії. За даними LEASEUROPE найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Велику Британію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7 %), машини та промислове устаткування (24,4 %), комп'ютери та офісну техніку (13,9 %), транспортні засоби (13,8 %).

 

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб'єкти господарської діяльності (підприємства, організації та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

Таблиця 3.1.

Визначення лізингу відповідно до законодавства

Нормативно-правовий документ	Визначення термінів
Господарський кодекс України	Ст. 292: 1.         Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 2.         Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо
Цивільний кодекс України	Параграф 6. Лізинг Ст. 806. Договір лізингу 1.         За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). 2.         До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом
Податковий Кодекс України	14.1.97. Лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної  особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди),зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень. Лізингові операції поділяються на: а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою); б) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Під терміном "строк фінансового лізингу" слід розуміти передбачений  лізинговим договором  строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується   строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору. Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору; в) зворотний лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг;
Закон України "Про фінансовий лізинг"	Стаття 1. Фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

 

Будь-який із суб'єктів лізингу може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

 

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого немає заборони передачі в користування або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом "Про фінансовий лізинг".

Залежно від особливостей придбання майна лізингодавцем розрізняють прямий та непрямий лізинг.

Прямий лізинг має місце, коли за договором лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачеві у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Непрямий лізинг має місце у випадку спеціального придбання майна лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Господарський кодекс України визначає два головні види лізингу: оперативний та фінансовий.

Незважаючи на те, що немає спеціального закону про оперативний лізинг, правові ознаки оперативного лізингу в Україні окреслено у відповідних статтях Цивільного,  Господарського та Податкового кодексів,  України (див. табл. 3.1). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" та положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку.

За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До головних спільних ознак фінансового та оперативного лізингу належать такі:

1)      строковий та платний характер;

2) предметом лізингу є неспоживна річ, віднесена відповідно до законодавства України до основних фондів;

3) участь у лізингових операціях, на відміну від оренди, третьої сторони — продавця (постачальника) майна (для фінансового та непрямого оперативного лізингу).

Разом з тим є відмінності між оперативним та фінансовим лізингом.

Так, у п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг зазначається, що операція фінансового лізингу — операція, яка включає такі характерні риси:

• лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

• обладнання, придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який або укладений, або має бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

• лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортизацію всієї або значної частини вартості обладнання.

Конец формы