Тема 2. Захист прав використання нематеріальних активів План

1. Отримання та використання прав власниками об’єктів промислової власності.

2. Договори у сфері інтелектуальної власності.

3. Комерційна таємниця та ноу-хау.

4. Авторське право.

5. Охорона та передача авторських прав на комерційній основі.

6. Санкції за несумлінне використання об’єктів інтелектуальної власності.

1. Нематеріальні ресурси, як і інші ресурси, що використовуються підприємствами, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас, нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов’язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише один суб’єкт господарювання. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Нині, коли в Україні відбувається формування ринку інтелектуальної власності, особливо гостро стоїть питання про правовий захист нематеріальних ресурсів. На відміну від звичайних товарів продукти творчої діяльності, якщо вони не забезпечуються спеціальною правовою охороною держави, не в змозі приносити їх власникам скільки-небудь гарантовані прибутки. Власники об’єктів промислової власності отримують виключні права на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтва на товарний знак. Під патентом розуміється документ, що засвідчує пріоритет, авторство і виняткове право патентовласника на володіння, користування і розпорядження об’єктом на території дії охорони з метою одержання комерційної вигоди. Згідно законодавства, виняткове право володіння патентом надає його власнику наступні можливості: використання винаходу на свій розсуд; заборона використання винаходу третьою особою, крім випадків, коли таке використання не є порушенням прав патентовласника; продаж ліцензії; переуступка прав на об’єкт власності, що захищається патентом. Таким чином, суть виняткового права, як в Україні, так і в будь-якій іншій країні, залишається однією і тією ж, воно дозволяє забороняти іншим виробляти протягом певного часу і на певній території продукцію, що потрапляє під дію патенту. Суть патентування полягає в отриманні патенту і прав, що містяться в ньому, – прав інтелектуальної власності. Основні цілі патентування: виникнення правового пріоритету на об’єкт промислової власності, першості, інформування потенційних споживачів про нові техніко-економічні рішення; отримання можливості патентовласником захищати свої права від несумлінних посягань з виплатою відповідної компенсації; вихід на світовий ринок об’єктів промислової власності, що неминуче передбачає первинність патентування їх в Україні. Власник патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок і власник свідоцтва на торгову марку має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання відповідного об’єкта промислової власності на підставі ліцензійного договору (угоди).

2. Основу інновації складає інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність має дві основні складові частини: промислову власність та об’єкти авторського права. До об’єктів промислової власності згідно зі статтею 420 Цивільного кодексу України [3] (надалі - ЦКУ) відносяться наступні об’єкти інтелектуальної власності: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; топографія інтегральних мікросхем. У Статтях 8 та 9 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [4] наведено перелік об’єктів авторського права (літературні письмові твори, лекції, доповіді, інші усні твори, комп’ютерні програми, бази даних, музичні твори, карти, плани, схеми, креслення, ескізи, які мають відношення до географії, геології, техніки та інших видів діяльності та інше) та об’єктів, на які авторське право не розповсюджується (повідомлення про новини дня, фольклор, офіційні документи державної влади та інше). До інтелектуальної власності відносяться також комерційна таємниця, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції.

Використання інтелектуальної власності у господарчій діяльності підприємства закріплюється укладанням різних договорів. Всі об’єкти інтелектуальної власності є результатом творчої діяльності людини. Підприємством вони можуть бути надбані на підставі укладання наступних договорів:

- договору передачі виняткових майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності (якщо об’єкт має патент);

- договору сумісного розпорядження виключеними правами інтелектуальної власності, якщо права на об’єкт належать декільком особам й використовуються ними паралельно;

- договору уступки автором винаходу (або іншого об’єкту промислової власності) права подачі заявки на патентування цього об’єкту;

- ліцензійного договору на використання об’єктів промислової власності.

Право промислової власності захищено наступними Законами України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [5], «Про охорону прав на промислові зразки» [6], «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [7], «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [8], «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [9], « Про охорону прав на сорти рослин» [10]. У цих законах наведено перелік об’єктів, які можуть отримати правову охорону, основні характеристики та критерії надання охоронних документів, строк охорони, порядок оформлення документів та інше.

Якщо об’єкт інтелектуальної власності було створено на підставі трудової угоди, то згідно зі ст. 429 ЦКУ немайнові права на об’єкт інтелектуальної власності належать робітнику, який створив цей об’єкт. Разом з цим, згідно з цією же статтею, майнові права на цей об’єкт належать як робітнику так і підприємству сумісно. В цьому випадку об’єкт інтелектуальної власності може бути використаним на підставі договору про спільне використання або робітник може надати роботодавцю уступку щодо всіх майнових прав на даний об’єкт, при цьому він залишається його автором.

Уступка майнових прав виникає тільки після отримання патенту на винахід, так як тільки з цього моменту виникають майнові права інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності. До цього моменту підприємство може скласти з робітником договір про уступку права на подачу заявки на отримання патенту за відповідну грошову винагороду (за згодою сторін) . Якщо у об’єкта інтелектуальної власності не один автор, то угода про уступку права на подачу заявки складається з кожним з них, та обов’язково складається угода щодо внеску кожного автора.

Одним із об’єктів промислової власності, який широко використовується підприємствами є раціоналізаторська пропозиція. Згідно зі статтею 482 ЦКУ об’єм правової охорони раціоналізаторської пропозиції обмежується його описом та кресленнями. Згідно з наказом Державного патентного відомства України [11] документом, який підтверджує право робітника на раціоналізаторську пропозицію є свідоцтво установленого зразку, яке видає підприємство. Треба зауважити, що це свідоцтво не гарантує автору виняткових прав на використання раціоналізаторської пропозиції. Згідно зі частиною 2 статті 484 ЦКУ юридична особа, яка признала пропозицію раціоналізаторською, має право використовувати її в будь-якому об’ємі: передавати за ліцензією, подавати заявку на патентування, відчужувати як додаток до інших запатентованих об’єктів.

Об’єкти, суб’єкти та перехід майнових прав суб’єктів промислової власності до іншої юридичної особи наведено на рис. 4.1.

3. З січня 2004 р. об’єктом інтелектуальної власності була признана комерційна таємниця. Згідно статті 505 ЦКУ комерційною таємницею є інформація, яка :

- є невідомою широкому колу осіб і не є легкодоступною;

- має комерційну цінність для підприємства;

- власник цієї інформації ретельно охороняє конфіденційність цієї інформації.

Комерційною таємницею є інформація технічного (незапатентовані наукові технології, процеси та наукові розробки; способи виробництва продукції) та комерційного характеру (списки постачальників та споживачів продукції підприємства, маркетингова політика підприємства, найбільш ефективні методи управління, оптимізація підприємницьких ризиків, найбільш ефективні напрями інвестування).

Існують обмеження щодо визнання будь-якої інформації про діяльність підприємства комерційною таємницею. До комерційної таємниці не відноситься інформація, яка складає державну таємницю згідно до Закону України «Про державну таємницю» [12], та Зводу відомостей, які складають державну таємницю, затвердженим наказом СБУ [13]. Інше обмеження – це Перелік відомостей, які не можуть складати комерційну таємницю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України [14].

Комерційну таємницю не можуть складати наступні джерела: засновницькі документи; документи на дозвіл займатися підприємницькою діяльністю; інформація всіх форм державного звітування; дані, які потрібні для перевірки розрахунку сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність робітників підприємства, їх заробітній платні, наявність вільних робочих місць; документи щодо сплачених податків та інших обов’язкових платежів; інформація щодо забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, а також інша інформація щодо порушення Законів України; документи про платоспроможність підприємства; інформація, щодо випуску акцій підприємством, які пропонуються до відкритого продажу.

Комерційну таємницю відрізняють від інших об’єктів інтелектуальної власності два параметри: необмежений строк її охорони та повне її знецінювання в разі доступу до інформації великої кількості осіб.

Інформація, яка містить в собі комерційну таємницю, повинна бути належним образом оформлена. Частіше за все на підприємстві складається Положення про комерційну таємницю. З робітниками підприємства, які за посадовими обов’язками мають доступ до інформації, яка складає комерційну таємницю, підписуються договори щодо її нерозголошення.

Згідно з частиною 2 статті 506 ЦКУ майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно надала інформації статус комерційної. Згідно цієї ж статті виділяють наступні майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю: право використання комерційної таємниці; виняткове право дозволяти використання комерційної таємниці; виняткове право перешкоджати неправомірному розголошенню, збору або застосуванню комерційної таємниці; інші права інтелектуальної власності, які передбачає закон.

Якщо комерційна таємниця передається комерційним шляхом, то вона набуває статусу «ноу-хау». «Ноу-хау» - це конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця і не є легкодоступною будь-якій особі при використанні патенту або в разі надбання. Об’єкт «ноу-хау» для комерційного використання повинен мати технічну документацію, тобто креслення, схеми, описи тощо.

Передача комерційної таємниці частіше за все оформлюється Ліцензійним договором про передачу ноу-хау (Додаток Г) або Договором купівлі-продажу ноу–хау (Додаток Д) [15]. Основною відмінністю Договору купівлі-продажу від Ліцензійного договору є те, що сторона, яка отримує право на використання ноу-хау, не зобов’язана виконувати умови щодо конфіденційності цієї інформації.

Об’єкт, суб’єкт та схема передачі майнових прав від власника комерційної таємниці до іншої юридичної особи наведено на рис.4.2.

4. Авторське право. Авторське право виникає, коли який-небудь твір вже існує і не потребує ніякої реєстрації. Суб’єктом авторського права є автор, який має власні немайнові права на свій твір, вони належать йому постійно, незважаючи на те, хто буде використовувати об’єкт авторського права. Майнові права автора можуть бути передані іншій фізичній або юридичній особі у вигляді ліцензії на використання твору або договору купівлі-продажу (передачі виняткових майнових прав) на об’єкт авторського права. При передачі виняткових майнових прав на твір його власником може стати інша фізична або юридична особа. Ліцензія може бути самостійним договором або бути часткою ліцензійного Договору. Ліцензії можуть бути трьох видів: виняткова, невиняткова та одинична. Виняткова ліцензія надається тільки одному ліцензіату та виключає можливість самостійно використовувати об’єкт інтелектуальної власності або дозволяти його використання третім особам. Невиняткова ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкту інтелектуальної власності та не обмежує його можливості дозволу третім особам використовувати цей об’єкт. Одинична ліцензія надається тільки одному ліцензіату та виключає можливість ліцензіара дозволяти використання об’єкта інтелектуальної власності третім особам. В той же час за ліцензіаром зберігається право використовувати об’єкт самим ліцензіаром.

В ліцензійному Договорі оговорюють вид ліцензії, сфери використання об’єкту інтелектуальної власності, способи використання об’єкту, розміри виплат. Якщо не вказано інакше, то ліцензійний договір є договором невиняткової ліцензії. Якщо в договорі відсутні дані, щодо території, на яку розповсюджується дія договору, то вважається, що договір діє по всієї території України.

Майнові права інтелектуальної власності пов’язані з використанням творів. Статтею 441 ЦКУ надано перелік дій, які вважаються використанням творів, а саме: публікація; відтворення любим засобом у любій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складової частини твору у збірки, бази даних, антології, енциклопедії тощо; публічне виконання; продаж, здача в оренду; імпорт екземплярів твору, його перекладів та переробок. На підставі наведених вище юридичних дій авторські права набувають статусу активів підприємства.

Термін дії всіх майнових прав на твір продовжується на протязі всього життя автора та закінчується через сімдесят років з року, який наступає за роком смерті автора. Якщо цей термін сплинув, то твір може безкоштовно та вільно використовуватися будь-якою особою, з урахуванням обмежень, які встановлені законом.

Другим елементом права інтелектуальної власності є суміжні права. Згідно статті 449 ЦКУ об’єктами суміжних прав є виконання, фонограми та відеограми, та програми організацій повідомлень. Суміжні права виникають лише при виконанні якого-небудь твору. При цьому первісним суб’єктом суміжного права є виконавець або виробник фонограми, відеограми, організація повідомлень. Як і для авторського права, так і для суміжного права виділяють особисті майнові та немайнові права інтелектуальної власності на суміжні права.

Авторські та суміжні права в господарської діяльності підприємств з’являються у формі майнових прав використання твору або виняткових майнових прав на виконання твору.

Якщо підприємство передає іншому підприємству у використання розроблену ним комп’ютерну програму, то воно тим самим реалізує своє майнове право на об’єкт інтелектуальної власності (право дозволу використання твору).

Договори в сфері інтелектуальної власності не підлягають обов’язкової державної реєстрації. Виключення складає договір про передачу виняткових майнових прав, який згідно з частиною 2 ст.1114 ЦКУ необхідно реєструвати в Державному департаменті інтелектуальної власності.

Об’єкти, суб’єкт та схема переходу майнових прав до іншої фізичної або юридичної особи надано на рис. 4.3.

5. Передача права власності може бути застережена різними умовами відносно терміну та обсягу використання, комплексу інформації, що передається, тощо. У відповідності з цим розрізняють декілька видів ліцензій. Залежно від підстави, на якій видається дозвіл використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. Добровільна ліцензія характерна тим, що в ній ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони; обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного рішення державного органу проти волі патентовласника. Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні і повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливості укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіату права викличного користування об’єктом ліцензії. Але ліцензіар зберігає за собою право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом ліцензії протягом визначеного у договорі періоду. У залежності від характеру об’єкту, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об’єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, що захищене патентом.

За використання об’єкту ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширені серед них: періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продаж, до собівартості виробництва або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди називається паушальною виплатою. Паушальний платіж являє собою по суті фактичну ціну ліцензії. Він здійснюється одноразово і не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції. Відповідно до законодавства України, авторським правом охороняються твори в галузі мистецтва, літератури, науки, зокрема комп’ютерні програми і бази даних. Власник авторського права для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторських прав, який зображається на кожному екземплярі твору і складається з латинської літери в колі – ©, імені власника авторського права і року першої публікації твору. Охорона авторського права діє протягом всього життя автора та 70 років після його смерті. Відповідно до законодавства України, використання об’єкта авторського права допускається на підставі авторського договору. Проте закон передбачає в певних випадках вільне використання творів без укладення авторського договору і згоди автора. Таке використання має супроводжуватись обов’язковим позначенням імені автора і джерела запозичення, не повинне ущемляти необґрунтованим чином законні інтереси автора.