53 Джакомо

Джакомо Бароцци да Виньола (1507—1573) — архитектор-маньерист из Болоньи, который оспаривает у Палладио и Серлио звание самого влиятельного мастера позднего Возрождения. Его центральные произведения — церковь Иль-Джезу в Риме и вилла Фарнезе в Капрароле — открыли путь к формированию стиля барокко. Джакомо Бароцци да Виньола, оказавший огромное влияние на последующие поколения архитекторов своим трактатом «О пяти ордерах архитектуры», на практике не слишком стеснял себя им же сформулированными канонами.Виньола — непосредственный продолжатель великих мастеров начала XVI в., принимавший участие в завершении таких выдающихся памятников этого времени, как двор Бельведера, Канчеллерия, собор св. Петра и Капитолий — был последним крупным мастером эпохи Возрождения в Риме. Глубокий интерес к Витрувию и античной архитектуре и пиетет, с которым Виньола относился к произведениям Браманте и его школы, сочетались у него с острым чувством современности и новых требований, стоявших перед архитектурой. Виньола сделал важный шаг в разработке новых типов сооружений — виллы, предназначенной для отдыха и развлечений, загородного замка-дворца и нового типа церковного здания. Новые вкусы отразились у Виньолы и в стремлении связать развитие композиции в глубину с движением зрителя, в эффектной живописности сменяющихся перспектив (сближающих подчас его архитектуру со скенографией), в склонности к необычным элементам и криволинейным очертаниям (овальные планы); эти черты, казалось бы, связывают Виньолу с течением маньеризма, к которому, все же (вопреки мнению некоторых исследователей) его творчество отнести нельзя. Однако глубинное развитие непременно завершается у Виньолы в пределах самих композиций, всегда классически ясных и уравновешенных. Работая с Микеланджело и с представителями маньеризма, Виньола сумел сохранить свой индивидуальный стиль, явственно различимый в его произведениях. Роботи: В 40-х годах XVI в. Виньола работал в Болонье над интерьером собора Сан Петронио и строил нечто вроде гостиного двора — портик о деи Банки. Одно из наиболее значительных произведений Виньолы — замок Фарнезе в Капрарола близ Витербо  с примыкающим к нему парко Церковь Иль Джезу в Риме (рис.36), примыкающая к более позднему зданию иезуитской коллегии, была создана Виньолой в соответствии с четко сформулированными требованиями нового монашеского ордена — иезуитов.  54 леонардо

У віці 24 років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням у содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476—1481 роках. Леонардо довгі роки мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами.

У 1481 році монастир Сан Донато-а-Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім».

У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. У «Мадонні у скелях» (1483—1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497—1511, Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта».

У Леонардо було багато друзів і учнів. Стосовно статевих взаємин достеменних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цей бік свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Людовіко Сфорца, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.

«Вітрувіанська людина»

У 1487 році було створено літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті.

1489 року Леонардо зробив анатомічні малюнки черепів.

З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 була створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Було виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца, яку зруйнували французькі вояки у Мілані.

Протягом 1495—1498 роках Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

У 1499 році Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорца була сильно пошкоджена.

1502 року Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа, 1503 року да Вінчі повернувся до Флоренції, де конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).

1505 року Леонардо спостерігав і зробив начерки польоту птахів.

У 1506 році повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, який на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 році Леонардо вивчав будову людського ока. Працював у Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо (1508–1512), розписував собор Святої Анни (1509 рік). 1512 року створив «Автопортрет».

У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працював над картиною «Іван Хреститель». У Бельведері да Вінчі створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу.

55 рафаель

Еще при жизни Рафаэля современники наделили его эпитетом «божественный», а в написанной его другом кардиналом Бембо эпитафии на могиле художника в римском Пантеоне начертаны слова: «Здесь покоится Рафаэль, при жизни которого мать всего сущего — Природа — боялась быть побежденной, а после его смерти ей казалось, что и она умирает вместе с ним». Творчество Рафаэля как живописца, рисовальщика, архитектора и поэта воплотило высший идеал эпохи Возрождения. Синтезировав достижения своих предшественников, он во многом определил дальнейший путь развития западноевропейского искусства. 

Рафаэлю удалось придать визуальную осязаемость идеям ренессансных гуманистов, благодаря чему между поэтическим творчеством его современников и созданными им портретными образами существует глубокое внутреннее родство, что получило отражение в концепции выставки и ее названии — «Рафаэль. Поэзия образа».

Особое внимание на выставке уделено портретной живописи Рафаэля. Художник создал новый тип ренессансного портрета, в котором изображенное лицо, наделенное узнаваемыми чертами конкретного человека, предстает и как обобщенный образ своего времени. Замыслы мастера, воплощенные в портретах, раскрываются в сопоставлении с образцами современной Рафаэлю поэзии — представленными в контексте выставки текстами Бальтазаре Кастильоне, Антонио Тебальдео, Лодовико Дольче, а также в стихотворном творчестве самого Рафаэля.

Роботи: «Портретом Элеоноры Гонзага», «Мадонна Грандука», «Экстаз Святой Цецилии со святыми Павлом, Иоанном Евангелистом, Августином и Марией Магдалиной», «Святая Цецилия» (1514—1515), «Несение креста» (1516—1517), «Видение Иезекииля» (около 1518), «Мадонна Альба» (1510), «Мадонна Фолиньо» (1512), «Мадонна с рыбой» (1512—1514), «Мадонна в кресле» (около 1513—1514).