Порівняльна характеристика основних ринкових структур

Параметри	Види конкуренції
	Досконалаконкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість підприємств-виробників продукту	Багато незалежнихпідприємств	Багато підприємств-виробників схожих товарів і послуг	Декілька підприємств-виробників товарів іпослуг	Один продукт і однепідприємство
Контроль надцінами	Контролю немає.Ціни визначаються ринком	Вплив обмеженийможливістю заміни	Існує вплив «цінового лідера»	Практично повний контроль
Товарнадиференціація	Відсутня. Продукти не різняться завластивостями та якістю	Товари і послугидиференційовані для сегментів ринку	Істотна для окремих продуктів, мала длястандартизованих	Відсутній
Рівень зусиль для входу на ринок	Відносно легкий вхід і вихід	Відносно легкий вхід і вихід	Важкий вхід, що часто вимагає великих інвестицій	Дуже важкий вхід і вихід

 

 

1.3. Стратегія конкуренції на основі прогнозування дій підприємств

 

Незважаючи на те, що вибір стратегії конкурентної боротьби залежить від виду діяльності підприємства, все-таки можна виділити ряд загальних рис або завдань, які стоять перед українськими підприємствами на сучасному етапі.

Почнемо з того, що більшість вітчизняних підприємств через ряд об'єктивних причин працюють в умовах монополістичної конкуренції. При цьому основними завданнями підприємства є:

               Утримання нижнього сегмента вітчизняного ринку з підвищеною ціновою чутливістю й пропозиція товару середньої якості. Ця стратегія особливо успішна у виробництві, орієнтованому на масового покупця з падаючими реальними доходами.

               Інтеграція з відсутніми ланками в технологічному ланцюгу «проектування — виробництво — реалізація продукції». Пряма інтеграція (у напрямі доведення продукції до кінцевого споживача), зворотна (у напрямі створення умов і передумов для виробництва продукції), а також вибіркова інтеграція можуть розширити сферу впливу підприємства й виявитися вигідними для споживача.

               Спеціалізація на конкретному типі товару й індивідуальних замовленнях покупців. В умовах, коли підприємства зацікавлені у виробництві різноманітних асортиментів різних виробів, стратегія, що ґрунтується на спеціалізації виробництва певної частини усього асортименту, може принести значний доход.

               Виключення зайвих витрат. Коли цінова конкуренція інтенсивна й прибуток постійно перебуває під загрозою, виробництво, що базується на низьких накладних витратах, твердому контролі запасів і в цілому — на строгому дотриманні політики виключення зайвих витрат, може дати можливість підприємству зайняти кращу позицію, а також сприяє підвищенню рентабельності. Головний фактор успіху даної стратегії — зниження собівартості випуску продукції. Для всіх чотирьох розглянутих завдань і відповідних стратегій підприємства загальним є одержання максимального прибутку й збільшення обсягу продаж. При цьому маркетингові дослідження підприємства є інструментом контролю ефективності вжитих кроків, а витрати на проведення цих досліджень повинні відповідати одержуваному рівню прибутку. Підприємство може вибрати ту або іншу з чотирьох розглянутих стратегій, виходячи із суспільних потреб, власних можливостей і ринкової ситуації.

На практиці прогнозування ситуації на ринку полягає у вивченні специфіки конкуренції, міри монополізації ринку в цілому, вивченні еластичності попиту та пропозиції з урахуванням конкурентної реактивності ринку.

Реакція ринку на зміну попиту не може залежати від поведінки одного або деяких підприємств. Реактивність ринкової системи на зміну попиту, її адаптивність до сигналів попиту в умовах незалежних ринкових агентів необхідно оцінювати у зв'язку з постійною присутністю на ринку конкуренції. При досить високій інтенсивності конкурентної боротьби на ринку необхідно з'ясувати питання: наскільки великий вплив зміни попиту на систему в цілому й діяльність учасників ринку. Якщо допустити реакцію кожного окремого підприємства досить низьку (Pk=0,l), чи то можна в цьому випадку мати високу ймовірність реакції на зміну попиту господарської системи в цілому.

Мабуть, у забезпеченні досить надійної, безвідмовної реакції економічної системи на зміну попиту, умов ринку складається головне завдання державного регулювання конкуренції й обмеження монополізму на ринку.

Розглянемо цю ситуацію для умов, коли всі господарюючі суб'єкти ринку є повністю самостійними, незалежними Тоді ймовірність реакції економічної системи, що складається з kпідприємств, можна визначити за формулою

 

P(S) = [(1-P₁) × (1-P₂)… (1-P_k)],                 (1.1)

 

де   P(S) – імовірність реакції економічної системи в цілому на зміну попиту на ринку;

P₁, P₂ ,  P_k - індивідуальні ймовірності реакції підприємств 1,2,..., k на зміну попиту на ринку.

Кожна фірма, звичайно, має право виробити свої критерії практичної впевненості й ризику. Так само як у регулюванні конкуренції й обмеженні монополізму з метою створення гнучкої ринкової структури, практика країн з розвинутими ринковими відносинами виробила свої критерії й емпіричніприйоми. Як критерій демонополізації ринку й створення умов для конкуренції в США використовується, на нашу дум­ку досить удалий індекс Харфіндела—Хіршмана (ІХХ):

 

                                                       k         2

IXX = ∑ (aj);                                    (1.2)

                                                      J=1

 

де   a_j – частка фірми на ринку, %.

Ринок вважається нормальним для конкуренції, якщо ІХХ < 1000. У цих межах значень індексу дозволяється злиття фірм. Ринок для підтримки нормальної ринкової конкуренції вважається безпечним, коли на ринку розглянутого товару є:

10 і більше фірм;

1 фірма не займає більше ніж 31% ринку;

2 фірми не займають більше ніж 44% ринку;

3 фірми не займають більше ніж 54*% ринку;

4 фірми не займають більше ніж 63% ринку.

Ринок вважається неконкурентним, якщо значення індексу перевищує 1800 одиниць.