V категорія – вогнища зоонозного походження, де джерелом інфекції є хворі тварини, що виділяють мікобактерії з молоком, фекаліями та іншими виділеннями.

 

Категорія вогнища визначається дільничним фтизіатром разом з лікарем-епідеміологом.

 

На вперше діагностований випадок захворювання туберкульозом органів дихання, в тому числі деструктивний, заповнюється «Екстрене повідомлення» (ф. № 058/0) і надсилається лікувально-профілактичною установою (тубдиспансером, туб стаціонаром, туб кабінетом) в районну, міську, відомчі санепідстанції за місцем фактичного проживання хворого-бактеріовиділювача не пізніше 12 годин з моменту його виявлення з одночасним повідомленням по телефону. У випадку повідомлення про зміну діагнозу, у пункті 1 екстреного повідомлення вказується змінений діагноз, дата його встановлення та первинний діагноз.      

 

Комплекс профілактичних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції включає проведення поточної та заключної дезинфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювача шляхом його госпіталізації або направлення дітей в спеціалізовані дитячі заклади, вакцинацію новонароджених і ревакцинацію неінфікованих контактних вациною ВСG, регулярне обстеження контактних, проведення серед них хіміопрофілактики, санітарно-гігієнічне виховання хворих і членів їх родин, покращання житлово-побутових умов, інтенсивне лікування хворого у стаціонарі з наступним проведенням контрольованої хіміотерапії на амбулаторному етапі.

 

Після госпіталізації хворого на вперше діагностований бацилярний туберкульоз силами місцевої епідстанції (СЕС) або дезстанції проводиться заключна дезінфекція в помешканні хворого. Заключна дезінфекція проводиться у всіх випадках тимчасового чи постійного вибуття хворого (госпіталізація, зміна місця проживання, після смерті вдома). Малоцінні предмети бажано спалити. Стелю, стіни, долівку, меблі (за винятком полірованих) зрошують з гідропульту 1 % розчином Дезактіну і приміщення щільно закривають на 2 години. Після цього його провітрюють і прибирають. Ефективним методом знезараження приміщення є ультрафіолетове опромінення. Це, передусім, стосується коштовних речей, які легко псуються від дезинфікуючих розчинів, їх опромінюють бактерицидними лампами.

 

До госпіталізації хворого або коли він з різних причин залишається вдома, силами самого хворого або членів його сім’ї систематично проводиться поточна дезінфекція, яка полягає в наступному:

 

1) щоденне провітрювання і вологе прибирання помешкання і предметів побуту; бактеріовиділювач повинен користуватися лише особистим столовим посудом, рушниками, постільною білизною, які систематично знезаражують;

 

2)Дезінфекція харкотиння.

Харкотиння збирається  в індивідуальну кишенькову плювальницю, після чого проводиться дезінфекція одним із наведених методів:

-    2% розчин соди, кипятіння 15-20 хвилин;

-         2,5% розчин Дезактіну, замочування харкотиння у плювальницях 3 години;

-         хлорне вапно, 200 г/л харкотиння, витримують 1 годину;

-         застосування плювачок одноразового користування з наступним спалюванням (в тубстаціонарах).

 

3) збір, складання у мішки, ізольоване зберігання використаної білизни з наступною її дезінфекцією.

 

Загалом, дезінфекція проводиться за допомогою фізичних методів (кип’ятіння, автоклавування, камерна дезинфекція, спалювання, кварцування, інсоляція, провітрювання, прасування гарячою праскою) і хімічних засобів (хлорне вапно, неохлор, дезактин тощо).

 

Після госпіталізації хворого на туберкульоз обстежують усіх осіб, які були в контакті. Дорослим і підліткам проводять флюорографію грудної клітки, дітям – рентгенографію; дітям і підліткам додатково пробу Манту з 2 ТО. Контактних осіб беруть на облік в 5.2 групу диспансерного спостереження і призначають їм хіміопрофілактику. 

 Санітарна профілактика включає також ветеринарний нагляд, тому що з одного боку людина може заражуватися бичачим типом збудника і пташиним, а з другого – хвора людина може бути джерелом зараження домашніх тварин. Вся туберкулінопозитивна худоба знищується. До праці  на тваринницьких фермах не допускаються хворі на відкриту форму туберкульозу.

Хіміопрофілактика впроваджена вперше в 1959 році Омодеі Зоріні. Хіміопрофілактика поділяється на первинну і вторинну, проводиться особам з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз найчастіше ізоніазидом.

         Первинна хіміопрофілактика проводиться для запобігання захворювання на туберкульоз неінфікованих осіб, які не реагують на туберкулін, але знаходились в контакті з хворими на туберкульоз і виділяють МБТ.

Вторинна профілактика проводиться неінфікованим особам, які позитивно реагують на туберкулін і не мають клініко-рентгенологічних проявів туберкульозу .

Показання для хіміопрофілактики у дітей : 1) контакт з хворим-бактеріовиділювачем, а також з хворим на активну форму туберкульозу без бактеріовиділення, контакт з бактеріовиділювачем в дитячому закладі, контакт з хворою худобою; 2) віраж; 3) діти з гіперергічними реакціями на туберкулін та при наростанні чутливості до туберкуліну (збільшення розміру папули на 6 мм і більше); 4) давно інфіковані діти при виникненні або загостренні різних захворювань (діабет, хронічні пневмонії, бронхіти, дитячі інфекції).

Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять для попередження захворювання на туберкульоз наступним групам дорослого населення:

-                          особам, які знаходяться в постійному контакті з хворими  на туберкульоз з бактеріовиділенням;

-                          особам, які мають неактивні туберкульозні зміни, при наявності несприятливих чинників (гострі захворювання, операції, травми, лікування іншого захворювання, яке супроводжується прийомом кортикостероїдів та ін.), які можуть викликати ре активацію туберкульозу;

-                          особам, які раніше лікувалися  від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях і знаходяться в небезпечному оточенні особам, у яких визначено віраж туберкулінових реакцій;

-                          ВІЛ-інфікованим з віражем, з гіперергічними реакціями на туберкулін або наростанням туберкулінової чутливості.

В конкретній епідеміологічній ситуації хіміопрофілактика може бути призначена іншим несприятливим по туберкульозу групам населення.

         Для хіміопрофілактики застосовують ізоніазид в дозі 0,3- 0,45 щоденно ,   протягом не менше 6 міс., особам, які не хворіли на туберкульоз і знаходяться в контакті з хворим, який виділяє МБТ у вогнищах туберкульозної інфекції. Або двома хіміопрепаратами – комбінація ізоніазиду і етамбутолу або піразинаміду 3 міс

У осіб , вилікуваних від хіміорезистентного туберкульозу , та у вогнищах туберкульозної інфекції, де хворі виділяють хіміорезистентні МБТ, хіміопрофілактика не проводиться. Вакцинація і ревакцинація БЦЖ проводиться згідно з Наказом МОЗ України. Користуються сухою вакциною, термін її зберігання 1 рік.

Вакцинація БЦЖ спрямована на створення специфічного протитуберкульозного імунітету в неінфікованих осіб.     Людина має певну природну стійкість до туберкульозної інфекції, вираженість якої пов'язана з генетично зумовленими факторами, а також екзогенни ми впливами. У зв'язку з цим виникла необхідність пошуків вакцини, яка б могла захистити людей від туберкульозу. Знайти її вдалося французьким вченим Кальмету і Герену, які отримали принципово новий тип мікроба шляхом вирощування мікобактерій бичачого типу на гліцериновій картоплі з додачею жовчі. Протягом 13 років вірулентну культуру пересіювали кожних 15 днів. У результаті цього була отримана вакцина, що втратила здатність викликати захворювання, але має високі імуногенні властивості. Назвали її на честь винахідників БЦЖ (Bacilles Calmette et Guerin). Вперше БЦЖ була застосована в 1921 році, в подальшому ефективність її підтверджена результатами численних досліджень.   В Україні для активної специфічної профілактики туберкульозу застосовується вакцина туберкульозна (БЦЖ SSI) – суха для внутрішньошкірного введення. Це живі мікобактерії вакцинного штаму, ліофільно висушені у 1,5 % розчині глютамінату натрію. Вона має вигляд білої кристалічної речовини. Випускається у флаконах для приготування суспензії для ін’єкцій (для  1 мл вакцини). До флакона з вакциною додається флакон з розчинником Саутона  по 1 мл у флаконі. Первинну вакцинацію здійснюють здоровим доношеним новонародженим дітям на 3-5 день життя. Для вакцинації здорових новонароджених дітей з масою тіла 2500 г і вище та дітей, які не були щеплені в пологовому будинку у звязку з протипоказаннями застосовують вакцину у дозі 0,05 мл на введення, для ревакцинації дітей (7 і 14 років)  та щеплення дорослих – у дозі 0,1 мл на введення. 

    Техніка і показання для вакцинації БЦЖ. Первинну вакцинацію роблять здоровим доношеним немовлятам на 3-5 день життя.

Для кожного щеплення необхідно мати однограмові шприци разового користування і придатну вакцину. Суху вакцину (1 флакон) розчиняють в  1 мл  розчинника Саутона. Флакон обережно перевертають декілька разів, для того, щоб повністю ресуспендувати ліофілізовану вакцину. Вакцину використовують протягом 4 годин, залишки знищують кип’ятінням або зануренням в дезінфікуючий розчин. В однограмовий шприц після перемішування набирають 0,1 мл розведеної вакцини ( 2 дози для вакцинації дітей), потім випускають у стерильний ватний тампон 0,05 мл, щоб витіснити повітря та підвести поршень шприца під потрібне градуювання – 0,05 мл. Для ревакцинації дітей та щеплення дорослих у шприц набирають 0,2 мл, потім випускають 0,1 мл до мітки 0,1.

   Перед вакцинацією оглядають флакони. Вакцина вважається непридатною:

  при відсутності етикетки;

  якщо минув термін використання;

  при наявності тріщин ампули;

  при зміні фізичних властивостей препарату (зморщування вакцини, зміна кольору);

 при утворенні клаптів у розведеній вакцині.                     Імунізацію новонароджених здійснюють у палаті після огляду педіатра. В однограмовий шприц після перемішування набирають 0,2 мл розведеної вакцини, випускають через голку повітря і частину препарату до мітки 0,1мл. Вакцину вводять строго внутрішньошкірно на межі між верхньою і середньою третиною плеча, протерши попередньо шкіру 70° спиртом. При правильній техніці утворюється білувата папула діаметром 5-6 мм, яка розсмоктується через 15-20 хвилин. Після введення вакцини забороняється обробка місця ін'єкції дезинфікуючим розчином або накладання пов'язки. Не можна вводити вакцину підшкірно, тому що це іноді спричинює утворення холодного абсцесу.      Протипоказаннями для вакцинації БЦЖ є:

 

1) недоношеність, коли маса тіла при народженні менше 2500 г;

 

2) внутрішньоутробна інфекція;

 

3) гнійно-септичні захворювання;

 

4) гемолітична хвороба новонароджених (середня і важка форми);

 

5) важкі пологові травми з неврологічною симптоматикою;

 

6) генералізовані шкірні ураження;

 

7) будь-які гострі захворювання;

 

8) генерелізована інфекція БЦЖ в інших дітей у сім’ї;

9) первинні (вроджені) імунодефіцити;

10) злоякісні захворювання крові;

11) діти, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів (щеплення проводять після зняття діагнозу ВІЛ-інфікування).

Дітей, не імунізованих в пологовому будинку в зв’язку з протипоказаннями, вакцинують після одужання у дитячій поліклініці або фельдшерсько-акушерському пункті вакциною БЦЖ SSI протягом 1-6 місяців. Проте, якщо дитина досягла 2 місячного віку і більше, перед щепленням необхідно провести пробу Манту з 2 ТО. Вакцинуються діти з негативною реакцією на туберкулін. Інтервал між пробою Манту і вакцинацією повинен бути не менший 3 днів і не більший 2 тижнів.       Імунітет після вакцинації розвивається через 6-8 тижнів. До цього моменту дитина дуже сприйнятлива до туберкульозної інфекції. Тому перед випискою новонародженого із пологового будинку всі дорослі особи, що проживають разом з дитиною, повинні пройти флюорографічне обстеження. Вакцинованих дітей із сім'ї хворого на туберкульоз ізолюють від бактеріовиділювача на період вироблення імунітету (не менше 2 міс.). 

   Ревакцинація БЦЖ здійснюється в 7 і 14 років. Відбирають дітей і підлітків для ревакцинації при черговій масовій туберкулінодіагностиці. Ревакцинують здорових осіб з негативною реакцією на пробу Манту з 2 ТО. Інтервал між пробою Манту і ревакцинацією повинен бути не меншим від

3-х днів і не довшим від 2 тижнів. Проводиться туберкулінодіагностика і ревакцинація підготовленими середніми медичними працівниками, членами спеціальних бригад, які очолюєлікар-педіатр.   

Протипоказання для ревакцинації дітей і підлітків:

 

1) інфікованість туберкульозом або раніше перенесений туберкульоз;

 

2) гострі і хронічні захворювання в період загострення;

 

3) ускладнення при попередньому введенні вакцини БЦЖ;

 

4) алергічні захворювання в стадії загострення;

 

5) злоякісні хвороби крові й новоутвори;

 

6) імунодефіцитні стани, лікування імунодепресантами;

 

7) ВІЛ-інфіковані діти;

8) вагітність та лактація;

9) карантин по інфекціях.

 

Інші профілактичні щеплення можна робити не раніше ніж через 1 місяць після ревакцинації.

 

          Осіб, тимчасово звільнених від імунізації, беруть на облік, щеплення їм роблять після одужання в строки від 1до 6 місяців з дозволу відповідного лікаря-спеціаліста.      Реакція організму на вакцину БЦЖ. У місці введення вакцини БЦЖ, а також в регіонарних лімфатичних вузлахпри гістологічному дослідженні знаходять дрібні вогнища специфічного запалення. Вони мають доброякісний,регресуючий характер. У вперше щеплених дітей видима місцева реакція з'являється через 6-8 тижнів післявнутрішньошкірного введення вакцини. На місці ін'єкції утворюється невеликий інфільтрат - вузлик синюшного кольору, в якому в половині випадків формується невелика нориця з серозними виділеннями. Далі утворюється коричневого кольору кірочка, яка приблизно через 9 тижнів відпадає. Під нею видно ніжний рубчик, який поступово де пігментується (Рис. 3,4,5). Весь процес до утворення рубчика триває 2-4 місяці, деколи довше. При правильній техніці вакцинації рубець утворюється в 90-95% випадків і свідчить про ефективність щеплення. У повторно щеплених місцеві реакції починають розвиватися швидше, уже через тиждень, але їх зворотний розвиток також      триває 2-4місяці.  Крім місцевих реакцій на щеплення, в результаті імунобіологічної перебудови організму у вакцинованих дітей розвивається туберкулінова алергія - позитивні реакції на туберкулін, які можна виявити за допомогою проби Манту з 2 ТО у 55-65%, а при використанні 100 ТО - у 90% імунізованих дітей і підлітків. Ці два показники (післявакцинний рубець і позитивна реакція на туберкулін) використовуються як критерії оцінки якості вакцинації і вироблення протитуберкульозного імунітету. Розвиток місцевої післявакцинної реакції контролює дільничний педіатр і описує її в медичній документації через 1, 3 і 12 місяців після щеплення. Якщо ж післявакцинний рубчик не утворився, а проба Манту з 2 ТО залишається негативною, можна вважати, що імунізація неефективна. У таких дітей і підлітків за несприятливих епідеміологічних умов необхідно повторити щеплення, але не раніше ніж через 2 роки після вакцинації і через рік після ревакцинації.           У рідкісних випадках (0,02%) можливі ускладнення протитуберкульозних щеплень. Ускладнення після вакцинації поділяють на 4 категорії:

1–ша категорія – місцеві шкірні ураження ( холодні абсцеси, виразки) і регіональні лімфаденіти;

2-га категорія – персистуюча і дисемінована БЦЖ-інфекція без летального наслідку ( тубекульозні вовчак, остити тощо);

3-тя категорія – дисемінована БЦЖ-інфекція, генералізовані ураження з летальним наслідком, що відзначають у разі природженого імунодефіциту;

4-та категорія – пост-БЦЖ-синдром ( захворювання, що виникає одразу після вакцинації БЦЖ, частіше алергійного характеру, вузлувата еритема, висипання, келоїдні рубці).

Найчастіше виникають такі ускладнення, як підшкірні холодні абсцеси, виразки діаметром 10 мм і більше, лімфаденіти регіонарних лімфатичних вузлів при збільшенні їх до 1,5 см і більше, келоїдні рубці розміром 10 мм і більше.     Підшкірні холодні абсцеси є наслідком порушення техніки щеплення - введення вакцини підшкірно. Розвиваються вони в строки від 1 до 8 міс. після щеплення. У місці введення вакцини з'являється еластична, неболюча припухлість. Поступово холодний абсцес розм'якшується, з'являється флюктуація, шкіра над ним стає синюшною, може утворитися нориця. До розм'якшення холодного абсцесу його лікують пов'язками з гідрокортизоновою маззю, примочкою з 0,45 г рифампіцину, розчиненого в 100 мл 20% димексиду. При появі флюктуації відсмоктують рідкий казеоз і вводять у порожнину абсцесу розчин ізоніазиду. Якщо місцеве лікування неефективне, холодний абсцес разом із капсулою видаляють оперативним способом.    Утворення поверхневої виразки  розміром більше 10 мм на місці введення вакцини зв'язують з особливостями реактивності організму. Для її лікування використовують присипку ізоніазиду.    Лімфаденіти регіонарних лімфатичних вузлів (пахвових, шийних, над- або підключичних) є наслідком високої реактогенності вакцини і розвиваються звичайно у недоношених і в дітей із супровідними захворюваннями . Їх виявляють через 2-3 місяці після вакцинації, рідко після ревакцинації. Починаються звичайно безсимптомно, коли мати випадково знаходить у дитини збільшені лімфатичні вузли (частіше пахвові). Далі вони стають синюшними, з'являється флюктуація, може утворитися нориця. Дітям із регіонарними лімфаденітами призначають 2-3 протитуберкульозні препарати протягом 3-6 місяців. Місцево застосовується примочка з 0,45 г рифампіцину, розчиненого в 100 мл 20% димексиду. При безуспішному консервативному лікуванні оперативно видаляють змінені лімфатичні_вузли.    Келоїдний рубець  утворюється лише після ревакцинації у підлітків зі схильністю до алергічних реакцій. Є спостереження, що келоїдні рубці можуть розвиватися в інфікованих дітей із недовиявленою туберкуліновою алергією, яким проведено ревакцинацію БЦЖ. Лікування їх складне. Рубець почергово обколюють гідрокортизоновою емульсією і лідазою. Хірургічне лікування не показане.         Усіх дітей і підлітків з ускладненнями вакцинації і ревакцинації БЦЖ обстежують і лікують у протитуберкульозному диспансері.     Встановлено, що штам БЦЖ поступово трансформується в L-форму і в такому вигляді може довго зберігатися в організмі, підтримуючи імунологічний ефект вакцинації.           Вакцинація і ревакцинація БЦЖ є ефективним методом профілактики, особливо в дитячому і підлітковому віці. Вона дозволяє попередити захворювання у 80% імунізованих. Якщо ж у вакцинованих осіб в умовах масивної туберкульозної інфекції розвивається захворювання, воно має обмежений характер і перебігає значно легше. Після широкого впроваджен ня протитуберкульозних щеплень значно зменшилася захворюваність на тяжкі форми туберкульозу - міліарний туберкульоз, туберкульозний менінгіт, казеозну пневмонію. У міру поліпшення епідеміологічних показників з туберкульозу будуть уточнюватися показання і строки вакцинації та ревакцинації БЦЖ. У багатьох країнах світу продовжуються дослідження, спрямовані на створення досконаліших вакцинних препаратів на основі використання окремих фракцій мікобактерій, генної інженерії. 

 

Cвоєчасне виявлення туберкульозу.    Результати лікування туберкульозу значною мірою залежать від його своєчасного виявлення, яке є важливим завданням протитуберкульозної служби і закладів загальної медичної мережі.     За цим критерієм хворі на туберкульоз можуть бути виявлені:

  своєчасно;

  несвоєчасно;

пізно.     Своєчасно виявлені - це неускладнені форми первинного туберкульозу: первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів; обмежені (1-3 сегменти) форми вторинного туберкульозу: вогнищевий, інфільтративний, дисемінований без розпаду; ексудативний плеврит. При лікуванні цих хворих досягають 100% одужання з незначними залишковими змінами, тому й рецидиви захворювання бувають рідко.     Несвоєчасно виявлені - це ускладнені форми первинного туберкульозу, первинний туберкульоз із хронічним перебігом, вогнищевий , інфільтративний дисемінований туберкульоз з розпадом і бактеріовиділенням. Навіть при інтенсивній терапії ефективність лікування несвоєчасно виявлених хворих становить 65-85%, збільшуються строки стаціонарного лікування. Загоєння настає з великими залишковими змінами у вигляді поширених ділянок фіброзу, бронхоектазів, туберкульом.    Пізно виявлені (занедбаний туберкульоз) - фіброзно-кавернозний, циротичний, хронічний дисемінований з каверною, емпієма плеври. Ефективність лікування пізно виявлених форм туберкульозу низька (12-30%), процес набуває хронічного перебігу з постійним або періодичним бактеріовиділенням, що становить епідеміологічну небезпеку.     При казеозній пневмонії, внаслідок схильності до швидкого (інколи за 2-3 тижні) утворення порожнин розпаду, важко оцінити якість виявлення.     Шляхи своєчасного виявлення туберкульозу     1. Профілактичні обстеження:

  діти - туберкулінодіагностика;

  підлітки - туберкулінодіагностика, з 15 років флюорографія;

  дорослі - флюорографія.     2. Виявлення при зверненні за медичною допомогою.     3. Спостереження за особами з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз.     Профілактичні обстеження     Масові профілактичні флюорографічні огляди є основним методом виявлення туберкульозу в дорослих. Флюорографічний метод дешевий, документальний, об'єктивний. Пропускна здатність одного флюорографа - 50-60 чоловік протягом години, 400 чоловік протягом дня.     Профілактичні флюорографічні обстеження здійснюють за допомогою стаціонарних і пересувних флюорографів. Стаціонарний флюорограф є підрозділом рентгенкабінетів поліклінік, медико-санітарних частин, ЦРЛ, протитуберкульозних диспансерів. Пересувні флюорографи функціонують на базі рентгенологічних відділень обласних або міських лікарень, протитуберкульозних диспансерів. Вони використовуються для обстеження сільського населення і великих організованих колективів.        Суцільне обстеження населення на туберкульоз здійснюють, починаючи з 18 років, 1 раз на 2 роки. Лише в місцевостях, де захворюваністьна всі форми туберкульозу не більша30на100000 населення, а відсоток вперше виявлених хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз легень не перевищує 0,5, суцільне флюорографічне обстеження проводиться 1 раз на 3 роки. Протягом двох років необхідно охопити профілактичними оглядами не менше 95% населення. З метою контролю створюється картотека , яка містить дані про результати обстежень, окремо виділяються карти осіб, що не обстежувались протягом останніх двох років. Якщо до карти додається конверт із флюорограмами, картотека називається флюоротекою. Флюоротека створюється на осіб з патологічними змінами в легенях або з підозрою на них. Наявність флюорограми за попередні роки в неясних випадках дозволяєвирішитипитанняпроактивністьпроцесуабойого загострен ня. Лікувально-профілактичні заклади повинні створювати комп'ютерну реєстрацію та облік флюорографічних обстежень.     Профілактичне флюорографічне обстеження населення здійснюють стаціонарними флюорографами в поліклініках за місцем проживання. Відповідальність за регулярне проходження флюорографії населення, що проживає на лікарській дільниці, покладаєть ся на дільничних терапевтів. Велика роль у залученні населення до профілактичних обстежень належить сімейним лікарям. Працівники великих підприємств і установ, колективи середніх і вищих навчальних закладів ("організоване населення") обстежуються за допомогою пересувних флюорографів або, за наявності в медико-санітарній частині чи студентській поліклініці флюорокабінету, стаціонарним флюорографом. Мешканці районних центрів і наближених до районного центру населених пунктів обстежуються стаціонарними флюорографами ЦРЛ. У віддалені села виїжджають пересувні флюорографи. Для їх оптимального використання необхідна значна підготовк а: роз'яснюється населеннюметаобстеження,складаютьсяграфікипереїздів флюорографів, створюються умови роботи для працівників пересувного флюорографа. Підготовча робота виконується місцевими медичними працівниками.     Відзняту і проявлену плівку необхідно переглянути не пізніше наступного дня після обстеження. Для запобігання пропусків патології і неправильної інтерпретації тіней на флюорограмі доцільно незалежне описання плівки двома лікарями-рентгенологами абоодним лікарем повторночерездень.Привиявлені на флюорограмі патологічних змін і необхідності дообстеження співробітники флюорокабінету викликають хворого не пізніше 48 годин після проведення флюорографії. Якщо він не з'являється на дообстежен ня, повторно викликають через 10-14 днів.     Серед усього населення, що підлягає профілактичним флюорографічним обстеженням, виділяють "обов'язковий контингент " - це особи, які під час роботи контактують :

  з продуктами харчування (працівники громадського харчування, торгівлі, харчоблоків, молочних тваринницьких ферм);

  з дітьми і підлітками (працівники пологових будинків, лікувальних, навчальних, оздоровчих закладів для дітей і підлітків до 18 років);

  з великою кількістю людей (працівники підприємств санітарно-гігієнічного обслуговування населення, готелів, особи, які проживають у гуртожитках, студенти в період навчання в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах за професіями , що відносяться до "обов'язкових контингентів" ).     При виникненні у цих осіб туберкульозу, особливо з бактеріови діленням, вони можуть стати джерелом зараження великої кількості людей. "Обов'язкові контингенти" підлягають флюорографічному обстеженню при влаштуванні на роботу, а в подальшому - 1 раз на рік. Профілактичне обстеження проводять 2 рази на рік ув'язненим особам, які знаходяться у слідчих ізоляторах. Регулярність флюорографічних обстежень "обов'язкових контингентів" контролює СЕС, вони обстежуються стаціонарними флюорографами поліклініки , у якій знаходяться на обліку.    За допомогою профілактичних флюорографічних обстежень в Україні виявляють до 50% усіх хворих на туберкульоз. При низькому рівні захворюваності, поліпшенні епідеміологічної ситуації ефективність профілактичних флюорографічних обстежень зменшується.     У країнах із низьким рівнем захворюваності за допомогою флюорографії виявляють 2-4 хворих на 10000 обстежених, тому суцільніфлюорографічні обстеження стаютьекономічно невигідни ми. У високорозвинених країнах роблять вибіркові обстеження груп підвищеного ризику (залишкові зміни в легенях, хронічні захворювання органів дихання, професійна шкідливість, демографічні фактори). В економічно відсталих країнах флюорогра фічні обстеження менш доступні, для їх здійснення потрібні значні кошти. В таких країнах основним методом виявлення туберкульозу є бактеріоскопічне дослідження харкотиння на МБТ.        Виявлення туберкульозу при зверненні за медичною допомогою     Регулярні суцільні флюорографічні обстеження не дозволяють повністю вирішити проблему виявлення туберкульозу. У частини хворих процес може швидко прогресувати з утворенням деструкцій у період між флюорографічними обстеженнями. У 50% хворих туберкульоз виявляють при зверненні в медичні заклади з різних причин. Своєчасне виявлення туберкульозу в цих осіб залежить від фтизіатричної пильності терапевтів та інших фахівців. Усі особи, які з тих чи інших причин (захворювання, проходження комісії, отримання довідок) звертаються в поліклініку вперше в даному році, обов'язково проходять флюорографічне обстеження . Якщо у хворого є кашель який триває більш, ніж 2 тижні, прводиться 3-разове дослідження харкотиння методо бактеріоскопії для виявлення МБТ.

При підозрі на туберкульоз необхідно виконати певний мінімальний комплекс обстежень - обов'язковий діагностичний мінімум (ОДМ):

  опитування хворого (скарги,анамнез захворювання та життя);

  фізикальне обстеження (огляд, пальпація, перкусія, аускультація);

  флюорографія або рентгенографія грудної клітки в двох проекціях;

  проба Манту з 2 ТО;

  бактеріоскопічне дослідження харкотиння на МБТ не менше 3-х разів.     Усі методи ОДМ доступні, їх можна виконати в будь-якій амбулаторії, поліклініці або стаціонарі. У спеціалізованих закладах, зокрема, протитуберкульозних, обов'язковим є також посів харкотиння на мікобактерії туберкульозу і неспецифічну флору з визначенням чутливості до лікувальних препаратів, цитологіч не дослідження харкотиння.     Спостереження за групами з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз     Підвищений ризик захворювання на туберкульоз пов'язаний з соціальними факторами ( мігранти, переселенці, бездомні, убогі, особи що відбували покарання у закладах кримінально-виконавчої системи), епідеміологічними (особи, які контактують з хвориими на туберкульоз людьми або тваринами), а також медичними чинниками, які наведені нижче.     Особи, які відносяться до цих груп, спостерігаються в поліклініках загального профілю і в протитуберкульозних диспансерах. У поліклініках загального профілю спостерігаються особи з такими обтяжуючими факторами:

  рецидивуючі захворювання верхніх дихальних шляхів, атипові пневмонії, затяжні пневмонії;

  пилові професійні захворювання легень;

  цукровий діабет;

  тривала кортикостероїдна і променева терапія;

  алкоголізм, наркоманія;

   Віл-інфіковані, СНІД       Особи, які відносяться до груп ризику, обстежуються флюорографічно один раз на рік в лікувальних закладах загального профілю відповідними фахівцями (терапевти, ендокринологи, психіатри, наркологи тощо). Крім того, пацієнтам, які виділяють харкотиння, не менше двох разів на рік проводять його загальний аналіз і бактеріоскопічне дослідження на МБТ. ;    Обов'язковому флюорографічному обcтеженню підлягають породіллі перед випискою їх із пологового будинку. Вагітним жінкам роблять рентгенографію лише за клінічними показаннями.     Останніми роками частіше спостерігається туберкульоз в осіб з обтяжуючими факторами.        Під спостереженням фтизіатрів знаходиться 1% населення з підвищеним ризиком захворіти на туберкульоз, а під спостережен ням лікарів загальної лікувальної мережі - 5%. Цей факт визначає важливу рольфахівців різногопрофілю і,особливо, терапевтів, а також сімейних лікарів у виявленні туберкульозу.     Причини несвоєчасного виявлення туберкульозу :

  неуважне ставлення хворого до свого здоров'я;

  особливості перебігу туберкульозу;

помилки лікарів.     Безвідповідальнеставленнядосвогоздоров'яінехтування першими симптомами захворювання частіше спостерігається в алкоголіків , наркоманів, серед людей з асоціальною поведінкою. Певна частина населення уникає флюорографічних обстежень або не з'являється на дообстеження після виявленої патології. Нерідко така поведінка зумовлена низькою санітарною грамотністю людей. Тому особливо важлива санітарно-освітня робота серед населення.     Причиною несвоєчасного або пізнього виявлення туберкульозу може бути його безсимптомний перебіг навіть при наявності деструкції або швидке прогресування процесу, коли деструкція утворюється в період між флюорографічними обстеженнями.     Діагностичні помилки лікарів зумовлені як суб'єктивними (загальна низька кваліфікація лікаря, недбале ставлення до своїх обов'язків, невиконання ОДМ), так і об'єктивними (недостатнє оснащення лікувального закладу, тяжкий стан хворого тощо) причинами. Труднощі в діагности ці нерідко трапляють ся при атиповому перебігу туберкульозу, особливо під "маскою" інших захворювань, при відсутності МБТ в харкотинні. З метою з'ясування причин несвоєчасного виявлення туберкульозу кожний такий випадок аналізується на лікарській конференції під керівництвом завідувача поліклінікою в присутності всіх медичних працівників, до яких звертався хворий, розробляються заходи щодо усунення виявлених недоліків.

 

ПРОФІЛАКТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ.

   Профілактика туберкульозу поділяється на соціальну, санітарну, щеплення БЦЖ і хіміопрофілактику. 

Соціальна профілактика.

   Соціальна профілактика включає державні заходи, спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, захист довкілля, розвиток фізкультури і спорту, санаторної мережі, будинків відпочинку. Забезпечення житлом, задовільними умовами праці, повноцінним харчуванням - важливі умови зміцнення здоров'я народу і підвищення опірності до різних захворювань, в тому числі, до туберкульозу. Для профілактики розповсюдження туберкульозу, попередження захворювання здорових членів сім'ї велике значення має право хворих на туберкульоз, що виділяють МБТ, на позачергове отримання житла, в якому хворому забезпечується окрема кімната. Лікування хворих на туберкульоз в стаціонарі, санаторії і амбулаторно безкоштовне. На період лікування хворі на вперше виявлений туберкульоз можуть отримати листок непрацездатності терміном до 10 місяців. Якщо ж це виявляється недостатнім , листок непрацездатності через МСЕК продовжують до року.