Короткострокова психотерапія

Задача програми короткострокової психотерапії - допомогти постраж­далій осмислити травматичну подію. Це модель, розрахована приблизно на 16 терапевтичних сеансів, призначена винятково для терапії жертв сексуального насильства. Модель містить у собі теоретичне обґрунтуван­ня кризового втручання, психодинамічну концепцію і принципи коротко­строкового психотерапевтичного впливу.

Такий підхід припускає зосередження на центральній, ключовій про­блемі пацієнта, а тимчасові обмеження моделі визначають постановку спе­цифічних цілей з використанням для їхнього досягнення сугестії (навію­вання) і освіти пацієнта.

Увесь терапевтичний процес розпадається на три послідовні фази: початкову, середню і завершальну.

Початкова фаза звичайно містить у собі два сеанси, у ході якого терапевт:

1. Активно втягує жінку в терапевтичний процес, допомагає їй зрозу­міти суть пережитої нею психологічної травми і виявити крапки додатка зусиль для подолання її наслідків.

2. Укладає з пацієнткою «терапевтичний контракт».

3. Оцінює ймовірність розвитку депресивних станів і суїцидальних тенденцій.

4. Індивідуалізує терапевтичну процедуру згідно з потребами клієнта.

На початку терапевтичного процесу постраждала знаходиться в стані її гострої кризи. Для ЇЇ підготовки до повноцінної терапії використовується описаний раніше прийом кризового втручання (інтервенції). Терапевт у І цій ситуації активний, готовий до емоційної підтримки, демонструє компетентність у питанні і розуміння природи травми насильства. Він допомагає! прояснити ситуацію, установити зв'язок між станом потерпілої і характеру травматичної події, інформує, підказує можливі варіанти дій з метою подолання наслідків травми і допомагає скласти їхній план.

Мета короткострокової психотерапії і тимчасові обмеження процес обговорюються під час підготовки «терапевтичного контракту».

У перші сесії терапевт проводить психодіагностику, що дозволяє індивідуалізувати психотерапевтичний процес (оцінюється: характер і вираженість посттравматичних синдромів; прояви психологічного захисту; рівень загального розвитку; засвоєні культурні норми і установки, що мав відносини до сексуального насильства; можливість підтримки з боку оточення; попередній травматичний досвід; наявність конфліктів).

Робота в другій фазі терапевтичного процесу: надання постраждалійможливості вільно розповідати про насильство, що трапилось, зрозуміти, проробити всі його аспекти. Ціль терапії - інтеграція досвіду насильства в загальну систему життєвого досвіду постраждалої і розвиток адаптивних стратегій подолання наслідків травми.

Умовою успішної роботи є повна відвертість постраждалої і можливість для неї розкрити всі обставини і деталі насильства.

Паралельно виробляються відповідні стратегії (поведінкові і когнітивні) і відбувається навчання керуванню симптомами посттравматичного синдрому (ПТС). Для цього використовуються терапевтичні прийоми: релаксація (розслаблення) і редукція (зниження) стресу, фізичні вправи, зниження сенситивності (чутливості) і когнітивне переформування (зміна точки зору).

Як тільки постраждала починає освоювати травматичний досвід когнітивному рівні, у неї з'являється здатність контролювати себе і свої реакції, що допомагає їй повернутися до звичного способу життя і підвищує впевненість у собі. Освіта і захист інтересів постраждалої - важлива частина терапевтичного процесу. У деяких ситуаціях терапевт виступає захисником інтересів постраждалої з метою вирішення конкретних проблем, породжуваних вторинним переслідуванням. Воно нерідко виявляється у взаємодії: медичних працівників і працівників правоохоронних органів з жертвами сексуального насильства.

Плануючи завершення терапевтичного процесу, терапевт нагадує жін­ці, що їхня спільна робота підходить до кінця. Звичайно це відбувається під час одинадцятого сеансу і дозволяє їй завчасно підготуватися до втрати зв'язку з терапевтом, відробити заплановане припинення відносин у рамках психотерапевтичного процесу. Протягом завершальної фази терапії проводиться огляд результатів і досягнень терапевтичної мети на майбутнє.