5. Напрямок і методи психологічної допомоги важковиховуваним підліткам.

1. психологічна превенція:

а. попередження

б. профілактика

2. психологічна інтервенція:

а. подолання

б. корекція

в. реабілітація.

Профілактика поведінки з відхиленням

Профілактика поводження, що відхиляється, припускає систему загальних і спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організації: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному. Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплексність, послідовність, диференційованість, своєчасність. Остання умова особлива важливо в роботі з активно формується особистістю, наприклад з підлітками. Тому далі психологічна превенція поводження, що відхиляється, буде розглядатися частіше на прикладах саме підліткового віку.

ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) пропонує виділяти первинну, вторинну і третинну профілактику [11, с. 160].

Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих факторів, що викликають визначене явище, а також на підвищення стійкості особистості до впливу цих факторів. Первинна профілактика може широко проводитися серед підлітків (приклад: пити валеріану). Задача вторинної профілактики — раннє виявлення і реабілітація нервово-психічних порушень і робота з «групою ризику», наприклад підлітками, що мають виражену схильність до формування поводження, що відхиляється, без прояву такого в даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні задачі, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поводження. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження рецидивів в осіб із уже сформованим девіантним поводженням. Психопрофілактична робота може входити в комплекс заходів усіх трьох рівнів. Вважається, що вона найбільш ефективна у формі впливу на умови і причини, що викликають девіантне поводження, на ранніх етапах появи проблем.

Існують різні форми психопрофілактичної роботи [5, 12, 19, 24].

Перша форма— організація соціального середовища. У її основі лежать представлення про вплив навколишнього середовища, що детермінує, на формування девіацій. Впливаючи на соціальні фактори, можна запобігти небажане поводження особистості. Вплив може бути спрямоване на суспільство в цілому, наприклад через створення негативної суспільної думки стосовно поводження, що відхиляється. Об'єктом роботи також може бути родина, соціальна група (школа, клас) або конкретна особистість.

У рамках даної моделі профілактика залежного поводження у підлітків включає, насамперед, соціальну рекламу по формуванню установок на здоровий спосіб життя і тверезість. Особливе значення має політика засобів масової інформації. Спеціальні програми, виступ молодіжних кумирів, спеціально підібрані кінофільми – усе це повинно мати якісно інший рівень, ніж той, що спостерігається в даний час.

Робота з молодіжною субкультурою може бути організована, у формі руху "Молодь проти наркотиків" або однойменної акції з виступом популярних доля – груп. Надзвичайно важлива робота в місцях, де молодь проводить своє дозвілля і спілкується. Наприклад, на дискотеці можуть з'явитися загадкові люди в масках. Наприкінці вечора підлітки можуть довідатися від них про трагічні долі і переживання, зв'язаних із утратою близької людини від наркотиків.

Робота з підлітками може бути організована також на вулиці, для чого в ряді країн існує підготовка підлітків-лідерів, що проводять відповідну роботу.

У рамках даного підходу також починаються спроби створення підтримуючих "зон" і умов, несумісних з небажаним поводженням. Основним недоліком моделі вважається відсутність прямої залежності між соціальними факторами і поводженням, що відхиляється. У цілому даний підхід виглядає досить ефективним.

Друга форма психопрофілактичної роботи – інформування. Це найбільш звичне для нас напрямок психопрофілактичної роботи у формі лекцій, бесід, поширення спеціальної літератури або відео – і телефільмів. Суть підходу полягає в спробі впливу на когнітивні процеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень.

Для цього звичайно широко використовується інформація, підтверджена статистичними даними, наприклад про пагубний вплив наркотиків на здоров'я й особистість. Нерідко інформація має характер, що залякує. При цьому перелічуються негативні наслідки вживання наркотиків або описуються драматичні долі девіантів, їхня особистісна деградація.

Метод дійсно збільшує знання, але погано впливає на зміну поводження. Саме по собі інформування не знижує рівень девіацій. У деяких же випадках, навпроти, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-эмоціональний дисонанс, що мотивує до даного виду поводження.

У ряді випадків інформація дається несвоєчасно: занадто пізно або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками підказує, що бесіди по попередженню наркозалежного поводження повинні проводитися не пізніше 14 років. Вони не повинні містити докладного опису наркотиків і ефектів, ними вироблених.

Такі бесіди доцільно направляти на обговорення наслідків девіантного поводження і способів стримування від його, на вироблення активної особистісної позиції.

Перспективному розвиткові даного підходу може сприяти відмовлення від переваги інформацією, що залякує, а також диференціація інформацією зі статі, вікові, соціально - економічним характеристикам.

Третя форма психопрофілактичної роботи – активне соціальне навчання соціально-важливим навичкам. Дана модель переважно реалізується у формі групових тренінгів. У даний час поширені наступні форми.

1. Тренінг резистентності (стійкості)до негативного соціального впливу.

У ході тренінгу змінюються установки на девіантне поводження, формуються навички розпізнавання рекламних стратегій, розвивається здатність говорити «ні» у випадку тиску однолітків, дається інформація про можливий негативний вплив батьків і інший дорослих (наприклад, що вживають алкоголь) і т.д.

2. Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання.

Заснований на представленні, що девіантне поводження безпосереднє зв'язане з емоційними порушеннями. Для попередження даної проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх прийнятним образом і продуктивно справлятися зі стресом. У ході групової психологічної роботи також формуються навички ухвалення рішення, підвищується самооцінка, стимулюються процеси самовизначення і розвитку позитивних цінностей.

3. Тренінг формування життєвих навичок.

Під життєвими навичками розуміють найбільш важливі соціальні уміння особистості. Насамперед, це уміння спілкуватися, підтримувати дружні зв'язки і конструктивно дозволяти конфлікти в міжособистісних відносинах. Також це здатність приймати на себе відповідальність, ставити мети, відстоювати свою позицію й інтереси Нарешті, життєво важливими є навички самоконтролю, упевненого поводження, зміни себе і навколишньої ситуації.

У роботі з підлітками дана модель представляється однієї з найбільш перспективних.

Четверта форма — організація діяльності, альтернативної девіантному поводженню.

Ця форма роботи зв'язана з уявленнями про замісний ефект девиантного поводження.

Наприклад, адикція може відігравати важливу роль в особистісній динаміці — підвищення самооцінки або інтеграція в референтне середовище. Передбачається, що люди використовують психоактивні речовини, що поліпшують настрій, доти, поки не одержать замість щось краще. Альтернативними формами активності визнане: пізнання (подорожі), іспит себе (походи в гори, спорт із ризиком), значиме

спілкування, любов, творчість, діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, благодійна).

Ця форма реалізується практично у всіх програмах надання допомоги у випадках уже сформованого поводження, що відхиляється. У сімейному вихованні ведучими профілактичними задачами виступають раннє виховання стійких інтересів, розвиток здатності любити і бути улюбленим, формування уміння себе зайняти і трудитися. Батьки повинні розуміти, що вони формують потреби особистості через залучення дитини в різні види активності — спорт, мистецтво, пізнання. Якщо до підліткового віку позитивні потреби не сформовані, особистість виявляється уразливої у відношенні негативних потреб і занять.

П'ята форма — організація здорового способу життя. Вона виходить із представлень про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з навколишнім світом і своїм організмом. Уміння людини досягати оптимального стану й успішно протистояти несприятливим факторам середовища вважається особливо коштовним. Здоровий стиль життя припускає здорове харчування, регулярні фізичні навантаження, дотримання режиму праці і відпочинку спілкування з природою, виключення надмірностей. Такий стиль заснований на екологічному мисленні й істотно залежить від рівня розвитку суспільства.

Шоста форма – активізація особистісних ресурсів.

Активні заняття підлітків спортом, їхнє творче самовираження, участь у групах спілкування й особистісного росту, арттерапія – усе це активізує особистісні ресурси, у свою чергу особистості, що забезпечують активність,, її здоров'я і стійкість до негативного зовнішнього впливу.

Сьома форма – мінімізація негативних наслідків деіиантного поводження.

Дана форма роботи використовується у випадках уже сформованого поводження, що відхиляється. Вона спрямована на профілактику рецидивів або їхніх негативних наслідків. Наприклад, наркозалежні підлітки можуть одержувати свою тимчасову медичну допомогу, а також необхідні знання по супутніх захворюваннях і їх лікуванні.

У різних видах психопрофілактичної роботи можуть використовуватися схожі форми і методи. По способі організації роботи виділяють наступні форми психопрофілактики: індивідуальна, сімейна, групова робота. З метою попередження поводження, що відхиляється, використовуються різні соціально-психологічні методи. Серед ведучих методів психопрофілактичної роботи: інформування, групові дискусії, тренінгові вправи, рольові ігри, моделювання ефективного соціального поводження, психотерапевтичні методики.

У залежності від використовуваних методів психопрофілактична робота може здійснюватися у формі тренінгів, освітніх програм (наприклад, шкільного спецкурсу), психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), а також психотерапії прикордонних станів і нервово-психічних розладів.

У відповідності зі специфікою девіантного поводження можна виділити наступні принципи психопрофілактичної роботи:

1. комплексність (організація впливу на різних рівнях соціального простору, родини й особистості);

2. адресність (облік вікових, статевих і соціальних характеристик);

3. масовість (пріоритет групових форм роботи);

4. позитивність інформації;

5. мінімізація негативних наслідків;

6. особиста зацікавленість і відповідальність учасників;

7. максимальна активність особистості;

8. спрямованість у майбутнє (оцінка наслідків поводження, актуалізація позитивних цінностей і цілей, планування майбутнього без девіантного поводження). (Школа завтрашньої радості).