Цілі і завдання дичинорозведення. Основні види тварин, що розводяться
Штучне розведення дичини стало особливою формою ведення мисливського господарства, за якого на передній план виходять проблеми відтворення чисельності природних популяцій. Особливого значення це набуває останніми роками, коли проблема збереження, раціонального використання та відтворення біологічного різноманіття визнана одним із пріоритетних напрямів розвитку природоохоронної діяльності. У цьому розумінні засоби штучного розведення дичини слід використовувати з метою інтенсифікації ведення мисливського господарства та активної охорони окремих видів як у природних, так і в штучних умовах.
Головною метою штучного розведення дичини є насичення дичиною угідь для проведення полювання. Принципи, терміни, способи, норми відстрілу на таких полюваннях також мають свою специфіку. Це змушує включити в поняття "штучне розведення дичини" і ряд охотхозяйственних заходів.
За терміном "дічеразведенія" очевидно слід зберегти зміст, який вкладав у нього П.Б. Юргенсон - сукупність всіх біотехнічних і охотхозяйотвенних заходів на території мисливських угідь, спрямованих на інтенсивне розмноження в них дичини. Штучне розведення дичини є прийомом, що включає в себе цілий комплекс заходів, при якому інтенсивно розводять і вирощують звірів і птахів, і потім випускають їх в угіддя, де ведеться полювання. Таким чином, штучне розведення дичини включає в себе 3 етапи: зоотехнічний, біотехнічеокій і охотхозяйственний і буде ефективним тільки в тому випадку, якщо всі три етапи вирішуються одночасно і взаємопов'язано.
Штучне розведення дичини має ще один аспект, важливий для мисливського господарства як в теоретичному, так і практичному відношенні. Скорочення чисельності або повне зникнення одного з членів біоценозу призводить до зміни у взаєминах інших його членів. Особливо важливо зміна відносини "хижак-жертва". Скорочення чисельності жертви природно повинно привести до скорочення чисельності хижака. Однак більшість хижаків володіє широким асортиментом жертв, тому і скорочення їх чисельності відбувається не пропорційно. При скороченні чисельності певного виду дичини частка її участі в харчуванні хижаків падає, але тим не менш відсоток дичини даного виду, що вилучається хижаками з популяції, може рости (Юргенсон, 1969, 1973). Штучне розведення дичини вирівнює цю невідповідність. Навіть при випуску в угіддях одного штучно вирощуваного виду дичини, прес хижаків слабшає по відношенню до інших видів, представленим в даному біоценозі.
Висловлене положення, безумовно, не виключає необхідності боротьби з хижаками в мисливських господарствах спортивного напряму. Проте негативний вплив хижаків у господарствах, де застосовується штучне розведення дичини, значно слабшає по відношенню до всіх інших видів дачі в даному біоценозі. Те ж саме можна сказати і щодо мисливського преса. З появою в угіддях масового об'єкта полювання у вигляді штучно виведених тварин скоротиться відстріл інших видів, чисельність яких мала, що сприятиме їх збереженню, а в ряді випадків приросту.
Поява в угіддях штучно вирощеної дичини нерідко призводить до природного заселення цих угідь іншими видами, які раніше зникли з цих місць у зв'язку з антропогенним впливом. Наприклад, після випуску канадських казарок на ряд водойм Швеції, тут же стали гніздитися сірі гуси, які раніше ці водойми покинули
Штучне розведення дичини дає можливість насичувати угіддя об'єктами полювання, які природним шляхом тут з'явитися не можуть, тобто як би штучно підтримувати існування (хай не цілорічне) нового для даного біоценозу виду. Завдяки цьому такий південний вид як фазан просунутий далеко на північ (Європа, Америка), де в ряді місць став одним з провідних об'єктів полювання.
Найбільш поширеними видами користування тваринним світом є мисливство та рибальство.