Характеристика власного капіталу страховика

Ознаки характеристик	Власний капітал
	статутний капітал	додатковий капітал	резервний капітал	нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
		гарантійний фонд
Джерела формування	Статутний капітал формується або шля­хом внесення часток засновниками, або шляхом відкритої пе­редплати акцій. Далі може поповню­ватися за рахунок власних джерел (при­бутку) і шляхом до­даткових емісій акцій або облігацій	Формуються в результаті статутної діяльності. Додатковий капітал - за рахунок емісійного доходу від розміщення акцій, надходжень сум до оцінки необорот­них активів, вартість безкоштовно отриманих активів. Резервний капітал - за рахунок відрахувань від чистого прибутку в розмірах, визначених вищим органом управління страховика, але не менших від законодавчо встановленої величини (не менше ніж 5% суми чистого прибутку). Нерозподілений прибуток - за рахунок реінвестованого у страхову компанію прибутку
Призначення	Для забезпечення ді­яльності, передбаче­ної статутом. На пер­ших порах діяльності страховика може бу­ти використаний для покриття можливих страхових збитків. Для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій	Додатковий капітал - для додаткового забезпечення фінансової стійкості та надійності страховика. Резервний капітал - для додаткового забезпечення фінансової стійкості страховика, зміцнення матеріаль­ної та фінансової безпеки. Може бути спрямований на покриття збитків за страховими операціями, виплати дивідендів та для погашення облігацій і викупу акцій за відсутності інших коштів. Нерозподілений прибуток - джерело формування вільних резервів

Законодавчі вимоги та обмеження	до розміру	Мінімальний розмір 1 млн євро для стра­ховика, який займа­ється загальними ви­дами страхування. Мінімальний розмір 10 млн євро для страхо­вика, який займається страхуванням життя	Додатковий капітал - вимоги відсутні. Резервний капітал - у розмірі, не меншому ніж 25% СФ. Нерозподілений прибуток - вимоги відсутні
	до активів, з яких формується	Має бути представ­лений виключно у гро­шовій формі, але, як виняток, допускається формування держав­ними цінними папера­ми не більше ніж 25% загального розміру ста­тутного капіталу	Відсутні
	щодо участі інших страховиків	Частка інших стра­ховиків у статутному капіталі страховика не може перевищувати 30% їхнього власного статутного капіталу, у тому числі в статут­ному капіталі окремого страховика - 10%	Відсутні

Примітка. У таблиці не вказано неоплачений і вилучений капітал, оскільки вони є коригувальними до статутного капіталу.

Специфічним видом капіталу є забезпечення наступних витрат і пла­тежів, до складу яких входять страхові резерви.

Забезпечення - це зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат: на виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; вико­нання гарантійних зобов’язань; реструктуризацію, виконання зобов’язань у разі припинення діяльності; виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Особливість забезпечень полягає в тому, що вони, з одного боку, власним капіталом організації, а з другого - залученим. Тобто до настання певних подій, наприклад страхових випадків, забезпечення є власністю страхової компанії, а після настання страхових випадків сума забезпечення буде зменшуватися з одночасним збільшенням зобов’язань щодо виплати страхового відшкодування. Отже, забезпечення краще трактувати як капітал, прирівняний до власного.

Страхові резерви є основним елементом забезпечень страховика. На­явність страхових резервів, їх зростання свідчить про розвиток страховика та розширення його фінансових можливостей, що забезпечують здатність утримувати на відповідальності більш вартісні об’єкти, дають змогу економити на витратах із залучення капіталу і, водночас, одержувати вищі інвестиційні доходи (див. розділ 5).

Залучений капітал страховика або зобов’язання поділяються на довгострокові і поточні.

Поточні зобов’язання – це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або мають бути погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу (з двох термінів обирають довший). Усі зобов’язання, які не є поточними, визнаються довгостроковими. Тобто довгострокові зобов’язання - це зобов’язання, які будуть погашені після 12 місяців з дати балансу.

До довгострокових зобов’язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• інші довгострокові фінансові зобов’язання (зобов’язання за розра­хунками з постачальниками, підрядниками та іншими кредитора­ми за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за іншими операціями, заборгованість за якими забезпечена виданими векселями; зобов’язання за випущеними власними облігаціями стро­ком погашення більше ніж 12 місяців з дати балансу; зобов’язання за розрахунками з орендодавцями за необоротні активи, передані на умовах довгострокової оренди, а також за оборотні матеріальні активи, кошти та цінні папери, отримані за договором оренди цілісного майнового комплексу);

• відстрочені податкові зобов’язання (суми податків на прибуток, які сплачуватимуться в наступних періодах унаслідок виникнення тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов’язань та оцінкою цих активів або зобов’язань, яка використовується з метою оподаткування);

• інші довгострокові зобов’язання (фінансова допомога на поворотній основі тощо).

Поточні зобов’язання включають:

• короткострокові кредити банків;

• поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

• короткострокові векселі видані;

• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних пла­тежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

• інші поточні зобов’язання.

Ще одним специфічним видом капіталу страховика є доходи майбутніх періодів, які є зобов’язаннями. Узагалі доходи майбутніх періодів - це доходи, одержані у звітному періоді, які підлягають включенню до доходів у майбутніх звітних періодах, зокрема доходи у формі одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

У теорії та практиці страхування сукупність власного та залученого капіталу, який перебуває в господарському обороті і використовується для проведення страхових операцій та здійснення інвестиційної діяльності, називається фінансовим потенціалом страховика.

Юридичні особи, які не відповідають установленим нормам, не можуть займатися страховою діяльністю.

Підприємства, установи та організації не можуть стати стра­ховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умо­ви, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути ли­ше страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигля­ді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть нада­вати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у ра­зі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає вико­ристання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гаран­тій Кабінету Міністрів України. Обов’язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення від­критого тендера з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об’єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів стра­хування з боку держави.