Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 6. страт упр..docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
34 Кб
Скачать
☆

2. Класифікація стратегій підприємства

1. В залежності від рівня управління розрізняють:

- корпоративну;

- ділову;

- функціональну;

- ресурсну;

- оперативну стратегію.

2. В залежності від стадії життєвого циклу розрізняють:

- стратегію зростання;

- стратегію стабілізації;

- стратегію скорочення;

- стратегію реструктуризації.

3. За характером поведінки на ринку

- активна

- пасивна

4.Залежно від позиції на ринку

- позиція лідера на ринку ;

- позиція організації, яка кидає виклик ринковому оточенню;

- позиція послідовника;

- позиція організації, яка знає своє відповідне місце на ринку застосовуються різні стратегії конкурентної боротьби.

Стратегія розробляється на чотири різних організаційних рівнях:

  1. Корпоративна стратегія — стратегія для компанії й сфер її діяльності в цілому. Вона необхідна для досягнення цілей на загальному корпоративному рівні.

  2. Ділова стратегія — для визначення кожного окремого виду діяльності компанії.

  3. Функціональна стратегія — для кожного функціонального напряму відповідної сфери діяльності. Кожна сфера діяльності має виробничу, маркетингову, фінансову стратегію.

  4. Операційна стратегія — більш вузька стратегія для основних структурних одиниць: заводів, торговельних регіональних представників та відділів.

Основними факторами вибору стратегії є:

  1. цілі організації;

  2. розмір організації;

  3. привабливість ринку;

  4. стан ринку й позиція організації на ньому;

  5. конкурентні переваги організації;

  6. потенціал організації;

  7. особливості продукції;

  8. стадія життєвого циклу продукції;

  9. витрати на виробництво та збут продукції;

  10. пріоритети керівництва;

11) фінансові ресурси організації

3.Формування ефективного стратегічного набору

Формування стратегічного набору здійснюється в наступній послідовності:

1. за кожним окремим конкретним бізнесом підприємства розробляється окрема бізнес-стратегія;

2. сукупність усіх бізнес-стратегій складає основний «стратегічний бізнес-блок», так звану провідну підсистему корпоративної стратегії підприємства;

3. за кожним великим спеціалізованим видом (сферою) діяльності із функціонального забезпечення, що у структурі підприємства теж є відносно відособленим елементом, розробляється своя стратегія (функціональна);

4. сукупність стратегій функціональних видів (сфер) діяльності складає допоміжний стратегічний блок, так звану підсистему корпоративної стратегії, що забезпечує;

5. на основі провідної та забезпечувальної підсистем виробляється своя стратегія, яка є їх системним з’єднанням і являє загальну корпоративну стратегію підприємства.

Тобто, процес побудови стратегічного набору — це діяльність, яка здійснюється на всіх рівнях ієрархії управління підприємством — загально корпоративному, бізнес-рівні, забезпечувальному (підтримки).

Щоб забезпечити зв’язок між стратегіями різних рівнів використовують декомпонування (розклад складного явища на складові цього явища).

Декомпонування стратегії підприємства — це розподіл цілей підприємства і стратегічних функцій по їх досягненню на складові цих цілей і функцій.

Декомпозиція стратегії підприємства повинна тривати доти, доки стратегічні завдання на останньому рівні декомпозиції не стануть відповідати, двом ознакам:

1. виконання кожного із стратегічних завдань можна доручити окремому стратегічному підрозділу;

2. міру виконання кожного стратегічного завдання можна визначити за допомогою певного показника.

Можна виділити наступні основні підходи декомпоновки стратегії підприємства як певного «стратегічного набору»:

  1. як системи функціональних стратегій (декомпоновка, в основі якої лежить принцип представлення стратегії як комплексу стратегій основних функціональних напрямків діяльності підприємства);

  2. первинного виділення провідної ключової стратегії-підсистеми (наприклад, продуктово-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх стратегій-підсистем, а також корпоративної стратегії як системи в цілому;

  3. як системи стратегій окремих бізнесів підприємства (декомпоновка, в основі якої лежить принцип представлення підприємства як системи його бізнесів і, відповідно, його стратегії як системи стратегій цих бізнесів);

  4. ресурсний підхід;

  5. на основі виділення стратегій основних елементів так званої «ключової компетенції» підприємства.

Практикуються чотири способи розробки стратегії:

  1. Головний стратегічний підхід — керуючий особисто виступає головним стратегом і здійснює сильний вплив на оцінку стану, на альтернативні стратегії й на деталі стратегії.

  2. Підхід «делегування повноважень» — відповідальний керівник передає розробку стратегії іншим. Наприклад, персоналу з відділу стратегічного планування або спеціальної комісії підлеглих/ Керуючий спостерігає з боку, за допомогою звітів і переговорів перебуває в курсі справ. Пропонує, якщо необхідне керівництво. Після того, як стратегічний план офіційно представляється, затверджує його.

  3. Спільний (колабораціоністський) підхід — проміжний між першим і другим. Підлеглі розробляють погоджену стратегію, яку будуть підтримувати основні учасники. Найбільшою перевагою є те, що тому, кому доручено розробляти стратегію, повинні її виконувати. Коли підлеглі вносять свій внесок у розробку генеральної стратегії, вони одночасно відповідають за те, щоб вона працювала належним чином.

  4. Ініціативний підхід — керуючий стимулює підлеглих йому менеджерів розробити, захистити %й впровадити стратегію. Старші менеджери виступають у ролі суддів, які оцінюють стратегічні пропозиції. Цей підхід найкращий для великих, диверсифікованих корпорацій. Керівництво корпорації може сформулювати головні стратегічні напрями як директиви організації в цілому. При цьому підході вся стратегія складається із суми ініціатив, які повинні бути схвалені й захищені.