Лекція 2

“Бур’яни та заходи боротьби з ними ”

План

1. Біологічні особливості росту і розвитку бур’янів.

2. Класифікація бур’янів.

3. Заходи боротьби з бур’янами при вирощуванні

4. сільськогосподарських культур.

5. Економічні пороги забур’яненості полів.

1. Бур’яни - це рослини, які людина не вирощує, але вони розмножуються і засмічують сільськогосподарські угіддя. Посіви можуть засмічуватись і культурними видами рослин, що на відповідний період не вирощуються на даному полі. Наприклад, озиму пшеницю може засмічувати озиме жито, тритікал, ячмінь і навпаки.

Серед бур’янів є багато так званих спеціалізованих, які засмічують посіви лише певних культур. Наприклад, вівсюг - переважно посіви вівса, повитиця конюшинна - конюшину, люцерну і т. д.

В Україні забур’яненість досить різноманітна, вона змінюється в залежності від регіону, культури, сівозміни, господарства, поля. Визначається вона насамперед наявністю в орному шарі ґрунту життєздатного насіння та вегетативних частин рослин бур’янів, розміщення культур в сівозміні, системою обробітку ґрунту і догляду за культурами.

Всього в Україні відомо понад 700 видів бур’янів. Близько 100 їх видів представляють значну загрозу для посівів сільськогосподарських культур. Видовий склад їх у різних ґрунтово- кліматичних зонах неоднаковий. В зоні Полісся та Лісостепу, де більш достатнє зволоження, посіви засмічуються більш вологолюбними бур’янами: редька дика, гірчиця польова, зірочник середній, жабрій звичайний, пажитниця п’янка, капуста польова, гречка берізкоподібна, хвощ польовий.

Нерідко засміченість бур’янами визначається ареалом окремих культур, до яких вони пристосовані. Наприклад, пажитниця льонова, рижій льоновий засмічують посіви льону на Поліссі і т. д. Значна кількість злісних бур’янів поширена по всій території України, зокрема: осоти рожевий і жовтий, пирій повзучий, берізка польова, лобода біла, мишій сизий і зелений, різні види гречки та ін.

В цілому забур’яненість полів є наслідком низької культури землеробства, зокрема несвоєчасного та поганого обробітку грунту, сівби, запізнення з прополюванням посівів і взагалі неякісного догляду за ними.

Протягом усієї історії землеробства бур’яни завдають збитки сільському господарству. За даними статистичного відділу колишньої Катеринославської губернської земської управи, недобір хлібів від забур’яненості полів тільки вівсюгом ще в 1898 році по всій губернії становив 24 мли. пудів, або 21,1% всього збору. Крім зниження врожайності, вони погіршують якість вирощеної продукції. Нерідко сприяють поширенню шкідників і хвороб, ускладнюють збирання врожаю та первинну й наступну їх переробку, спричинюють псування і в цілому втрати продукції при зберіганні.

Шкідлива дія бур’янів, особливо високорослих, полягає в тому, що вони використовують з ґрунту вологу, поживні речовини, затінюють культурні рослини, значно знижуючи врожай.

За підрахунками вчених шкода від них більша, ніж від шкідників і хвороб сільськогосподарських рослин разом узятих. Результати узагальнення 3552 дослідів свідчать про те, що знищення бур’янів підвищує врожайність у середньому на 21,1відсотки.

Бур’яни знижують якість врожаю: вміст білка в зерні озимої пшениці зменшується на 1-2%; олійність соняшника - на 2-3%; зростає плівчастість зерна проса, гречки, ячменю, вівса з 25 до 30%, в озимому житі підвищується вага насіннєвої оболонки з 24 до 28 відсотків.

Домішки насіння бур’янів муці надають темний колір (насіння гречки татарської і житнього стоколосу в зерні озимого жита), прискорюють черствість випеченого хліба (стоколос житній в озимому житі), псують смак і роблять продукт шкідливим для вживання, так як містять шкідливі речовини для людини і тварин.

Насіння, частина стебел і листя бур’янів при збирання попадає в зерно основної культури, підвищуючи його вологість внаслідок чого зерно зігрівається і стає непридатним для використання. Вологе зерно при зберіганні вимагає значних енергозатрат на перелопачування, сушку і очистку.

Зниження врожаю сільськогосподарських культур від бур’янів - наслідок багатьох причин. Пристосування бур’янів до місцевих умов дозволяє їм випереджувати в рості і розвитку культурні рослини. Завдяки більш глибокому проникненню кореневої системи бур’янів в ґрунт вони використовують запаси вологи раніше, ніж культурні рослини. Значна листова поверхня бур’янів і великий транспіраційний коефіцієнт призводять до надмірної витрати вологи і підсиленню ґрунтової засухи. Бур’яни, використовуючи поживні речовини зменшують вміст необхідних для культурних рослин розчинних елементів живлення у ґрунті.

Бур’яни із значною листовою поверхнею затінюють культурні рослини і спричинюють їх вилягання. Під впливом широколистих бур’янів повністю гинуть сходи багаторічних трав, технічних і просапних культур.

Бур’яни, які обвивають культурні рослини, сприяють виляганню і сплетенню хлібів, ускладнюють і продовжують строки збирання, збільшують втрати зерна.

Затінюючи поверхню, бур’яни знижують температуру ґрунту, затримуючи життєдіяльність мікроорганізмів, розклад органічної речовини до мінеральних сполук, послаблюючи засвоєння елементів живлення культурними рослинами, а при понижених температурах ґрунту в них затримується ріст і розвиток. Встановлено, що бур’яни в порівнянні з озимими зерновими культурами виносять з ґрунту азоту майже в 2.0, фосфору в 1.5, калію в 2.4 рази більше.

Високостеблові бур’яни, які обвивають культурні рослини, збільшують простої збиральної техніки до 20-30%, оскільки в посівах зернових і зернобобових культур на період збирання їх частка становить близько 50%. Внаслідок цього пряме комбайнування практично неможливе і, як правило, створює загрозу самозігрівання зерна. Роздільне збирання, крім організаційно-господарських переваг, сприяє видаленню з поля близько 90% насіння бур’янів, запобігаючи його осипанню.

Багато видів бур’янів (понад 300) шкідливі й отруйні для людей і сільськогосподарських тварин. Полин гіркий, цибуля-часник, попадаючи в корм тваринам, погіршують якість молока і молочних продуктів. Клоповник надає неприємний смак м’ясу. Насіння ковилу (перекотиполе) проникаючи в міжкопитні щілини овець, викликає в них накульгування і запалення суглобів.

Щетинник зелений пошкоджує слизову оболонку ротової порожнини, потрапляючи в слинові залози і інші тканини, викликає гнійні процеси.

Ще більш небезпечні отруйні бур’яни. При їх поїданні, особливо із сіном, можлива гибель тварин. Токсична дія різних рослин неоднакова і залежить від груп тварин, хімічного складу і фази розвитку бур’янів, ґрунтових і кліматичних умов.

Різноманітні умови росту і розвитку бур’янів, мінливість їх отруйних властивостей тією чи іншою мірою впливають на здоров’я тварин. Кращий засіб захисту їх від отруєння - знищення бур'янів на луках і полях.

Бур’яни швидко розмножуються і поширюються. Відомо, що на одній рослині зернових культур утворюється 10-100 (найбільше 200) зерен, а вівсюга - 1000, осоту рожевого - 35 тис., щириці - близько 500 тис., сухоребрика - до 700 тис. насіння. В орному шарі ґрунту (0,20 см) є від 10 до 45 тис. насінин різних видів бур’янів на 1 м² поля. Крім того, багато бур’янів розмножуються вегетативно: кореневищами, кореневими паростками, корінням, цибулинами тощо.

У багатьох видів бур’янів насіння має найрізноманітніші пристосування для поширення: пухівки, крильця, якірці, гачки тощо. За допомогою цих пристосувань воно розноситься вітром, водою, людьми, тваринами на значні віддалі.

Насіння багатьох видів бур’янів зберігає схожість протягом кількох років і має в тому самому врожаї насінини, здатні проростати через різні проміжки часу в зв’язку з неоднаковою тривалістю періоду їх спокою. Так, у лободи білої утворюється більш крупне, світліше насіння циліндричної форми. Ці насінини проростають відразу після достигання; темніші і дещо дрібніші ніж перші, можуть проростати тільки в наступному році, а найбільш темні та дрібні - здатні прорости лише на третій та четвертий роки. Насіння бур’янів проростає недружно, що ускладнює знищення їхніх сходів. У багатьох бур’янів насіння осипається до достигання насіння культурних рослин, що теж ускладнює боротьбу з ними.

Крім насіннєвого розмноження, ряд багаторічних бур’янів розмножуються вегетативно (кореневищами, кореневими відприсками, вусами, цибулинами). Подрібнення кореневищ: кореневих відприсків призводить до відростання їх невеликих частин. Так при одноразовій обробці пару в осоту кількість розеток збільшилась порівняно із вихідним числом на 55%. На одному гектарі запирієного ґрунту кореневища пирію повзучого мали біля 50-85 млн. бруньок, які здатні дати початок новим рослинам.

2. Велика різноманітність бур’янів викликає необхідність об’єднати їх в окремі групи з метою забезпечення успішної боротьби з ними. За основу класифікації взято найважливіші біологічні ознаки, зокрема способи живлення й розмноження, спеціалізація до посівів певної культури, тривалість життя, інтенсивність росту, розвитку і т. д. За способами живлення бур’яни діляться на непаразитні, паразитні та напівпаразитні.

Непаразитні бур’яни мають добре розвинену кореневу систему, зелені надземні органи використовують з ґрунту вологу й елементи мінерального живлення. За тривалістю життя їх поділяють на малорічні та багаторічні.

До паразитних бур’янів відносяться ті, що не мають ні коріння, ні зелених листків, але є в них так звані присоски, завдяки яким вони й використовують із рослини-господаря готові поживні речовини. Ті бур’яни, які прикріплюються присосками (гаусторіями) до стебла культурної рослини, називаються стебловими паразитами, до коріння - кореневими. До стеблових відносяться всі повитиці (кускути): конюшина, льонова, європейська. Насіння в них дрібне, проростає з глибини 4-6 см, паростки обмотують стебла рослин, присмоктуючись до них присосками. Розмножуються насінням, схожість якого в ґрунті зберігається до 5 років. Повитиці уражують конюшину, люцерину, льон, вику, бобові трави на сіножатях і пасовищах. Всі види кускут - карантинні бур’яни. З кореневих паразитних найбільш поширений вовчок на соняшнику.

Напівпаразитні бур’яни — це рослини, які живуть завдяки фотосинтезу, проте не втратили здатності живитись за рахунок рослини-господаря. Прикладом може бути дзвінець великий на посівах жита і лучних трав, він своїм корінням присмоктується до коріння злаків.

До малорічних відносяться рослини, що розмножуються лише насінням, з тривалістю життєвого циклу не більше 2-3 років і плодоносять за цей час один раз. Залежно від тривалості життя вони діляться на ефімери, ярі ранні, ярі пізні, зимуючі, озимі та дворічні.

Ефімери - бур’яни, які мають дуже короткий вегетаційний період (45-60 днів) і здатні давати за рік декілька поколінь. До них відноситься мокрець, який поширений у сирих місцях на посівах овочів, картоплі, ярих зернових і багаторічних трав. Стебло витке, 26 частково стелиться. Розмножується насінням і частинами стебла. Утворює на одній рослині до 25 тис. насінин, схожість яких зберігається в ґрунті до 4 років. У цю групу входять зірочник середній, глуха кропива та інші.

Ярі бур’яни розділяють на ранні і пізні. Ранніми ярими є малорічні бур’яни, насіння яких проростає рано навесні і закінчує свій розвиток до початку збирання культурних рослин, або разом з ними. За рік вони дають одне покоління насіння. Ярими пізніми вважаються бур’яни малорічні, насіння яких проростає з настанням стійкого прогрівання ґрунту. Вони плодоносять і відмирають після збирання зернових. До ярих бур’янів входять: вівсюг звичайний, лобода біла, редька дика, спориш звичайний, гречечка берізкувата, мак-самосійка, мишій сизий, мишій зелений, щириця звичайна, щириця біла, плоскуха звичайна, молочай, свиріпа польова, блекота однорічна, фіалка польова, курай, кукіль та інші.

Зимуючі бур’яни характерні тим, що за умов ранніх весняних сходів закінчують вегетацію в тому ж році, а при пізніх - зимують у будь-якій фазі росту. Вони морозостійкі. Це: волошка синя, грицики, ромашка звичайна (непахуча), сокирки польові, талабан польовий, триреберник тощо. Переважно вони засмічують посіви озимих і багаторічних трав.

Озимі бур’яни для забезпечення нормального росту й розвитку вимагають зниження зимових температур незалежно від часу проростання. У цих рослин сходи з’являються в кінці літа або восени, у фазі розетки (злаки кущаться), вони зимують, а на другий рік цвітуть і дають насіння. Розмножуються лише насінням. До них відносяться мітлиця польова, стоколос житній і інші. Засмічують в основному озимі зернові.

Дворічними бур’янами є ті рослини, які для свого розвитку потребують два вегетаційні періоди. За перший рік формують розетку листків, кореневу систему та накопичують поживні речовини. Після перезимівлі утворюють генеративні органи - квітують і дають насіння. Це такі як: буркун жовтий і білий,' блекота чорна, болиголов, чортополох, будяк, липучка звичайна, собача петрушка, синяк звичайний тощо.

Багаторічні - це ті рослини, які розмножуються як насінням, так і вегетативним способом з тривалістю життя понад 2 роки і декілька разів плодоносять протягом життя. Класифікацію багаторічних бур'янів можна подати у вигляді такої схеми (рис.1).

Мичкуваті бур'яни - мають мичкувату кореневу систему, вкорочений головний корінь (можуть і не мати), досить розвинені додаткові корінці та обмежену здатність до вегетативного розмноження. Розмножуються, як правило, насінням. До цих бур’янів відносяться жовтець їдкий, подорожник великий і інші. Переважно засмічують сіножаті, пасовища, багаторічні трави та польові культури.

Рис. 1. Класифікація багаторічних бур'янів

Стрижнекореневі бур'яни мають стрижневий корінь, який глибоко проникає в грунт і має багато бокових корінців. До цієї групи належать кульбаба, полин гіркий, щавель кислий, щавель кінський і ряд інших.

Повзучі бур’яни розмножуються вусами, повзучими паростками, що вкорінюються. До бур’янів цієї групи відносяться жовтець повзучий, лапчатка гусяча, бурда плющевидна тощо.

Бульбові та цибулинні бур’яни в основному розмножуються бульбами і цибулинами. Це такі, як чистець болотний, чина бульбиста, цибуля кругла. Засмічують польові культури на меліорованих (осушених) землях, вологих сіножатях й пасовищах та багаторічні трави.

Кореневищні бур'яни розмножуються підземними стеблами (кореневищами). Останні мають вузли, в яких закладаються бруньки. А ці, в свою чергу, вкорінюються і дають нові пагони. Кореневища здатні нагромаджувати значну кількість поживних речовин, якими й забезпечуються молоді рослини. Саме велика життєздатність і швидке вегетативне розмноження кореневищ є головною причиною складності боротьби з ними. До них відносяться пирій, хвощ польовий, мати-мачуха, деревій звичайний, горошок мишачий, гострець (пирій розгалужений), гумай (джонсова трава), пальчатки (свинорій), шавлія кільчаста і т. д.

З цієї групи бур’янів досить поширений пирій повзучий. Засмічує всі культури, особливо на середньозволожених місцях. Розмножується насінням і особливо кореневищами, що здебільшого залягають на глибині 6-12 см. У сирому ґрунті вони добре відростають і утворюють нові рослини.

В поліській зоні, зокрема на кислих дерново-підзолистих ґрунтах найчастіше зустрічається хвощ польовий. Цей бур’ян розмножується спорами і вегетативно. Восени закладає в ґрунті спороносні стебла, які після перезимівлі проростають і утворюють коробочки з спорами. Вони з дозріванням розтріскуються і спори розносяться вітром засмічуючи поле. Рослина утворює розгалужену ярусами мережу кореневищ, що проникають у ґрунт на глибину до 1 метра. Відростати спроможні кореневища з глибини 30-50 см.

Коренепаросткові бур'яни розмножуються переважно коренями і в меншій мірі - насінням. Із бруньок, що закладені на головному та бокових коренях, протягом усього вегетаційного періоду утворюється нова поросль бур’янів, що спроможна давати відростки. Таким чином навколо одного куща постійно з’являються нові рослини, які пригнічують вирощувані культури та утворюють суцільні вогнища на посівах. У зв’язку з глибоким проникненням коренів у ґрунт (до півтора метра й більше) добре переносять посуху і ущільнення ґрунту. Ці бур’яни засмічують посіви всіх культур. Найбільшої шкоди завдають осот польовий, будяк польовий, суріпиця звичайна, молочай польовий, берізка польова, гірчак, щавель горобинний (малий), в’язіль (горошок кучерявий).

3. Сучасна система боротьби з бур’янами включає запобіжні (профілактичні) та винищувальні заходи. Останні в свою чергу ділять на агротехнічні, хімічні та біологічні.

Запобіжні заходи спрямовані на обмеження потрапляння насіння бур’янів на поле. Вони передбачають:

1. Запровадження зовнішнього і внутрішнього карантину рослин. Це - система державних заходів, спрямованих на виключення можливостей завезення карантинних бур’янів у нашу країну з інших (зовнішній карантин) і застереження поширених злісних бур’янів у межах країни (внутрішній). За випадків проникнення їх, необхідна локалізація та ліквідація відповідного засмічення. В Україні вважаються карантинними такі бур’яни, як всі види повитиць (кускут), гірчак повзучий, амброзія, паслін колючий, гумай та інші.

2. Ретельне очищення посівного матеріалу від засмічення насінням бур’янів. Кондиціями для насіння державного стандарту в пшениці, житі, ячмені, горосі та інших зернових і зернобобових не допускається в одному кілограмі більше 5 насінин бур’янів.

3. Своєчасне та якісне очищення тари, транспортних засобів, ящиків (бункерів) сівалок, комбайнів і очисних машин при роботі з різними культурами, зрошувальних вод - від насіння бур’янів шляхом встановлення відстійників і фільтрів.

4. Виключення внесення з органічними добривами насіння бур’янів. З цією метою після формування кагатів гною або компостів вони повинні пролежати не менше двох місяців при аеробному (доступі повітря) способі зберігання перед внесенням у грунт. При температурі 60-70°С значна кількість насіння бур’янів втрачає схожість. Одночасно з токів і від складських приміщень зернові відходи, які мають значну кількість бур’янів, згодовувати тваринам необхідно після попередньої підготовки, або в запареному вигляді.

5. Обкошування обочин доріг і меліоративних споруд до утворення насіння бур’янів, а також підкошування відповідних рослин після кожного циклу стравлювання пасовищ. Завчасне скошування або обробка відповідними хімічними препаратами бур’янів біля лісосмуг.

6. Своєчасне збирання врожаю комбайнами, добре обладнаними уловлювачами насіння бур’янів. Засмічені ділянки скошуються на низькому рівні.

Агротехнічні заходи боротьби з бур’янами повинні бути основними. Вони супроводжують всі сільськогосподарські роботи і повинні відповідати технологічним картам з вирощування сільськогосподарських культур.

Підбір і посів сільськогосподарських культур повинен проводитися винятково реєстрованими сортами, оскільки не пристосовані сорти до місцевих грунтово-кліматичних умов дають рідкі, слаборозвинені рослини, які не завжди протидіють росту і розвитку бур’янів.

Строки і способи посіву, норма висіву відіграють виняткову роль в рості і розвитку культурних рослин, які за оптимальних умов створюють бур’янам конкуренцію, яка в переважній більшості забезпечує пригнічення або і загибель бур’янів.

Строки раннього збирання сільськогосподарських культур попереджують масове осипання дозрілого насіння бур’янів і тим самим знижують забур’яненість ґрунту.

Велике значення при збиранні хлібів має і висота зрізу. При високому (25 см) зрізі багато бур’янів не зрізається і після збирання вони забур’янюють ґрунт, тоді як при 10 см зрізі кількість бур’янів зменшується на 75%. При збиранні не можна залишати нескошені ділянки, особливо високостеблових бур’янів, які при зрізі надземної маси припиняють розвиток підземних органів розмноження.

На очищення ґрунту від насіння бур’янів спрямований механічний обробіток грунту. Для підвищення родючості ґрунтів і створення сприятливих умов для росту і розвитку культурних рослин застосовують різні способи обробітку ґрунтів, які обумовлені ґрунтово-кліматичними умовами, сільськогосподарськими

культурами, після яких поля бувають з різними агрофізичними властивостями і забур’яненістю.

Найбільш забур’яненими бувають ділянки після зернових культур попередником яких були удобрені органічними добривами просапні культури. В цей період стерня має значний запас насіння бур’янів, які осипалися до і під час збирання культурних рослин. Крім цього в стерні закінчують розвиток і плодоношення пізні ярі і зимуючі бур’яни, які збільшують забур’яненість ґрунту насінням.

Одним із завдань зяблевої оранки є боротьба з забур’яненням і забур’яненістю, де провідна роль належить лущенню стерні. Численними дослідженнями в різних ґрунтово-кліматичних умовах встановлено, що загальна кількість бур’янів від лущення знижується на 40-60%. Найбільше проростає насіння бур’янів при заробці дисковими лущильниками не глибше 5 см. Диски при цьому повинні бути постійно нагостреними. Число і глибина лущення залежить від виду і кількості бур’янів.

Добре очищає поле від бур’янів глибока зяблева оранка плугом з передплужниками. Проводять її після лущення в період коли появляються масові сходи бур’янів. При зяблевій оранці вони знищуються, а насіння, яке не зійшло (проросло) з осені і мають тривалий період проростання, заорюється в глибокі шари ґрунту. На забур’янених ділянках ефективність глибокої оранки плугом із передплужником зростає, проте передплужник встановлюється на глибину більшу, ніж проводилося лущення. В іншому разі він буде забиватись. Тривале перебування насіння бур’янів в глибоких шарах грунту знижує енергію проростання і вони при поверненні в верхній шар не життєздатні, або їх сходи культурні рослини затіняють.

Система зяблевого обробітку грунту в боротьбі з бур’янами відіграє важливу роль, проте не звільняє від передпосівного обробітку ґрунту безпосередньо перед посівом сільськогосподарських культур.

Весною проводять закриття вологи, передпосівну культивацію серійними агрегатами для суцільного обробітку грунту, а під пізні ярі культури проводять декілька таких операцій, що дає змогу значно знизити забур’яненість полів.

На чорноземах, сірих лісових, дерново-підзолистих суглинистих ґрунтах можливе запливання грунтів. Тоді їх переорюють на глибину менше 12-15 см. При переущільненні грунтів можливий обробіток лемішними лущильниками без полиць на глибину 6-18 см.

В процесі зяблевого і передпосівного обробітку ґрунту бур’яни знаходяться по всьому орному шару. Очистку від них тоді проводять шляхом парового обробітку. Саме при чорному парі виконується система зяблевого обробітку і пошарова культивація пару. Під парові поля відводять найбільш забур’янені площі.

Загальні прийоми боротьби із коренепаростковими бур’янами засновані на виснаженні коренів систематичним їх підрізанням. Краще цю роботу розпочинати в системі зяблевого обробітку. При цьому як встановлено результатами наукових досліджень, після збирання зернових проводять не одне, а два лущення стерні, друге з яких корпусними лущильниками на 10-12 см. Виснаження таким шляхом знищує до 70% кількості коренепаросткових бур’янів.

Для боротьби із кореневищними бур’янами рекомендується метод вичісування, висушування кореневищ. Проводять цей агротехнічний захід культиваторами із пружинними робочими органами декілька разів після оранки.

Метод удушення полягає в тому, що площу лущать на глибину залягання кореневища в двох протилежних напрямках (на 10 см). Після появи проростків (шилець) ослаблені відрізки заорюють плугом з передплужником на 22-25 см. Передплужники повинні іти на 2см глибше лущильника для того, щоб не проходило його забивання.

Дослідженнями встановлено, що зяблева оранка плугом із передплужником на глибину 22 см знижувала кількість кореневищ пирію на час збирання культури в орному шарі на 48%, метод вичісування - на 59%, і дискування на 10 см з послідуючою оранкою на зяб під час появи “шилець” плугом із передплужником на 22 см - на 82 відсотки.

У вологі роки дані агротехнічні прийоми малоефективні. Затрати на їх проведення зростають на 46%, а внаслідок руйнування структури ґрунту (водостійких агрегатів) врожай озимого жита зменшується на 2-8 відсотки.

Виробнича практика свідчить про високу ефективність у боротьбі із забур’яненістю посівів напівпарового обробітку ґрунту, який в наших умовах забезпечує зниження пирію, і осотів на 65-75 відсоків.

Найбільш ефективна така схема напівпару: після збирання зернових проводять лущення стерні дисковими лущильниками на 6-7 см, і повторне лущення лемішними лущильниками на 12-14см з одночасним боронуванням, оранку на глибину орного шару та першої культивації восени на 10-12 см, другої на 8-10 см, третьої - на 6-8 см. За багаторічними даними дослідних станцій, напівпаровий обробіток ґрунту зменшує забрудненість посівів цукрових буряків більше ніж у три рази, підвищуючи врожайність коренеплодів на 19 ц/га.

Виробничий досвід Волині вказує на те, що до такої системи обробітку необхідно підходити виважено, оскільки можливе запливання, переущільнення ґрунту, і виникає потреба у переорюванні площ весною.

Біологічні методи боротьби з бур’янами передбачають їх знищення шляхом застосування спеціалізованих комах, грибів і бактерій. Вони діляться на дві групи:

Створення сприятливих умов для росту й розвитку культурних рослин і цим самим підвищення їх конкурентної здатності в агрофітоценозі. Досягається це із введенням і дотриманням сівозмін, застосуванням науково обґрунтованих норм і доз добрив, оптимальними строками сівби та нормами висіву, вапнування кислих ґрунтів. Важливу роль у знищенні бур’янів відіграють проміжні посіви, які спроможні зменшувати засміченість наступних культур на 30-40 відсотків.

Використання збудників хвороб, комах, нематод, які здатні пригнічувати, або повністю знищувати бур’яни. Вони не повинні негативно діяти на культурні рослини. Так, у боротьбі з вовчком застосовують мушку фітомізу, яка відкладає яйця в квітки. Личинки, що виходять, пошкоджують рослини бур’янів та їх насіння. В боротьбі з повитицею рекомендують на посівах цукрових буряків, люцерини використовувати гриб альтернарію. З цією метою готують водяну суспензію із спорами грибів, якою й обприскують вогнища повитиці.

Потрапляючи на стебла останньої, спори проростають і протягом 5-10 днів знищують бур’ян.

Проти хрестоцвітих рекомендують використовувати ріпаковий пилильщик, проти гірчака - гірчакову нематоду.

На практиці хімічним заходам все ще приділяється велика увага. Хоча вище зазначені заходи при їх кваліфікованому застосуванні складають значну альтернативу.

Речовини, що застосовуються для хімічного знищення бур’янів, називаються гербіцидами. Походить ця назва від латинських слів герба - трава, цидо - вбиваю (знищую).

Бувають гербіциди суцільної і вибіркової дії. Перші знищують фітоценоз на місці дії. Тому вони застосовуються на полях, де відсутні культурні рослини (після збирання врожаю, на чистих парах, меліоративних каналах). Гербіциди вибіркової дії (їх ще називають селективними) уражують одні види рослин і не пошкоджують інших. В залежності від характеру ураження гербіциди вибіркової дії ділять на системні (внутрішньої дії) і контактні.

Гербіциди системної дії (раундап, харнес, солі та ефіри 2,4Д, 2М-4Х тощо) в рослину проникають через листки, коріння, стебла, переміщуються по судинно-провідній системі і діють на весь її організм. Ґрунтові препарати вбираються кореневими волосками і з транспіраційним потоком переміщаються в надземні органи рослин. За надземного обприскування бур’янів гербіциди проникащть у рослину через листки і переміщуються в кореневу систему. Системні гербіциди в токсичних дозах нагромаджуються в листках, зонах активного росту, в меристемних тканинах, викликаючи глибокі порушення фізіологічних процесів, які й призводять до загибелі бур’янів.

При цьому відбувається руйнування хлорофілу, пригнічується фотосинтез, порушується вуглецевий і азотний обміни. Як результат, стебла деформуються, розтріскуються, листки скручуються, рослина бур’яну припиняє ріст і через 2-3 тижні гине. Системні гербіциди застосовують для знищення малорічних і багаторічних бур’янів.

Контактні гербіциди (ДНОК, пропанід, реглон і ін.) уражують листки й стебла бур’янів у місцях безпосереднього дотику до них. Вони не пошкоджують кореневої системи, тому після обприскування багато бур’янів знову відростають.

Застосовують гербіциди переважно у вигляді водних розчинів, менше - суспензій, емульсій і гранульованих препаратів. Перевага надається обприскуванню посівів і ґрунту. Гранульовані препарати рекомендують давати в ґрунт разом з мінеральними добривами.

На посівах сільськогосподарських культур гербіциди вносяться в такі строки:

• перед або разом із сівбою;

• перед появою сходів культурних рослин;

• в період вегетації культурних рослин і бур’янів у різні фази їх розвитку.

Так, на пшениці, ячмені, вівсі застосовують гербіциди в фазі кущіння; на льоні - фазі “ялинки” і т. д. Такі культури, як цукрові буряки, соняшник, картопля досить чутливі до гербіцидів, а тому хімічні обробки на них проводяться до появи сходів або навіть перед проведенням сівби чи садіння.

Одночасно на буряках окремі гербіциди (наприклад, зеллек, тарга, фураре, пірамін, бетонал та інші) можна вносити по вегетуючій культурній рослині, проте в різні періоди її росту й розвитку. Це ж саме стосується картоплі. Зокрема, зінкор (70% з.п.) вноситься до сходів культурних рослин або при їх висоті до 10 см, зелек - при висоті картоплі 10-15 см, а далапон - по вегетуючих рослинах в кінці літа.

Краще проводити хімічні прополки зранку (до 10-11 год.) і надвечір (після 18 год.). Переважна більшість препаратів при температурі нижче +12-10°С не ефективні. Для високої дії їх на рослини потрібна якісна сонячна безвітряна погода з температурою повітря 16-22°С, як мінімум протягом 2-3 днів.

При роботі з гербіцидами (як і зі всіма отрутами) необхідно дотримуватись специфічних правил техніки безпеки.

4. Перед розробкою заходів для проведення правильної боротьби з бур’янами необхідно мати дані обліку на різних полях і за різними культурами. Наявність їх характеризується чисельністю і масою. Під чисельністю вважають кількість стебел (рослин) на одному квадратному метрі поля. Маса показує вагу (сирих або сухих) надземних органів у грамах на 1 м².

Розрізняють прямі (інструментальні) та візуальні методи обліку бур’янів.

Крім прямого обліку на полі, проводиться аналіз засміченості ґрунту насінням, що є безпосередньо в ньому, а також через насіннєвий матеріал вирощуваної на даному конкретному полі культури.

На основі вищезазначеного складається карта засміченості полів, а також робляться розрахунки потреби в гербіцидах.

Для рентабельного застосування заходів боротьби з бур’янами важливо визначити критерії їх економічної доцільності, що дістав назву “економічного порогу забур’яненості полів”. Під ним розуміють таку кількість сходів бур’янів у посівах культури або їх схожого насіння у шарі ґрунту 0-10 см на час застосування хімічних заходів боротьби, повне знищення яких забезпечує рентабельність заходів на рівні однократної окупності затрат, а в конкретному господарстві - на рівні прогнозованої рентабельності виробництва культури.

Визначення економічних порогів забур’яненості полів проводиться за формулою (рівняннями):

, (2.1)

, (2.2.)

де - економічний поріг фактичної забур’яненості посівів на час внесення післясходових гербіцидів чи проведення інших заходів, кількість бур’янів у шт/м²;

- економічний поріг потенціальної забур’яненості полів, виражений кількістю схожого насіння бур’янів весною в шарі ґрунту 0-10 см на час внесення ґрунтових гербіцидів, або здійснення інших заходів, млн. шт/га;

З - затрати, пов’язані з проведенням заходів боротьби, грн/га.

П - середньовидова шкідливість бур’янів, що розраховується для їх конкретного видового складу з врахуванням питомої участі в загальній забур’яненості посіву та видової шкідливості за формулою:

, (2.3)

де - питома вага окремих видів бур’янів у загальній їх кількості, виражена в частках від одиниці;

- шкідливість окремих видів бур’янів, виражена величиною втрат урожаю, ц/га, що зумовлені постійною присутністю в посівах культури рослин цього виду в кількості 1шт/м²;

Ц - закупівельна ціна 1ц продукції, яку захищають;

- кількість бур’янів на час збирання врожаю у % від їх кількості на час внесення післясходових гербіцидів;

Р - планова рентабельність вирощування даної культури;

Т - технічна ефективність запланованих заходів боротьби, виражена кількістю знищуваних ними бур’янів в частках від одиниці.

Розрахунки показують, що економічний поріг потенціальної забур’яненості полів залежно від вирощуваних культур та вартості обраного способу боротьби становить 0,5-5 млн. шт/га схожих насінин бур’янів у шарі 0-10 см на час застосування заходу. При наявності на полях багаторічних бур’янів застосування гербіцидів буде доцільним при кількості їх понад 1 шт/м2 в тому разі, якщо ці бур’яни не можуть бути знищені іншими агротехнологічними прийомами.