Методика виконання проектного завдання.

Основні базові поняття реконструкції. В процесі розвитку цивілізації людина протиставила оточуючій природі місто, як найбільш масштабну і змістовну форму просторової організації суспільства. Просторове середовище міст завжди було вираженням свого часу і рівня культури. Архітектурне середовище розуміють як область існування різних способів життєдіяльності людини. Середовище стає ключовим поняттям кардинальних трансформацій, що відбувається сьогодні в сучасних поселеннях. Цим терміном (на відміну від інших видів середовища - інтелектуального, сценічного, соціального та інших) позначають ту частину нашого оточення, що створене архітектурно-художньо обґрунтованими об'ємно-просторовими структурами, системами устаткування і благоустрою, об'єднаними в цілісність за законами художньої єдності. Середовище складається з форм й оточуючого їх простору. Простір як об'єкт архітектурної діяльності є категорією структури, тому спроможній бути визначений й проаналізований. Він має властивості переривчастості і безперервності, характеризується приступністю, ступенем відкритості тощо. Однак на "мові архітектури" (що особливо важливо) людина здатна наділяти простір також визначеним змістом, олюднюючи його. Простір в архітектурному мисленні не схожий на абсолютний простір ньютонівської фізики чи на простір-час загальної теорії відносності. Скоріше, це - культурний, пережитий людиною простір, що не тільки відбивається в мисленні, але і породжується ним. Простір як структура розглядається, зазвичай, як взаємозв'язок об'єктів, приміщень, територій (зон). При цьому увага звертається на особливості функціонального використання різних частин простору; неоднакові можливості руху у ньому в різних напрямках (анизотропність); конфігурації зв'язків, що складаються в просторі, і відносин між подіями і темпами їхньої зміни.

Процес швидкого освоєння нових територій і ущільнення історичного центра, породжує основну проблему сучасних міст - утрату просторового середовища, що відповідає психофізіологічним параметрам людського сприйняття. А низька інформативність й композиційно-просторова лапідарність нової забудови повертає архітектурно-містобудівні пошуки в бік дослідження особливостей організації історичного міського середовища й залучення історичних прийомів методів його організації. Місто як просторова багаторівнева модель розглядається у виді системи міських просторів, що розвиваються по вертикалі, починаючи від рівня об'єкта. Окремий будинок (архітектурний ансамбль) розглядається як елементарний об'єкт цілісного історичного міського середовища.

У Законі України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-ІІІ від 08.06.2000 підкреслено значення комплексних наукових дослідів, спрямованих на отримання повної інформації про об'єкти культурної спадщини, історичних населених місцях, характер міського середовища. Особливо це важливо напередодні виконання реконструктивних заходів в умовах міського середовища, що історично склалося і є цінним з точки зору збереження історико-культурної спадщини. З метою обґрунтованого вибору рекомендованих у Законі видів науково-практичної діяльності на конкретному об'єкті історико-культурної спадщини (історичному поселенні, його окремій складовій – районі, площі, вулиці, кварталі чи окремій історичній споруді) у вигляді консервації, музеєфікації, пристосування, реабілітації, ремонту, реставрації тощо - науково-практичній діяльності передує науково-пошукова, дослідницька робота. Відповідно до Державних норм України "Проектування. Склад, зміст, порядок розробки, узгодження і твердження науково-проектної документації для реставрації об'єктів нерухомості культурної спадщини ДБН А.2.2 -6-2008" (п.2.4) комплексні наукові дослідження є науковим обґрунтуванням проектних рішень і обов'язковою складовою науково-проектною документацією і містять: історико-архівні й бібліографічні дослідження а також натурні дослідження.

Визначення потенціалу містобудівної структури, що історично склалася. Комплексні наукові дослідження проводяться для одержання матеріалів про культурну, історичну, наукову цінність пам'ятки, її архітектурні параметри, інженерні і технологічні характеристики. Визначальне значення на ухвалення проектного рішення грає група якісних характеристик історично сформованої матеріально-просторової структури, її сукупний соціо-культурний потенціал. Для цього історичне поселення чи її історично сформований фрагмент забудови досліджується:

• у містобудівному аспекті - як зразок поетапного формування його містобудівної структури з урахуванням усіх аспектів містобудівної композиції, як зразок забудови визначеної епохи;

• в архітектурно-композиційному аспекті - як елемент історичної забудови; зразок архітектурного стилю;

• у середовищному аспекті - як сукупність поведінкових значущих ситуацій чи деталей;

• в історичному (меморіальному) аспекті - як місце, що зв'язане з пам'яттю про історичну подію, певною історичною особистістю чи пов'язано з добутком літератури й мистецтва;

• у функціональному аспекті - як набір видів діяльності, реалізованих у цьому об'єкті;

• у матеріально-технічному аспекті - як зразок рішення інженерно-технічних задач у визначену епоху.

Аналіз містобудівної ситуації. Визначення містобудівного ступеня цінності. Містобудівна цінність обумовлює градоформирующее значення об'єктів історичного міського середовища в процесі її сприйняття з найбільш оптимальних вузлів, маршрутів, візуальних секторів. Визначення містобудівного ступеня цінності включає:

- перші відомості про планування й забудову території поселення;

- хронологічні кордони етапів історичного розвитку досліджуваного об»єкту чи окремого фрагменту його середовища (якщо проект реконструкції розробляється на рівні частини історико-містобудівного комплексу);

- вивчення поетапного формування його містобудівної структури з урахуванням усіх аспектів містобудівної композиції. Базою для вивчення є історичні плани поселення, описи основних споруд і будівель, розташованих у композиційних вузлах структури, морфологічні особливості житлової забудови. На історичних планах мають бути зафіксовані основні природні вісі; домінанти (провідні висотні чи планувальні об»єкти, що склалися історично, і формують композиційно-просторовий каркас поселення); планувальна сітка вулиць та площ, що історично склалася; морфологічні типи забудови; основні вузли містобудівної композиції.

Графічні матеріали можуть супроводжуватися текстовими описами архітектурних об'єктів. Результати дослідження еволюції містобудівної структури мають бути представлені на зведеному історико-містобудівному опорному плані поселення з перерахуванням усіх видів пам'яток історії і культури. Історико-містобудівний опорний план є обов'язковим розділом генерального плану міста.

Найбільшою значимістю володіють об'єкти, що формують силует міста, панорами і їхні фрагменти, основні вузли містобудівної композиції (головні громадські, торгові площі, ансамблі центральних вулиць). Цінністю володіють також ділянки міського ландшафту, історичного планування, що фіксують просторово-ритмічний характер історичної тканини міста. Ступінь унікальності окремих об'єктів - пам'яток історії та архітектури - за умови збереження історичного планування, цінної рядової і фонової забудови служить підставою для характеристики архітектурної своєрідності, художньої виразності і цінності містобудівної композиції історичного поселення.

Історико-культурний аналіз. Визначення історичного ступеня цінності поселення. Історико-культурний аналіз є вивченням змін у часі соціальних, структурно-функціональних, композиційних і семантичних аспектів історичного поселення чи фрагмента його середовища Історико-культурний аналіз сприяє рішенню наступних задач:

- виявлення історико-культурного потенціалу історичного міського середовища, історичної забудови;

- фіксація форм його матеріального втілення шляхом виділення історично сформованих структурних елементів міського середовища, диференційованих за ступенем історичної, архітектурної, містобудівної цінності;

- формування системи значущості цих елементів у залежності від ієрархії міських просторів.

В результаті цього аналізу відтворюється "історична легенда" поселення чи його зони, фрагменту забудови: історія її формування; історичні функції зони; характер забудови; пам'ятники архітектури, у тому числі й втрачені; видатні особистості і події; історичні і меморіальні будинки. Фіксується система цінностей, що домінували у свідомості суспільства й одержали відображення в характері забудови. У ряді випадків історико-культурний профіль зони може й повинен бути підтриманий і розвинутий у новітніх формах.

Ієрархія структурних елементів міського середовища і стадії його аналізу (за Черкасовою О.Т.)

Проектно-дослідницькі задачі архітектурно-містобудівного й історико-культурного аналізу.

При визначенні історико-художньої цінності матеріально-просторової форми необхідно пам'ятати про діалектику поняття "історична забудова". Під архітектурною цінністю розуміється не тільки належність будинку до визначеного стильового напрямку, але й оригінальність технологічного, просторового рішень для визначеної функции, зв'язок з історичними подіями та іменами видатних особистостей. Градація історико-художньої цінності на "високу" і "невисоку" умовна, тому що конкретний будинок володіє, у цілому, низкою індивідуальних характеристик.

Визначення на першому етапі соціокультурної цінності історичного об'єкту стає основним критерієм при вирішенні питання про ступінь різних змін, прийомів соціальної активізації чи пристосування. Результатом історико-культурного аналізу мають бути виявлені особливості досліджуваного міського середовища історичного поселення чи його фрагменту, що залишаючись незмінними протягом визначеного часу, які сформували неповторний колорит цього місця. Дані, отримані в процесі історико-культурного аналізу, мають оформляися у виді поетапних схем розвитку історичного центру з коротким текстовим поясненням. На цій стадії аналізу рекомендується використовувати метод вивчення літератури, а також методи структурно-функціонального, композиційного, асоціативно-образного аналізу для вивчення відповідних рис середовища на різних етапах історичного розвитку поселення.

Структурно-функціональний аналіз. Визначення функціональної цінності, ємності. Відповідно до визначення А.В.Іконнікова, функція в архітектурі - це "увесь комплекс розв'язуваних архітектурою різнобічних задач, матеріально-технічних і інформаційних". Тому структурно-функціональний аналіз стає вивченням змісту й умов процесів життєдіяльності, що відбуваються в архітектурному середовищі поселення, яке історично склалося. Він проводиться для отримання відомостей про функціональне використання об'єкта реконструкції, ієрархії взаємозв'язків між основними складовими функціональними процесами, а також з метою виявлення передумов організації простору й обмежень проектного пошуку.

Можна виділити два рівня структурно-функціонального аналізу: вивчення історичного центра як елемента більш високого містобудівного утворення (з аналізом внутрішніх й зовнішніх зв'язків) і дослідження його функціонування. Система життєдіяльності архітектурного об'єкта може бути представлена як взаємодія визначеної кількості функціональних процесів. Останні, у свою чергу, можуть бути класифіковані як функціональні режими і ситуації життєдіяльності. Під функціональними режимами розуміють відносно стійку послідовність дій, що піддається технологічному опису. Тобто процеси, які можна зафіксувати кількісно у виді схем розміщення в просторі, графіків роботи і пересування. Ситуації життєдіяльності відображають процеси, що не піддаються технологічному опису, однак передають індивідуальну специфіку "місця" і характерні риси визначених користувачів. Насамперед, до них необхідно віднести різноманітні форми спілкування населення.

Виявлення цінних елементів історичного міського середовища

й визначення ступеня їх збереженості.

КАРКАС (складові середовища довготривалого існування): 1 – природний ландшафт, рел»єф, майже незмінювана складова, від стану, цілісності й збереженості якої залежить ступінь збереженості міського середовища; 2 – планувальна структура (стала, відноста незмінювана складова історичного міського середовища поселення).

ТКАНИНА (складові середовища короткотривалого й обмеженого існування): 3 – елементи забудови, змінені чи підпорядковані змінам та заміні під час розвитку поселення; 4 – елементи благоустрою та озеленення (часто змінюються, не впливаючи суттєво на існування середовища).

З позицій сучасної типології історичне середовище умовно розчленовують на шість основних елементів - будинок, двір, вулиця, квартал, площа, район, що відповідає таким елементам простору в топології, як крапка, місце, шлях, вузол, зона, територія. Розгляд такого зв'язку дає більш глибоке трактування, коли просторові параметри і якісні характеристики забудови нерозривні і дозволяють наблизитися до поняття "середовище". Ці типологічні елементи чи міста їхньої модифікації містять у собі усі можливі варіанти функціонально-просторової організації комплексів усіх розмірів - від найпростіших до складних мегаструктур. Навіть звичайний історичний будинок - це приклад внутрішньої структури, що втілює "мікрокосмос" людського буття, що містить усі види діяльності: житло, ремесло, торгівля, відпочинок. На етапі структурно-функціонального аналізу рекомендується використовувати методи аналізу функціональних режимів, моделювання ситуацій життєдіяльності, рольового аналізу, а також метод формулювання задач, метод системних іспитів, метод морфологічних карт. Результатом структурно-функціонального аналізу стають:

- перелік процесів життєдіяльності, що відбувалися на досліджуваній ділянці; функціональне зонування території, розміщення об'єктів з різноманітними функціями;

- шляхи руху пішоходів і транспорту (виділяються основні і другорядні зв'язки, вказується інтенсивність руху в різний час доби, у будні, вихідні та святкові дні; фіксується мета пересування - транзитні проходи, входи в будинки тощо);

- місця скупчення людей (диференціюються в залежності від тривалого чи короткочасного перебування людей; цілеспрямованість їхнього перебування - планова чи випадкова; динаміка перебування в різний час доби, у різний час року, у будні, вихідні та свята).

Композиційний аналіз. Визначення потенціалу структури просторів, обсягів з урахуванням особливостей сприйняття. Композиційний аналіз - це виявлення закономірностей організації міського середовища засобами об'ємно-просторової композиції. Проводиться з метою моделювання композиційної структури природного та антропогенного ландшафту, дослідження будівель й споруд, що грають значну роль у формуванні образу середовища. Для цього необхідно виділити основні елементи архітектурного середовища - площі, вулиці, транспортні вузли, сквери, будинки, монументи, міське устаткування, способи візуальної інформації й орієнтації тощо. Варто звернути увагу на наявність композиційної єдності елементів планування і забудови, ступінь стильової єдності архітектури і предметно-просторового наповнення середовища, відповідність масштабного ладу її компонентів, відповідність конструктивного рішення устаткування, виразність колористично-графічного вирішення елементів візуальної комунікації, декоративних властивостей озеленення і дорожнього покриття. При дослідженні оцінюються можливості обліку особливостей зорового сприйняття, робиться висновок про якість і кількість інформації, сприйманої спостерігачем. У результаті формується уява про естетичний рівень організації середовища і можливі заходи щодо її удосконалення. На етапі композиційного аналізу рекомендується використовувати методи виявлення пропорційних, метро-ритмичних, масштабних закономірностей, методи колористичного аналізу, візуально-технічного дослідження елементів архітектурного середовища, метод визначення зон впливу декоративно-пластичних характеристик міського простору на глядача й інші прийоми і методи композиційно-містобудівного аналізу.

Композиційну структуру просторів визначають: композиційні вісі (природні, планувальні, головні, другорядні); ієрархія просторів; масштабність; співвідношення просторів і об’ємів, що їх заповнюють.

Композиційну структуру об’ємів визначають: ієрархія об'єктів (домінанта, акценти, тло); композиційні осі об'єктів (головні, другорядні); масштабність; стилістика будівель і споруд, розміри, колористичні рішення; характеристика предметного наповнення, особливості озеленення.

Аналізу сприйняття середовища під час руху сприяють: видові точки, видові фронти; кути зору в горизонтальній і вертикальній площині; послідовність видових кадрів.

Результатом композиційного аналізу стає визначення місця розміщення нових структур, форм, визначення стилістики, габаритів нових споруд в умовах історичного середовища відповідно ступеня його цінності й методів реконструктивного втручання. Дані, що отримані в процесі композиційного аналізу, фіксуються у виді схем, замальовок, фотографій, проектних пропозицій.

Ассоціативно-образний аналіз середовища направлений на визначення «формули міста» - того феномену, який визначає самобутність середовища певного поселення, що історично склалося й складається з:

• асоціацій й емоційних станів, що виникають у людини, яка перебуває в історичному середовищі поселення;

• семантики та символіки просторів та об'єктів історичного центру;

• неформальних найменувань "місць" та об'єктів.

Результатом асоціативно-образного аналізу середовища стає визначення тематики проектного реконструктивного рішення (історичний період, який стає основою для реконструкції, базова стилістика, габарити, кольорове вирішення нової забудови, тощо). Дані, отримані в результаті асоціативно-образного аналізу середовища, фіксуються у виді схем і записів. Метою усіх проведених видів аналізу є виявлення потенціалу ряду обмежуючих проектний процес умов, обумовлених існуючою історично сформованою ситуацією, а в кінцевому результаті - формування загальної проектної концепції-ідеї.

Дослідження історико-містобудівні, архітектурно-художні, інженерно-економічні, соціальні в масштабі історичного центра поселення спрямовані на реалізацію його генерального плану й повинні вчасно забезпечувати передпроектною документацією до початку реконструктивних заходів. При цьому особливу увагу заслуговують рекомендації з прогнозування розвитку міста. Історичний центр поселення повинен бути підданий всебічному соціокультурному дослідженню з метою визначення необхідного ступеня можливих перетворень двох її систем: системи історичного планування і історичної забудови з урахуванням збереження чи відновлення втраченої самобутності поселення – її просторової структури, художнього обличчя, особливостей середовища. Це дослідження включає:

1. Відтворення "історичної легенди" історичного центра поселення: історія формування забудови; історичні функції зони; характер забудови; пам'ятники архітектури, у тому числі спотворені чи втрачені; видатні особистості й історичні події; історико-меморіальні будинки та споруди. У ряді випадків історико-культурний профіль історичного центра може і повинний бути підтриманий і розвитий у нових умовах й установах, що формуються в результаті реконструктивних заходів.

2. Аналіз існуючого положення: відомості про потреби розвитку мережі обслуговування в історичному центрі відповідно до функціонального його зонування; про обсяги, стан і існуючому використання історичної забудови; про демографічну ситуацію в зоні та її прогнозування.

У результаті дослідів має бути одержані дві взаємодоповнюючі програми реконструкції поселення:

1. Програма удосконалення існуючої містобудівної структури історичного центру у взаємозв’язку з загальною планувальною системою поселення, закріпленої забудовою, формуванням цілісного міського середовища, побудованого за законами єдності та гармонійності складових, розвитку культурно-побутового обслуговування населення (як частина програми – розвиток системи установ культури, торгівлі і побуту міста в цілому).

2. Програму реконструкції і використання історичної зони (як частини загальноміської програми розвитку малого міста).

Дослідження планування, природного ландшафту та забудови історичного центра, визначення його кордонів та міри впливу на них сучасної забудови здатні зробити узагальнюючі висновки про доцільність та міру перетворень планувально-просторової структури поселення (визначення позитивних та негативних якостей планування, забудови, озеленення і благоустрою, визначення чому структура потребує втручання, в яких місцях і в якій мірі), а також будівель і споруд в зоні історичного центра.

На підставі сформульованих висновків визначається прийом чи прийоми реконструктивного втручання, що пропонуються студентом для вирішення завдань збереження просторових та композиційно-стилістичних особливостей міського середовища поселення у взаємозв’язку з його містобудівними традиціями, характером його просторової організації, історичними традиціями забудови та особливостями озеленення й благоустрою.

За цим етапом далі слідує викреслювання проектних пропозицій по вибраному студентом з викладачем фрагменту історичного центра (групі кварталів чи системі вулиць й площ) із зазначенням прийомів реконструкції, здатних зберегти чи відновити утрачені особливості традиційного для міста міського середовища (вулиці, що історично склалася) чи сформувати в умовах сучасної забудови традиційну своєрідність певного міста (так звану «формулу міста»).

Після затвердження ескізу та загальної композиції студенти приступають до виконання заключного етапу - графічної подачі, складанню короткої пояснювальної записки. На підставі отриманих даних дослідження можна приступити до вибору фрагментів історичної забудови для експериментального проведення реконструктивних заходів, що відповідають ступеню збереженості та цінності історичного середовища, розміщення об'єктів культури, торгівлі, їхніх комплексів, перевірити власне бачення реконструктивних підходів в справі збереження (чи відновлення) самобутності історичного поселення.

Моделі можливого перетворення кварталів історичного центру малого міста при його комплексній реконструкції.

Зарубіжний досвід реконструкції історичних малих міст.

В зв’язку з диференціацією історичної цінності різних міських територій малих міст представляється доцільним встановлення чотирьох зон реконструктивних заходів.

Зона 1 містить території, на яких підлягає охороні уся планувальна і просторова система. Передбачається її недоторканність, оскільки видатні історико-архітектурні достоїнства обє’ктів історичної спадщини обґрунтовують необхідні обмеження діапазону сучасних функцій. Припустима часткова модифікація повинна бути підпорядкована історичній просторовій композиції. Основою нової діяльності, як містобудівної, так і архітектурної, має бути детальний проект усієї території, затверджений державними і виконавчими органами.

Зона 2 включає території, на яких підлягають охороні основні елементи планування і масштаби забудови. Тут припускається можливість деяких змін, заснованих на принципах об'єднання елементів історичної і сучасної композиції. На цих територіях обмеження повинні диференціюватися в залежності від того, який з елементів просторової системи заслуговує охорони.

Зона 3 включає території, що забезпечують можливість належної експозиції та огляду історичної просторової системи, включених у зони 1 чи 2, їхніх композиційних домінант. На території зони-3 обов'язкові визначені габарити забудови чи заборона нового будівництва.

Зона 4 - охорони природного ландшафту і пам'яток археології - включає елементи пейзажу і території, безпосередньо зв'язані з історичною системою. У випадку, коли навколишній ландшафт у минулому був частиною просторової композиції, визначаючи історичний характер ансамблю чи комплексу будівель і споруд (у тому числі й історичного центру як такого), пластичні достоїнства комплексу поліпшуються. Зона може включати і території, відведені чи резервовані на майбутнє для археологічних вишукувань.

Для збереження і відновлення історичного міського ландшафту міст, що склалися історично, можуть застосовуватися наступні методи, розглянуті за ступенем збільшуваного технічного втручання:

• консервація – технічний прийом, що застосовується з метою максимального збереження елементів історичної спадщини, виключаючи всілякі їх зміни;

• адаптація – прийом, який застосовується з метою пристосування елементів історичної спадщини до сучасних цілей, який передбачає часткові зміни просторового їх вирішення;

• транспортація – переміщення елементів історичної спадщини з первинного місця розташування;

• реставрація (або реконструкція) - прийом, що застосовується з метою формування більш виразного вирішення елементів історичної спадщини;

• санація – завершальний прийом, остання межа технічного втручання в стан елементів історичної спадщини, який не підпадає в категорію реставраційних робіт, але узгоджується з завданнями архітектурно-просторової композиції щодо задач збереження чи відновлення цілісності історичного середовища;

• інновація – технічний прийом, зорієнтований на ігнорування історичного контексту й формування новітніх елементів міського середовища в умовах історичного центру міста.

Категорії цінності територій чи зон поселення, що історично склалося, й полв»язані з ними види реконструктивних заходів (втручань)

Ступінь збереженості історичного міського середовища. Сучасні існуючі прийоми забудови.

Фактори, що впливають на цілісність й своєрідність міського середовища малих міст.

Негативні тенденції реконструкції историчних малих міст.

Вирішення проблеми транспортно-пішохідного руху в історичному центрі малого міста.