Семантико-синтаксичний аспект речення

Семантико-синтаксична структура речення ґрунтується на його семантико-синтаксичих категоріях. Семантико-синтаксична категорія речення – це семантико-синтаксичний різновид синтаксичної реченнєвої категорії, який спрямований на відображення позамовної дійсності й охоплює загальним семантичним змістом кілька взаємопротиставних і формально виражених в реченнєвих значеннях видових щодо цієї категорії понять.

Характерну ознаки системи системи семантико-синтаксичних категорій становить те, що в реченні функціонують і його структурують дві семантико-синтаксичні надкатегорії – предикатність у широкому розумінні і субстанціальність (предметність), навколо яких групуються підпорядковані підкатегорії, категорії та грамеми. Сукупність цих категорій розмежовує прості семантично елементарні речення та складні речення і похідні від них прості семантично неелементарні речення.

Основними семантико-синтаксичними категоріями є: семантико-синтаксична валентність, семантико-синтаксична елементарність / неелементарність, надкатегорії предикатності і субстанціальності.

Категорія валентності

Здатність мати певну кількість відкритих позицій (валентностей), які повинні заповнювати одиниці відповідної семантичної природи, властива ознаковим словам, до яких належать дієслова, прикметники, числівники предикативні прислівники, проте основним носієм валентності є дієслово, бо решта ознакових слів набуває валентнісних властивостей у зв’язку з переміщенням у його позицію в реченні (предикат). Небо стало прозорим; Листя зелене; Водієві видно дорогу.

Категорія валентності перебуває на перетині синтаксису, морфології, лексики і словотвору. Валентна сполучуваність дієслівного предиката та іменникових компонентів у структурі речення зумовлена сумісністю лексичних значень цих компонентів. Отже, визначальними у відборі контекстних партнерів є семантичні ознаки сумісності або несумісності поєднуваних компонентів, які мотивовані позамовними реаліями. Дієслова поділяють відповідно до кількості залежних іменників на одно- – шестивалентні (семивалентні).

Розрізняють лівобічну і правобічну валентності дієслова. Лівобічна позиція властива компоненту на позначення суб’єкта дії. У формально-граматичній структурі елементарного речення їй відповідає підмет. Правобічна валентність охоплює іменникові компоненти на позначення об’єкта, адресата, інструменталя та локатива. Їм у формально-граматичній структурі відповідають здебільшого додатки, зрідка при дієсловах зі значенням місцезнаходження, переміщення, руху – обставини. Напр.: До самого обіду він особисто, не повідомляючи ректора, вів слідство й, так і не дізнавшись, хто вкотив до їдальні бочку і звідки вона взялася, велів її реквізувати (Р.Іваничук); Упав на коліна, вдаючи зомлілого, затиснув у долоні брусок, його підвели і погнали швидше до каплиці (Р.Іваничук); Вона могла годинами слухати, коли він співав свої українські пісні, залюбки переписувала його похапцем накреслені нотатки, записи прислів’їв (О.Іваненко)

Важливим є встановлення кількості й особливостей функціонування облігаторних (обов’язкових) і факультативних (необов’язкових) іменникових компонентів, які однаково передбачені семантико-синтаксичною валентністю дієслова, однак розрізняються комунікативним значенням. Облігаторним компонентам властиве лексичне вираження на формально-граматичному рівні речення, причому через їхню відсутність синтаксична конструкція втрачає граматичну й семантичну завершеність: напр., іменник з об’єктним значенням при дієсловах на позначення конкретної фізичної дії: Вони написали твір; Господиня приготувала тістечка. Факультативні компоненти не виражені лексично у структурі речення, оскільки не передбачені метою спілкування, але потенційно вони передбачені валентністю дієслова: Вони написали твір ручками у зошитах; Господиня приготувала тістечка з кремом.

Валентність буває активною і пасивною. Активна властива дієслову, бо воно має здатність відкривати певні семантичні позиції, які заповнюють залежні від нього іменники з конкретним предметним значенням. Пасивна валентність – це здатність залежного іменника приєднуватися до дієслова, заповнюючи відкриту ним семантичну позицію. Відповідно дієслово називають носієм валентності, а залежні іменники – валентними партнерами.

Отже, сполучуваність слів у реченні відбувається внаслідок взаємодії активної валентності дієслова і пасивної залежних іменників.

Валентність дієслова є міжрівневою семантико-синтаксичною категорією, що пов’язана з трьома рівнями мови – лексичним, морфологічним і синтаксичним. Категоріальні значення валентності є імпліцитними і містяться в дієслові, набуваючи формальної репрезентації у межах реченнєвої структури. Валентність не взаємодіє зі значеннями часу й способу, становлячи внутрішньоструктурну основу дієслівної лексеми. Реалізація значень часу й способу не впливає на заповнення відкритих валентностей. Взаємодія категоріальних значень особи дієслова зумовлюється місцем останньої у структуруванні предикативного зв’язку. Лівобічна валентність співвідноситься з особою (суб’єкт). Категоріальне значення валентності транспонується у віддієслівні похідні (переважно іменники).

У кожного дієслова свій набір залежних іменників, тобто своя валентна рамка. На її основі дієслова об’єднують у валентні класи. До валентної рамки може входити від одного до шести (семи) іменників.

Семантико-синтаксична елементарність / неелементарність

Категорія семантико-синтаксичної елементарності /нееле­ментарності речення - семантико-синтаксична категорія, яка формує: а) семантико-синтаксичну структуру речення з одним предикатом і зумовленими його семантико-синтаксичною валентністю синтаксемами (семантично елементарне просте речення); б) семантико-синтаксичну структуру речення з двома і більше предикатами та додатковими синтаксемами на грунті складного речення (семантично неелементарне просте речення); в) семантико-синтаксичну структуру речення з двома вихідними семантично елементарними простими реченнями, об'єднаними в одну конструкцію відповідним семантико-синтаксичним відно­шенням (семантично елементарне складне речення); г) семанти­ко-синтаксичну структуру речення з трьома і більше вихідними семантично елементарними простими реченнями та їхнім об'єд­нанням на грунті відповідних семантико-синтаксичних відно­шень (семантично неелементарне складне речення). Ця категорія по-різному виявляється у простому і складному реченнях.

Предикатна синтаксема спроможна програмувати весь ком­плекс категорійних значень, реалізованих в елементарному простому реченні. Віртуальні значення не завжди виявляємо на мовленнєвому рівні, але вони передбачувані системою синтак­сичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень. В елемен­тарному простому реченні семантико-синтаксична елементар­ність може сягати від однокомпонентного до восьмикомпонентного реченнєвого вияву.

У центрі семантично елементарного простого речення пере­буває предикат, валентні позиції якого заповнюють або можуть заповнювати іменникові синтаксеми зі значеннями суб'єкта дії, об'єкта дії, адресата дії, засобу дії, вихідного пункту руху, кін­цевого пункту руху, шляху руху. Такі речення з семивалентним предикатом становлять непоширене явище в українській мові і на мовленнєвому рівні, у конкретних комунікативних процесах, мають не всі віртуальні позиції вербально замішеними.

Предикатність як семантико-синтаксична надкатегорія елементарного простого речення

Кожна семантико-синтаксична реченнєва категорія відобра­жає особливий тип відношень у межах речення і передбачає відображення характеру відношень між предметами і явищами дійсності. Щодо категорії предикатності, то ймовірно, що категорійність предиката створюють значення, закладені в основних поняттєвих категоріях із проекцією їхньої репрезентації мовними одиницями.

Предикат усякого речення - це особлива семантична сутність, що не передбачає однозначного лексичного заповнення в структурній схемі речення. Як пропозиційна функція предикат передає вказівку на зв'язок із суб'єктами чи об'єктами, які заповнюють віртуальні позиції в реченні або ж можуть їх словесно не представляти. Предикат не слід також асоціювати (ототожнювати) тільки з дієсловами, оскільки дієслово як лексико-граматична категорія є лише семантичним (одним із семантичних, хоч і найпоширенішим) різновидом предиката. Безумовно, предикатність як категорійне явище ґрунтується на гегемонії дієслівної семантичної ознаки, яка пронизує всі типи предикатів, виступає всеохопною у позиційній структурі речен­ня.

Явище предикатності речення належить до складних теоре­тичних проблем і потребує чіткішого і детальнішого з'ясування в українській функціональній граматиці. Звичайно, що предикатність, предикат як лінгвістичні поняття пов'язані з логікою. Однак це не означає, що предикатність - це логічна категорія в граматиці. Предикатність розглядаємо як лінгвістичну проекцію відповідного логічного поняття, що характеризує мовну категорійну систему речення. Це семантико-синтаксична надкатегорія, властива реченню як відповідному мовному і мовленнєвому утворенню. Суть предикатності як категорійного явища ґрунтується на функціо­нальній специфіці мовних ресурсів представляти домінанту предиката у реченнєвій структурі. Предикатність - це семантич­на сутність, запрограмована системними відношеннями у міжкомпонентній структурі речення. Це семантико-синтаксична надкатегорія, узагальнене абстрактне поняттєве явище вірту­ального реченнєвого рівня.

Предикатність - дуже ємна категорійна величина. Її моделюють у повному обсязі підкатегорії, що є величинами зі своєю грамемною структурованістю.

Семантико-синтаксична надкатегорія предикатності функціонує у двох виявах. Перший - вихідний - являє собою базову надкатегорію семантико-синтаксичної структури елемен­тарних речень. Складниками надкатегорії предикатності елемен­тарного простого речення висту­пають підкатегорії: предиката дії, предиката процесу, предиката стану, предиката якості, предиката кількості і локативного предиката. Ці підкатегорії членуються на менші семантико-синтаксичні величини, структуруючи різновиди семантично елементарних простих речень.

Другий вияв надкатегорії предикатності поширюється на складні речення і похідні від них семантично неелементарні прості речення. Ця надкатегорія грунтується на семантико-синтаксичній структурі складного речення і дериваційно пов'язаних із ними простих неелементарних (ускладнених) речень. Семантику предикатності вказаних конструкцій найчастіше передають специфічні синтаксичні аналітичні морфеми-слова (сполучники, прийменники і под.), які виконують роль предиката предикатів і оформлюють синтаксичні зв'язки й семантико-синтаксичні відношення між відповідними частинами речення (вихідними елементарними простими реченнями).

Власне-семантичні відношення у складному реченні, на думку І.Р.Вихованця, є двох видів: тотожності семантичних функцій обох елементарних речень або нетотожності їх семантичних функцій щодо предиката предикатів (пропозиційного предиката). Відношення семантичної тотожності (еквівалентності, симетрії) функцій обох елементарних речень мають два різновиди у складному реченні:

1. Відношення власне-тотожності. Предикат предикатів або його функціональний еквівалент семантичною валентністю указує на тотожність змісту обох речень.

2. Темпоральні відношення. Семантична темпоральна симетрія може виявлятися повно (семантика одночасності) або частково (семантика різночасності відображуваних ситуацій, яка ґрунтується на семантичній функції попередності і функції наступності, виразниками яких відповідно є перше і друге речення) у функціях елементарних речень.

Більшою різноманітністю відзначаються складні речення із семантичною асиметрією між елементарними реченнями, суть якої полягає в різній функціональній природі кожного з елементарних речень щодо пропозиційного предиката. Відношення семантичної асиметрії мають такі різновиди:

1. Відношення обумовленості-наслідку поширюють пропозиційний предикат з погляду взаємопов’язаності двох ситуацій, при якій одна є достатньою основою для реалізації другої. Групи диференціюють загальну семантику: а) причиново-наслідкові відношення (валентність предиката предикатів заповнюють два різнофункційні елементарні речення, одне з яких указує на причину, інше на наслідок), б) умовно-наслідкові відношення (предикат предикатів своєю валентністю відкриває одну позицію для заповнення елементарним реченням з функцією умови, другу – наслідку), в) відношення відповідності-наслідку (створює предикат предикатів із семантичною валентністю відповідності-наслідку, який окреслює перебіг двох ситуацій, одна з яких (наступна) відповідає характерові попередньої ситуації, випливає з неї.

2. Протиставні відношення формує пропозиційний предикат із семантичною валентністю протиставлення (нетотожності), який об’єднує елементарні речення із загальною функцією нетотожною (нееквівалентною) і акцентує на протилежності, суперечності тощо.

3. Розділові відношення формує предикат предикатів, що своєю валентністю відкриває дві позиції, які заповнюють елементарні речення, що вказують на несумісні ситуації, з яких можлива в даний момент і за даних умов лише яка-небудь одна, а не обидві одночасно.

4. Модально-пропозитивні відношення, у яких пропозиційний предикат має двобічну валентність: одне: одне речення має модальну функцію, друге виступає пропозитивною частиною, що стосується нейтральної, не ускладненої модальним показником ситуації, тобто має пропозитивну, немодальну, функцію [Вих.С.73-77].

Сполучники як первинні виразники семантики відношень складного речення виконують дві граматичні функції. Вони зумовлені характером зв’язків і відношень, якими поєднані синтаксичні одиниці у двох ярусах речення: формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному. Суть формально-синтаксичної функції полягає у вираженні синтаксичних зв’язків між предикативними частинами або між предикативною частиною і опорним компонентом головної частини в складному реченні, а також між компонентами, що є переважно конденсатами предикативних частин, у простому ускладненому реченні. Синтаксичні зв’язки сполучники виражають не самостійно, а в поєднанні з предикативними частинами або їхніми конденсатами. Вони передають два основні типи синтаксичних зв’язків – підрядний і сурядний [Городенська,С.17].

Cкладність граматичної взаємодії сурядних сполучників і прийменників К.Г.Городенська убачає в тому, що в процесі згортання другої сурядної частини сурядний зв'язок, яким вона поєднувалася з першою, замінюється підрядним зв’язком прилягання, за допомогою якого пов’язується прийменниково-іменниковий компонент, що представляє згорнену сурядну частину, з предикативним ядром незгорненої сурядної частини [с.117].

Визначають різний статус пропозиційних предикатів та їх функціональних еквівалентів щодо трансформацій елементарних речень у семантично складну конструкцію. Найменших змін зазнають елементарні речення при утворенні складних речень за допомогою сполучників. Сполучники зберігають синтаксичну якість речень як із формально-граматичного, так і семантичного боку, тому вони виступають зв’язковими засобами першого рангу. На противагу сполучникам прийменники перетворюють одне з елементарних речень у адвербіалізований субстантив і разом з ним складають аналітичні прислівники, тобто надають елементарному реченню форми члена речення і синтаксеми. Тому вони є зв’язковими засобами другого рангу. Зв’язкові дієслова викликають найбільші зміни у формально-граматичній структурі обох елементарних речень, перетворюючи кожне з них у член речення і синтаксему, тобто за наявності зв’язкових дієслів відбуваються найбільші зміни (редукція) компонентів, а тому вони є зв’язковими засобами третього рангу. До того ж, вони охоплюють не всі семантичні відношення, що реалізує пропозиційний предикат, а лише поєднує елементарні речення, репрезентовані субстантивом, із функціями «загальна зумовленість – наслідок», «причина-наслідок», «темпоральна функція – наслідок» [Вих, С.90-91 ].

Субстанціальність як семантико-синтаксична надкатегорія Субстанціальність як семантико-синтаксична надкатегорія елементарного речення тісно пов'язана з предикатністю як також його (речення) семантико-синтаксичною надкатегорією. Саме ці дві надкатегорії формують різні типи семантично елементарних простих речень. Проте вони й істотно розрізняються. Надкатегорія предикатності елементарного простого речення являє собою семан тико-синтаксичну надкатегорію, властивість предикатного слова передавати сукупність значень власне-ознаки (дії, процесу, стану, якості, кількості) і в типових виявах функціонувати в ролі центрального компонента семантико-синтаксичної структури ре­чення. А субстанціальність - семантико-синтаксична надкате­горія елементарного простого речення, яка виражає значення власне-предметності (реальної, а не граматичної предметності), властивість власне-іменникового слова передавати сукупність функціональних значень власне-предметності (суб'єкта, об'єкта, адресата, інструменталя, локатива) і в типових виявах виступати в ролі залежної від предиката іменникової синтаксеми. Із зіставлення дефініцій двох надкатегорій випливає, що предикатність центральніша за субстанціальність.

Субстанціальність як вершинна щодо значення власне предметності семантико-синтаксична величина в семантично елемен­тарному простому реченні у відповідний спосіб структурована, безпосередньо підпорядковуючи п'ять підкатегорій: суб'єктність, об'єктність, адресатність, інструментальність і локативність. Останні у свою чергу виявляють подальше категорійне і грамемне членування в його ієрархічно-функціональному структуруванні. Зокрема, підкатегорія суб'єктності в зовнішньому стосунку до інших субстанціальних підкатегорій є центральною, а категорія суб'єкта дії всередині підкатегорії суб'єктності, тобто за внутрішніми суб'єктними характеристиками, формує її (підкатегорії суб'єктності) ядро.

Підкатегорія суб'єктності, підпорядкована надкагегорії суб­станціальності, вказує на предмет (істоту або неістоту), про який повідомляють у реченні і функціонально-семантична диференці­ація якого залежить від характеру предиката. Ця підкатегорія - найголовніша з-поміж інших субстанціальних підкатегорій. Вона охоплює шість категорій - категорію суб'єкта дії, категорію суб'єкта процесу, категорію суб'єкта стану, категорію суб'єкта якості, категорію суб'єкта кількості і категорію суб'єкта локативності, які у свою чергу мають внутрішнє грамемне членування.

Семантичний суб'єкт належить до змістової сфери речення. Суб'єкт-агенс у такому випадку протиставляють об'єктові- пацієнсу. Суб'єкт носій ознаки чи носій стану розглядають по- різному: то як різновид семантичного суб'єкта, то як семан­тичний об'єкт. Суб'єктна позиція - це позиція в абсолютному початку речення[Гр.-80, 425]. Відмінок з об'єктним значенням у цій позиції набуває значення суб'єкта стану, напр., Її не впізнати; Його не розуміють. Пор.: Вона не впізнанна; Він такий, що його не розуміють. На цій основі роблять висновок про існування категорії суб'єкта стану / об'єкта дії, напр.: Хлів запалило блискавкою (Блискавка запалила хлів).

Як зазначають дослідники, поняття логічних суб'єкта / пре­диката, даного / нового, психологічних суб'єкта / предиката ста­новлять те саме явище, і їх розглядають із різних боків: логічні суб'єкт / предикат - з боку суб'єкта думки; дане / нове - з боку суб'єкта мовлення з урахуванням слухача, суб'єкта сприйняття.