Підтримка української культури

Хоча все своє доросле життя Пулюй жив і працював за кордоном, він не втрачав зв’язків з вітчизною і робив все, що міг, для допомоги своїм землякам. Ще навчаючись у гімназії Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії й літератури та для піднесення національної свідомості народу. Будучи студентом Віденського університету, він розробляє українською мовою підручник геометрії, а після відомого Емського указу 1876 року публікує за кордоном статті на захист української мови. У 1867 році Іван Пулюй організував у Відні культурно-пропагандистське товариство «Січ», студентське земляцтво «Українська громада» та ін. Він постійно читав студентам-українцям лекції з різних предметів. За підтримки Пулюя було створено фонд підтримки незаможних студентів, який поповнювали австрійські вчені. Цікаво, що цей фонд проіснував до 1939 року — його зліквідували німці. Живучи за кордоном, Пулюй разом з галичанами боровся за створення у Львові українського університету. А останньою публікацією Івана Пулюя була книжка німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915). Тож не дивно, що ім’я вченого в Радянському Cоюзі замовчувалося, а після 1939 року опинилося під забороною. Тому дослідженням і вивченням спадщини вченого займалися тільки поза межами УРСР. Він активно підтримував відкриття українського університету у Львові і публікував статті на підтримку української мови. Будучи професором, І. П. Пулюй організував стипендії для українських студентів в Австро-Угорщині. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Переклад біблії

Іван Пулюй близько причетний до ще однієї, дуже важливої загальнонаціональної справи — до українського перекладу Біблії. Яку відомо, цю велику справу започаткував і багато десятиліть виконував український діяч Пантелеймон Куліш (1819—1897) — письменник, історик, етнограф, критик, перекладач, який вірив, що «Біблія, Гомер і Шекспір» є трьома основними стовпами всесвітньої, а значить, — і української культури. Спочатку він перекладав Біблію з церковно-слав’янської, але пізніше з’ясувалося, що Святе Письмо обов’язково треба перекладати давніми мовами. Тож Куліш взявся за давньоєврейську мову, вивчив її й знову заново почав працювати над перекладом. І так трапилося, що, перебуваючи у Відні, Куліш познайомився з Іваном Пулюєм, який не тільки мав вищу релігійну освіту, а й досконало володів 15-ма мовами (як новими, так і старими). То ж не дивно, що Куліш запропонував, а Пулюй прийняв пропозицію — працювати над українською Біблією разом. Пізніше Іван Пулюй написав у спогадах: «Поділили ми роботу між собою так, що я перекладав із грецької, дбаючи більше про докладність, ніж про красу слова. Потім ми порівнювали цей переклад з церковнослов’янським, російським, польським, сербським, німецьким, латинським, англійським і французьким. Впевнивши себе таким чином у вірності нашого перекладу, я наважився покинути на якийсь час мої університетські науки і всі заробітки та увесь час віддати для спільної праці — українському перекладу Біблії». Творча співпраця двох шляхетних людей тривала понад двадцять років. Пізніше до роботи над перекладом Біблії долучився ще письменник Нечуй-Левицький. Дружина Куліша писала Пулюю: «Тяжко було б подумати, що мій чоловік бився 50 літ і слід його був би щез без Вашої підмоги великої!» Зрештою, переклад було закінчено. Стараннями Пулюя, британське «Біблійне товариство» підписало контракт, в якому говориться, що «Товариство» навічно купляє переклади Біблії Куліша і дозволяє їх друкувати. Друк тривав кілька років (до 1904 року), і виходу останніх книг Пантелеймон Куліш не діждався. (Цікаво ще відзначити, що під час Першої світової війни вчений закликав уряд Японії дозволяти українським полоненим користуватися щойно виданим тоді українським Псалтирем, проти чого протестував царський уряд.) У зв’язку з цією епохальною біблійною історією хотілося б звернути увагу читача на дві обставини, які яскраво характеризують як Куліша, так і Пулюя. По-перше, нагадаємо, що Пантелеймон Куліш був православним, а Іван Пулюй — греко-католиком. В ті часи (на превеликий жаль, часто також — у наші) стосунки між «схизматиками» (православними) та «уніатами» залишалися войовничо-ворожими, і про якісь ближчі зв’язки рідко йшлося. І ось вони дружньо, з повагою один до одного, протягом багатьох років разом перекладають Біблію. Але не тільки це. Куліш помер майже жебраком (все його майно згоріло, а гроші давно були витрачені на переклади), залишивши дружину Олександру Михайлівну без будь-яких джерел існування. І хто, ви думаєте, їй допоміг? Звичайно ж, Іван Пулюй — він підтримував «Ганну Барвінок» (літературний псевдонім) до самої її кончини. Насамкінець уривок із статті Івана Пулюя, де він відстоює право українців Російської імперії мати Біблію своєю рідною мовою. (Документ подаємо українською мовою Австро-Угорської імперії.) «В обороні українського слова» (1904) «До Головного Управленія по ділам печаті в Петербургу! Переклади св. Письма дозволені в Російській імперії на більше як 36 мовах. Вільно там навіть Монголам, Туркам, Татарам читати і проповідати слово Боже на своїй мові; вільно й Полякам і таким слов’янським народам, як Серби, Болгари та Чехи, що розсіяні по всій Імперії і становлять тільки малесенький процент російського населення. Не вільно тільки 25-мільйонному русько-українському народові, хоч він з московським ще й одновірний. Минуло вже 21 рік з часу того, як моє прошеніє шановному Управлєнію по ділам печаті щодо дозволу на Україні русько-українського перекладу Нового Завіту, було признане «не подлежащим удовлетворению». ...Русько-український народ нічим не провинив перед царями і російською державою, та не тільки що нічим не завинив, сини його клали голови свої за царів і проливали кров неповинну. Бо хиба-ж мало прислужив ся руський нарід до потуги і слави Росії? За що- ж така тяжка кривда і кара на нього — той царський декрет 18 го травня 1876 року, котримспинено і затамовано всенародну просвіту і культурне життя на землі руській, а задекретоване рабство духовне і тілесне? Однак, одна правда й один тільки правий суд повинні бути для всіх народів Російської Імперії, як для народу московського, для Монголів і Татар, так і для Русинів-Українців ...Нехай же настане ясний день, освітлений та огрітий сонцем правди і любові до ближнього. Нехай не гине нарід український рабом в темряві духовній; має ж і він право до культурного життя! Тому представлю шановному Управлению по ділам печати сим разом вже цілий русько-український переклад св. Письма Старого і Нового Завіту, виданий «Британським і закордонним Біблійним товариством» у Відні. Очікуючи, що у сучасних верховодів Росії буде розуміння великого діла, прошу дозволу, щоб можна було розширювати те видання Біблії на Україні. Предкладаю се прохання в надії, що після двадцяти років (з 1876) в Росії обставини і люди змінились. Надіюсь, що тепер це прошеніє — не моє тільки, але й мільйонів русько- українського народу — не буде даремне. Се прошеніє роблю з власної волі, а не з ініціативи «Британського і закордонного Біблійного товариства», роблю його в імені мільйонів українського народу. Прага, 20-го січня 1904. Проф. д-р Пулюй.»

Пам'ятник Івану Пулюю в Івано-Франківську

Помер Іван Пулюй — видатний вчений, громадсько-культурний діяч України і дуже хороша людина 31 січня 1918 року в Празі, де i похований. Помер вчений через дев'ять днів після проголошення незалежності України, 31 січня 1918 року. Перед порогом у світ небуття вчений заповідав перевезти його останки до рідної землі. Принаймні по смерті хотів бути поруч iз батьками, у своїй рідній Україні.

Дай то Боже, щоби так воно хоч колись сталося.