Зарубіжні теорії психічного розвитку

На сучасному етапі не існує єдиної теорії психічного розвитку, здатної дати всеосяжне уявлення про розвиток психіки дитини. Щоб отримати більш-менш всебічні уявлення про розвиток дитини, особливості його поведінки і виховання, потрібно розглянути ключові ідеї декількох теорій: психоаналітичних, когнітивних, бихевиористских і гуманістичних.

Основоположником психоаналітичного підходу до розуміння розвитку психіки є австрійський психіатрЗигмунд Фрейд (1856-1939). Психічний розвиток Фрейд розглядав як послідовне дозрівання і взаємодія трьох компонентів особистості: лібідо - "Ід" (психічна енергія, що лежить в основі сексуального задоволення), его - "Я" (компонент психічного апарату, відповідальний за прийняття рішень) і супер-его - " Над-Я "(сукупність моральних підвалин суспільства). Головну роль у розвитку відіграє біологічний фактор (а саме лібідо) та досвід раннього сімейного спілкування. Періодизація психічного розвитку, створена 3. Фрейдом, будується на способі задоволення інстинктивних потягів дитини і пов'язана зі зміщенням сексуальної енергії по ерогенних зон, що визначає проходження п'яти стадій психічного, точніше психосексуального розвитку: оральна (0-2 роки); анальна (2-3 роки); фаллическая (4-5 років); латентна (6-12 років); генітальна (12-18 років). Відповідно до теорії З. Фрейда, благополучне проходження оральної, анальної і фалічної стадій забезпечує формування психічно здорової особистості. Труднощі ж на цих стадіях можуть призвести до виникнення різних психологічних проблем в дорослому стані.

Ідеї 3. Фрейда були продовжені в роботах Анни Фрейд про нормі та патології психічного розвитку в дитячому віці, у Е. Еріксона в дослідженнях взаємодії людського "Я" і соціуму, в працях Дж. Боулбі про вплив прихильності дитини до матері в період дитинства на подальше психічний розвиток. Американський психолог Ерік Еріксон(1902-1979) включає в процес розвитку більш широкий соціальний контекст, виділивши восьмій стадій психосоціального розвитку особистості у всьому життєвому циклі людини. На кожній стадії людина долає специфічний криза, сутність якого полягає в конфлікті між протилежними станами свідомості, психіки: довіра - недовіра до навколишнього світу (0-1 рік); почуття незалежності - відчуття сорому і сумніву (1-3 роки); ініціативність - почуття провини (4-5 років); працьовитість - почуття неповноцінності (6-11 років); розуміння приналежності до певної статі - нерозуміння форм поведінки, відповідного даному підлозі (12-18 років); прагнення до інтимних стосунків - ізольованість від оточуючих (рання зрілість); життєва активність - зосередженість на собі, вікові проблеми (нормальна зрілість); відчуття повноти життя - відчай (пізня зрілість).

Ганна Фрейд (1895-1982), розмірковуючи про зміст конфлікту між дитиною та суспільством, відзначає, що природні потреби дітей часто не відповідають загальноприйнятим в культурі нормам і вимогам: сон, годування, виховання охайності. Дане невідповідність призводить до конфліктного існуванню дитини і суспільства, до необхідності батьків ввести дитину в чужий йому емоційний світ. До тих пір, поки у дитини не сформується певний рівень самостійності, він у задоволенні всіх своїх потреб залежить від навколишнього світу. Якщо батьки в процесі виховання не узгоджують своїх дій з потребами своєї дитини, а виконують жорсткі приписи, то у нього виникають різного роду труднощі та проблеми, які проявляються в порушеннях сну, при годуванні, у виникненні процесів елімінації, страху самотності.