5.Поняття та особливості джерел аграрного права, їх класифікація

Аграрне законодавство є самостійною галуззю законодавства України, і являє собою сукупність правових актів, що регулюють аграрні правовідносини. Аграрному законодавству притаманний комплексний характер. Це обумовлено тим, що в аграрному секторі економіки функціонує комплекс суспільних відносин, які регулюються нормами різних галузей права: цивільного, земельного, трудового, адміністративного, кооперативного, фінансового тощо. Але в які б відносини не вступав с\г виробник, він повинен враховувати і узгоджувати ці відносини із можливістю використання землі, врахувати ризик с\г діяльності, який обумовлений об'єктивними факторами і не залежить від людини (погодні та кліматичні умови, природні явища, особливості життєдіяльності рослин та тварин), тривалий розрив між процесом праці та його результатами, повільний обіг капіталу, сезонність робіт та ін. Тобто всі фактори, які обумовлені специфікою с/г виробництва. Саме специфіка с/г є основним об'єктивним фактором що обумовлює зацікавленість держави у відокремленому регулюванні аграрних відносин, що виявляється у наявності численного аграрного законодавства.

Аграрне законодавство складають закони та підзаконні нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення раціонального використання земель с/г призначення, на організацію та ведення основних, додаткових та допоміжних галузей с/г, акти, спрямовані на регулювання та охорону праці та здоров'я робітників с/г, дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва. Джерелами АП є також внутрішньогосподарські локальні акти, що приймаються самими членами цих підприємств через вищі органи управління. Роз'яснення, інформаційні листи судових органів - Верховного Суду та Вищого Господарського суду України - також мають важливе значення для належного правозастосування та створення локальних нормативних актів.

Самостійним джерелом АП слід вважати також міжнародні договори, конвенції до яких приєдналась і Україна: Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та імпорту продуктів харчування, обладнання, отрутохімікатів, Нью-Йоркська конвенція про виконання рішень іноземних арбітражів.

Отже, під джерелами АП розуміють уніфіковані та диференційовані нормативно-правові акти держави, а також акти с/г підприємств, які регулюють аграрні правовідносини.

Джерела АП мають особливі риси серед яких слід назвати:

- відсутність єдиного нормативного акту; значимість локальних актів с/г підприємств;

- зростання ролі Законів України в регулюванні аграрних правовідносин; - значна   питома   вага  рекомендаційних   правових   норм,   на   підставі   яких формується самостійна підсистема локальних правових актів; - використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП;

- зростання ролі міжнародних норм права.

Класифікація джерел АП

Джерела АП можна класифікувати за різними ознаками:

За юридичною силою - закони, підзаконні акти, локальні акти.

За суб'єктним складом учасників правовідносин - законодавство про с/г кооперацію, про державні та комунальні с/г підприємства, про господарські товариства, про ФГ тощо.

За силою впливу на регулювання суспільних відносин - імперативні (точно визначаються права та обов'язки суб'єктів права), та диспозитивні (діють в разі, якщо сторони правовідносин не встановили свої права та обов'язки шляхом узгодження), санкціоновані (норми Статуту набирають чинності лише після державної реєстрації суб’єкта), рекомендаційні.

За ступенем врахування специфіки аграрних правовідносин - уніфіковані та диференційовані. Особливістю уніфікованих законодавчих актів є те, що вони спрямовані одразу на багатьох суб'єктів, проголошують і закріплюють принципи, які знаходяться в основі правового становища та правового регулювання їх діяльності. Диференційовані характеризуються певною конкретністю, вони визначають правовий статус та правове регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, права та обов'язки працівників с/г. Це специфічні с/г нормативні акти.

За обсягом волі, закріпленої в нормативному акті - на загальноаграрні, розраховані на відносини з іншими суб'єктами і внутрішньогосподарські, які регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами підприємства, органами управління тощо.