Голодомор 1932 - 1933 рр

ЩОРІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО ЗЕРНА В СРСР (млн т)

1928. р,— 73,7 1933 р.— 68,4 1938 р.— 73,6

1929. р.— 71,7 1934 р.— 67,6 1939 р.— 73,2

1930. р.— 83,5 1935 р.— 75,0 1944 р.— 49,1

1931. р.— 69,5 1936р.— 55,8 1945 р.—47,3

1932 р.— 69,9 1937 р.— 97,4

• Голодні 1932-1933 рр. не на­звеш неврожайними.

• Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років ста­новив 3 млн т (у 1930-1931 рр. - 10 млн т). Таким чином, це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни.

• Голод закінчився у 1934 р. Не було його й у 1936 році, коли вро­жай, як видно з таблиці, був значно менший, ніж у 1932 і 1933 рр. (на 15-20%).

Причини голоду

• насамперед економічні — застосування продрозкладки та її бездумне здійснення;

• примусова суцільна колективізація масове створення колгоспів;

• голод як засіб упокорення селянства;

• Й. Сталін і його поплічники штучно викликали голод;

• відсутність реального економічного і політичного суверенітету республіки.

• У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних ке­рівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменши­ти розмір хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося — «за опір», було знято до кінця року з посад 20 % голів колгоспів.

• У січні 1933 р. Й. Сталін змінив керівництво Харківського і Дніп­ропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і сек­ретарем Харківського (столичного) обкому партії став особистий посланець Сталіна П. Постишев. Переїхавши в Україну, він зостав­ся секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. У партійній ієрар­хії він стояв вище 1-го секретаря ЦК КП(б)У, яким був С. Косіор. Саме П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих, хто не хо­тів бути катом власного народу.

• Найстрашнішої сили масовий голодомор набув на початку 1933 р. Українське село гинуло мовчки, навіть випадків спонтанного протесту спостерігалося дуже мало. Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села, згідно з установкою Й. Сталіна ставились до голоду як до неісную­чого явища.

• Серед дослід­ників немає єдності у визначенні фактичних втрат України від голодомору: від 3,3-3,5 млн до 5-6 млн життів.

Завершення суцільної колективізації та наслідки

• З 1933 р. партійно-радянське керівництво, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовилося від прискорених темпів індуст­ріалізації і безрозмірної продрозкладки. У січні цього року постано­вою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) були нарешті визначені фіксовані норми поставки зерна державі колгоспами та одноосібниками.

• Відтепер вся продукція понад твердо фіксовану норму залишалася виробникам. Її дозволялося реалізувати за цінами вільного ринку. Це пробуджувало зацікавленість у селян в результатах своєї праці

• У роки другої п'ятирічки (1933-1937) з метою подолання надзви­чайної ситуації у сільському господарстві були впроваджені такі заходи:

• організаційно зміцнені колгоспи, надано допомогу їм технікою;

• створено політичні відділи при МТС, на які покладалося, крім поточної агітації і пропаганди, налагоджувати соціалістичне зма­гання, боротися з «ледарями», тобто з небажанням колгоспників працювати у громадському господарстві;

• прийнято новий Статут колгоспів (1935), яким навічно закріп­лювалася за ними земля; робота селян на громадській ниві, підкре­слювалося в ньому, важливіша, ніж в особистому господарстві.

• За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Від України у державні засіки вже у 1935 р. було засипано 62 млн пудів зерна, в 1937 р.— 496 млн, а в передвоєнному 1940 р.— 576 млн. «Зернові поставки України державі»,

• Селянство з неабияким напруженням, а проте поступово, під дик­татом партії і влади, відроджувалося. Дещо підвищувався і особис­тий добробут колгоспників, хоча натуральна оплата трудодня скла­дала мізерні 12-15 % від фактично заробленого.

• Пожвавлення сільськогосподарського продукування дало змогу скасувати в 1934 р. у містах карткову систему розподілу продуктів харчування, запроваджену 1928 р.

На кінець 1937 р. суцільну колективізацію було завершено. В УРСР нараховувалося 27,3 тис. колгоспів, які об'єднували 96,1 % селян­ських дворів і обробляли 99,7 % посівних площ. Напередодні Вели­кої Вітчизняної війни кількість сільгоспартілей сягнула 30 тисяч.

• Колгоспний лад до дрібниць регламентував виробництво, за вка­зівкою згори визначалося, де, коли і що сіяти, як обробляти, коли і яким чином збирати врожай. Це вбивало селянську жилку, вина­хідливість, кмітливість, уміння читати книгу природи. Примусова знеособлена праця була неефективною, селяни великою ціною пла­тили за зростання сільськогосподарського виробництва. Колгоспний лад_; сформований внаслідок соціально-економічних перетворень 30-х рр., став однією з головних підвалин КАС, економічним фунда­ментом тоталітаризму.

• Тим часом офіційна пропаганда малювала картину щасливого, заможного життя колгоспників.