3. Застосування. Правила призначення антгільмінтних препаратів

1. Антигельмінтні препарати застосовують як для лікування, так і для профілактики.

2. При сильному гельмінтозі, коли тварини сильно ослаблені із- за інтоксикації, слід спочатку тварину підтримати комплексним лікуванням, а потім проводити дегельмінтизацію, так як майже всі гільмінтні препарати є токсичними і можуть викликати ще сильнішу інтоксикацію.

3. При дегельмінтизації можна додатково призначити гепатопротекторні препарати, це зменшить „натиск” на печінку.

4. Антигельмінтні препарати застосовують у тій лікарській формі, яка передбачена стандартом. Таблетки дертилу не можна подрібнювати в порошок і задавати з водою. У вигляді порошку препарат швидко всмоктується і проявляє токсичну дію.

5. Препарати, що мають сильну подразнюючу дію (чотирихлористий вуглець), всередину дають в капсулах, внутрішньом'язово вводять разом з вазеліновим маслом.

6. Необхідно враховувати розчинність, всмоктування і стійкість препаратів в організмі. Добра розчинність у воді небажана при застосуванні антигельмінтиків проти кишкових паразитів. Препарат легко резорбується у кишечнику й зменшується час дії його на гельмінтів. Добра розчинність препаратів у воді і ліпідах - цінна властивість резорбтивної дії їх проти гельмінтів, які локалізуються у печінці.

7. Препарати, не розчинні у воді, подрібнюють у порошок, і чим він дрібніший, тим рівномірніше розподіляється у шлунково-кишковому тракті і краще контактує з гельмінтами. У вигляді емульсій препарати проявляють сильнішу антигельмінтну дію, ніж у порошках і болюсах.

8. Кратність застосування антигельмінтних препаратів залежить від місця паразитування гельмінтів і особливостей дії препарату. При локалізації паразитів у шлунку або кишечнику досить одноразового лікування. Якщо препарат діє лише на дорослі стадії гельмінтів, лікування повторюють через 10–12 днів. Повторні обробки призначають при інтенсивному зараженні тварин гельмінтами. У випадку локалізації паразитів у тканинах тваринного організму застосовують тривалий курс лікування.

9. Особливості застосування антибіотиків. Потрібно враховувати:

1. Вид, вік, доза, фізіологія;

2.Курс лікування, кратність задавання: - для профілактики; - для лікування.

3. Відбирати групи тварин при масовій дегельмінтизації.

4.Створювати умови (гіркоти, проносні), антикоагулянти.

5. Використовувати гепатопротектори для мінімізації побічних ефектів від антигельмінтиків.

6. Побічні ефекти.

7. Бажано препарати задавати нащосердце.

8. Ефективність дегельмінтизації – провести контрольне капрологічне дослідження.

4. Чутливість гельмінтів.

Чутливість різних видів гельмінтів до препаратів неоднакова. Аскариди швидко виводяться з кишечника після застосування сантоніну, а цистоди, що паразитують поряд, стійкі проти дії цього препарату. Доза дихлорофену ягнятам при тізаніозіозі у три рази більша, ніж при монієзіозі. Цетовек сильно діє на авітелії і слабо на стелязії, незважаючи на те, що обидва види гельмінтів належать до одного класу. Неоднакова чутливість гельмінтів до препаратів зумовлена, з одного боку, анатомо-фізіологічними особливостями паразитів, а з другого – механізмом дії препарату. Сантонін, впливаючи на м'язи аскарид, викликає у них збудження, і вони залишають кишечник. Цистоди не мають розвиненої мускулатури і не реагують на препарат.

При виборі необхідного антигельмінтного препарату необхідно враховувати й вид тварин. Сантонін спричинює загибель аскарид у собак і слабо діє на них у лисиць. Коні та птиця легко переносять пероральне введення чотирихлористого вуглецю, а для жуйних тварин цей препарат досить токсичний. Коні чутливіші до нілверму, ніж інші тварини.

Личинкові форми гельмінтів менш чутливі до дії антигельмінтних препаратів, ніж дорослі паразити. Крім того, личинки мігрують в організмі і часто знаходяться у місцях, малодоступних для препарату. Тому дегельмінтизацію необхідно повторити через період, протягом якого личинки досягають дорослої стадії, мають постійне місце локалізації і стають чутливими до препаратів.