1.3. Особливості впливу сімейних традицій на формування моральних цінностей учнів на сучасному етапі

Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки починається ще в ранньому дитинстві. Спостерігаючи за поведінкою батьків, дитина вчиться творити добро, виявляти любов і симпатію до інших людей, вчитися бути працьовитою і скромною, чесною і справедливою, щедрою, ввічливою, витриманою. Батьки вчать любити рідну землю, шанобливо ставитися до її краси і багатства. Вони є першими вчителями людського співжиття. Отож, батьки є першими вихователями дитини, і розвиток моральності дітей – одне з найважливіших їх завдань [20, с. 18].

Діти, особливо молодшого шкільного віку, дуже схильні наслідувати поведінку дорослих. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторитетом, яких вона любить, у всьому довіряє. К.Д. Ушинський писав, що схильність дітей наслідувати особистий приклад батьків – один із найсильніших засобів виховання. На жаль, цей факт не завжди належно враховується.

Дехто з батьків часто забуває або взагалі не вважає за потрібне думати про те, що навіть діти, які ще не навчилися правильно вимовляти слова, вже здатні напівсвідомо схоплювати найтонші відтінки у стосунках між дорослими. Повз увагу дитини не проходять сварки, незгоди між батьками, які спричиняють у них підвищену збудливість, нервозність, зумовлюють неорганізованість у поведінці, настороженість, боязкість та інші негативні емоційні стани, що згодом внаслідок частого повторення можуть закріпитися у вигляді негативних рис характеру, ущербних життєвих позицій.

У сім’ї, де між батьками панує згода, доброзичливість, поступливість, взаємна допомога, турбота і співчуття, діти постійно відчувають тепло домашнього вогнища, вони пишаються своїми батьками і загалом почуваються щасливими.

Насильство, примус, систематичні погрозливі і беззастережні вимоги по-різному, але завжди Погано впливають на дітей. Одні, особливо якщо вони ще зовсім маленькі, стають заляканими, безініціативними виконавцями волі безсердечних батьків; у них слабо формується така соціальна риса, як самостійність, виникають дефекти само­свідомості, які найчастіше виявляються у невпев­неності дитини в собі та своїх можливостях, що іноді може закріпитися навіть у вигляді стійкого почуття власної неповноцінності. Інші на батьків­ський тиск і примус відповідають протестом, бун­том, нерідко вдаються до обману й лицемірства. Якщо батькам і вдається у таких випадках зламати опір сина чи доньки, то ця “перемога” може обер­нутися ще одним лихом: дитина стає грубою, замкненою, у неї з'являється ненависть до батьків, вона починає нишком або відкрито робити все наперекір їм.

Не завжди можна прогнозувати, які саме риси сформуються у дітей у сім'ї, де їх надмірно пестять або де панує жорстокість і деспотизм. Можливо, це буде лицемірство, підлабузництво, нечесність; не виключена можливість появи жорстокості, цинізму, хамства. Однак у кожному випадку матимуть місце значні дефекти: в особистості переважатиме набір антисоціальних життєвих орієнтацій, ставлень.

Ось звідки беруться ті, хто щоденно поповнює контингент неповнолітніх правопорушників (по­тенційних злочинців), яких потім школа, гро­мадськість, “органи” намагаються, на жаль, дуже часто безуспішно, різними заходами навернути на правильний шлях.

Неважко уявити поведінку вихованих таким чином дітей, коли вони виходять за поріг батьківського дому. В школі це непомітні, безініціативні “тихоні”, які всього бояться, або ж злісні порушники дисципліни, забіяки, донощи­ки, хитруни, верховоди, егоїсти. Важко з такими вчителям! Та й самим їм не солодко в колективі одноліток: адже їх не люблять, не поважають, цураються їхнього товариства. Ставши дорослими, вони важко вписуються у виробничі групи, об'єднання дорослих, ровесників, оскільки їм бра­кує поваги і довір'я до інших, чуйності, товарись­кості та інших подібних рис, а натомість домінують ті хибні установки, ставлення, що сформувалися у них в сім'ї протягом тривалих років.

Виникає запитання: яке ж ставлення до дитини є оптимальним, тобто таким, що найефективніше впливає на формування у неї суспільно цінних життєвих ставлень, визначає її сучасне та май­бутнє як члена сім'ї, а водночас і як члена суспільства, громадянина? Відповісти на це запи­тання непросто, особливо тому, хто сподівається отримати відповідь у формі рецепта, на всі випадки життя, на всі суперечливі ситуації сімейного виховання. Обмірковуючи це складне питання, слід, очевидно, передусім мати на увазі ті найго­ловніші принципи виховання, без яких немислима жодна вільна від хиб і викривлень педагогіка — ні сімейна, ні шкільна.

Сучасним батькам, навіть якщо вони не мають спеціальної педагогічної освіти, добре відомий ряд принципів, яких слід неухильно дотримуватись у вихованні дітей. Хто з батьків не знає, наприклад, що до дітей, хоч скільки б їх було в сім'ї, незалежно від їхнього віку, треба ставитись однаково спра­ведливо. Це, звичайно, важливий принцип вихо­вання, і порушення його завдає часто непоправної шкоди. Не менш важливим і добре відомим є принцип єдності вимог до дитини з боку дорослих: матері, батька, бабусі, дідуся, старших дітей стосовно молодших. Нехтування цього принципу в практиці сімейного виховання, як правило, відразу ж дає очевидний негативний результат.

Нікого не треба переконувати в тому, що від трирічного маляти не варто вимагати того, що під силу, скажімо, п'яти- або семирічному. Така вимога не дасть бажаного результату, бо воно просто не може виконати її. У такому разі ми говоримо про факт порушення принципу до­ступності вимог, який, до речі, тісно пов'язаний з іншими — врахуванням вікових психологічних особливостей дитини та її наявних і потенційних можливостей.

Важливе значення для формування у дітей правильних стосунків з дорослими мають також взаємини між їх батьками і представниками найстаршого покоління в сім’ї – дідусем і бабусею. Можна без перебільшень сказати, що шана батька й матері до своїх батьків часто стає реальною моделлю ставлення до них їх власних дітей. На жаль, ще нерідко трапляються сім’ї в яких забувають, що старенькі дідусь і бабуся потребують турботи, уваги, що їм належить користуватися однаковими з усіма іншими членами родини правами. Там, де ці потреби і права найстарших у сім’ї задовольняються, де взагалі звикли поважати кожного члена сім’ї, незалежно від віку і статусної ролі, діти починають розуміти, а потім глибоко усвідомлюють, що людина – найбільша цінність. Це стає їхнім життєвим кредо.

Батьки для дитини - найближчі і найдорожчі в усьому світі люди. Вони для неї перший і найголовніший взірець чуйності і турботливості. Тепло і ласку матері, батька та інших членів сім’ї дитина відчуває постійно. Для дітей, особливо молодшого шкільного віку, потреба в цьому з боку дорослих є однією з найважливіших. Її задоволення – неодмінна умова формування у дитини соціально цінних рис особистості. Саме життя свідчить, що без батьківської любові дитина, як соціальна істота не може нормально розвиватися. Відсутність любові батьків, місце якої часто займають надмірні суворість або байдужість до дитини, буває однією з причин того, що у неї формуються такі риси як замкненість, черствість і навіть жорстокість стосовно інших людей, у тому числі й до самих батьків. Ці риси можуть настільки вкоренитися у характері дитини, яка не зазнала тепла, що їх важко подолати навіть протягом усього наступного життя.[36, с. 115].

Погану послугу собі, а ще гіршу дітям роблять ті, хто свої стосунки з ними будує виключно на емоційній основі, нестримній любові до свого нащадка. Дитина, якій батько чи мати готові віддати все, і, не задумуючись, жертвують собою задля задоволення їхніх примх, швидко звикає приймати як належне плоди батьківського са­мозречення. Як не парадоксально, але саме таких батьків власні діти оцінюють як егоїстів. І нічого дивного, адже скільки б не жертвували собою батьки, скільки б не віддавали дитині те, що самим належить, щось та залишають собі. А це вже викликає протест маляти, звиклого, що все віддають йому. Так і зростають черстві, егоїстичні натури. їм чужі гуманні почуття, натомість виховуються риси індивідуалізму.

Провідним мотивом такої моральної поведінки у дитини молодшого шкільного віку є схвалене ставлення до їхньої поведінки. Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у правильності, загальній корисності своїх дій. Тому підкреслення дорослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень і після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.

Дії дорослих не викликають жодного сумніву, і дитина, як правило, охоче сприймає зауваження, нагадування. Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, контролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситуаціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність. Така залежність поведінки дітей лише від зовнішніх впливів (наявність чи відсутність дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності.

У дітей 3-4-го класу з'являється нове ставлення до себе – вони вже можуть оцінювати свої вчинки, їхня поведінка стає більш свідомою і обдуманою. Певна частина дітей самостійно намагається поліпшити поведінку, займаючись самовихованням.

Позитивну поведінку забезпечують вже не зовнішні впливи, а внутрішні спонукання – розуміння непристойності чи негативності вчинку, незадоволення собою й бажання удосконалити свою особу, вболівання за честь колективу. Така регуляція поведінки – це вже ознаки справжньої моральності. [8]

Але процес виховання дітей – складний і довготривалий. Наші дії, вчинки, ставлення до роботи та до інших людей, наша особистість в цілому - все малюки сприймають, все навколишнє впливає на них. Одна важливо пам’ятати, що кращі людські риси формуються в тих випадках, коли дитина стає співучасником виховного процесу, союзником дорослого. Без активності дитини, її зацікавленості в тому, щоб навчитись певним правилам поведінки, виховні впливи дорослих не будуть давати належних результатів.

Також одна з ознак морального виховання – відповідальне ставлення до обов’язків. І дорослим треба знати, що потрібно і можна вимагати від дитини певного віку, а що вона ще не в змозі виконати.

Так, часом можна спостерігати, як мати складає книжки у портфель учневі третього класу. Виховання відповідального ставлення до навчання було б успішним, коли б до наступного дня у школі дитина готувалася сама вже починаючи з першого класу.

Батькам важливо враховувати, коли можна вимагати обов’язкового виконання свого розпорядження, а коли ви повинні подумати над тим, чи правильна сама по собі вимога до дітей, чи може вона бути ними виконана, які труднощі вона може викликати.

Батьки повинні постійно думати і дбати про своїх дітей, знаходити з ними спільні інтереси, йти до високості духу, оволодіння усіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім'ї. Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, освоєння знань і не обов’язково книжкових, і щоденна праця з дітьми , просто немає [4, с. 28].

Вважається, що досягнення успіхів у формуванні моральних якостей дітей молодшого шкільного віку під впливом родинного виховання залежить від створення таких умов, як:

• розуміння батьками ролі й місця високих моральних якостей особистості в подальшому житті дітей;

• використання сімейних цінностей, яке є першим та істотним кроком залучення учнів початкових класів до реального ціннісного світу і які становлять основу їхньої моральної культури та поведінки;

• створення в сім’ї та школі максимально сприятливих умов та координації дій для набуття дитиною вищого людського статусу, пробудження в ній людської гідності;

• надання батькам необхідної медичної допомоги.

Вивчення та аналіз науково-педагогічної літератури дозволили зробити певні висновки.

Як відомо, на сучасному етапі роль родини, сім’ї то їхні виховні функції знецінено. На родину, як на виховний інститут, негативно впливають наслідки модернізованого розвитку суспільства. Серед негативних чинників впливу на родину можна виокремити:

- зміщення пріоритетів у вихованні: в напрямку наукового виховання, інтелектуальної формації, оволодіння ремеслом;

- нехтування вихованням моральних якостей і чеснот, характеру, загальнолюдських цінностей;

- занепад релігійності як у суспільстві, так і в родині зокрема;

- відсутність цілісного підходу у формуванні особистості [29, с. 7].

Крім того, негативно впливають на сучасну сім’ю психологічні стреси, як закономірний наслідок науково-технічного прогресу, та знецінення національних і родинних традицій, як необхідної умови виховання дітей.

Формуванню у молодших школярів шанобливого ставлення до людей перешкоджає чимало проблем, пов’язаних із сімейним вихованням, а саме:

• батьки подають приклад аморальної поведінки, нешанобливого ставлення до людей;

• відсутність теплої атмосфери в сім’ї, позитивного емоційного зв’язку батьків з дітьми;

• обмежене спілкування дітей з однолітками, друзями;

• занадто жертовне або несправедливе ставлення батьків до дітей;

• звільнення дітей від посильної домашньої праці;

• створення псевдо авторитету батьків у сім’ї;

• відсутність у батьків знань про вікові особливості розвитку дитини;

• недотримання єдиної форми вимог у виховані дітей;

• низький рівень педагогічної культури батьків;

• впевненість батьків у тому, що виховний процес має здійснювати лише школа.

Тому батькам, яким не байдуже майбутнє їхньої дитини, не байдуже, якою людиною виросте син чи донька, ми рекомендуємо дотриматись таких правил.

1. Постійно стежити за своїми діями, словами. Намагатися шанобливо або хоча б увічливо ставитися до оточуючих. Пам’ятати, що в цей момент на них дивиться дитина, для якої вони є зразком наслідування.

2. Бути люблячими батьками, цікавитися справами своїх дітей, їхнім емоційним станом. Переживати разом з ними перемоги та невдачі. Проте пам’ятати, що навіть в емоційному плані має бути міра.

3. Дозволятися дітям спілкуватися з іншими дітьми, запрошувати їх на чай, погратися новою іграшкою тощо. Можна друзів сина чи доньки з дозволу їхніх батьків запросити із собою в зоопарк, цирк. Відпускати свою дитину сходити куди-небудь із друзями та їх батьками. Тобто, виховувати у дітей радість спілкування з іншими людьми.

4. Не брати на себе всі домашні клопоти. Посильну роботу можна довірити дитині, вона з радістю допоможе. Не забувати похвалити результати праці, але в міру. Дитина повинна навчитись цінувати свою, а головне, чужу працю. Адже, псуючи якусь річ, вона зневажає людину, яка затратила на її створення сили.

5. Щоб краще розуміти свою дитину та уникати безлічі помилок у її вихованні, необхідно читати літературу з вікової педагогіки та психології, ділитися своїми думками з іншими батьками, співпрацювати зі школою. Не боятися запитувати у вчителя поради, розповідати йому про всі проблеми у вихованні дітей. Пам’ятати, що надані відомості допоможуть і вчителю краще зрозуміти можливі проблеми дитини у навчанні.

6. Бути єдиними у вимогах та схваленнях до дитини. Ця порада стосується і вчителя, який разом з батьками має здійснювати виховний вплив [29, с. 39].

Система виховання, яка склалася в сучасних українських сім’ях, потребує оновлених підходів до здійснення виховного впливу на особистість, яка формується. Аби повернутися до традиційно-пріоритетного у вихованні нашого народу духовного аспекту, батьки мають створити в родині атмосферу теплоти й чуйності. Важливим є особистий добрий приклад. Батьки повинні сприймати власну родину як мікро соціальну клітину цього етносу. Саме родина має забезпечити виховання в дитини відчуття причетності до роду, співучасті у його житті та житті всього народу.

Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме сім’ї (благополучній або неблагополучній) живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її моральних та особистісних якостей. Саме в сім’ї дитина засвоює певні моральні норми поведінки, під впливом оточення формується її характер, звички, моральні переконання.

Молодший шкільний вік найсприятливіший до формування високих моральних цінностей, бо саме з перших кроків свідомого життя в душі дитини повинні створюватися, відкладатися, закріплюватися ці якості. За це несуть відповідальність передусім батьки.

Отже, моральне виховання в сім’ї – складний соціально-педагогічний процес, який включає вплив всієї “атмосфери”, “мікроклімату” сімейного життя на формування особистості дитини.