- •Розділ 4. Електричне освітлення.
- •4.1. Загальні положення
- •4.2. Основні світлотехнічні величини.
- •4.3. Електричні джерела світла.
- •4.4. Освітлювальні прилади.
- •Переломлювач із стекла, 2 – відбивач, 3 – корпус, 4 – скоба, 5- кільце кріплення переломлювача.
- •4.5. Освітлювальні установки гірничих підприємств.
- •4.6. Розрахунок електричного освітлення.
- •4.6.1. Загальні вказівки.
- •4.6.2. Метод коефіцієнту використання світлового потоку.
- •4.6.3. Метод питомої потужності.
- •4.6.4. Точковий метод розрахунку освітлення.
- •4.6.5. Розрахунок освітлення прожекторами.
- •4.6.6. Розрахунок освітлення ксеноновими лампами.
- •4.7. Розрахунок електричного навантаження освітлювальної мережі.
- •4.8. Особливості розрахунку освітлювальних мереж.
4.2. Основні світлотехнічні величини.
Тіло, що світиться, посилає в навколишній простір електромагнітну енергію великого діапазону частот, частина яких діє на людське око і викликає в нього відчуття світла.
Ця частина є незначною порівняно з повним спектром електромагнітного випромінення. Частина спектра, що носить назву області видимого випромінення, чи видимого спектру обіймає випромінення з довжиною хвилі від 0,4 мк (фіолетова частина видимого спектру) до 0,76 мк (червона частина видимого спектру). Між ними розташовані всі проміжні кольори: синій, зелений, жовтий, оранжевий та їх відтінки.
Внаслідок виборної чутливості ока до окремих дільниць видимого спектру, випромінення однієї потужності але різної довжини хвилі, спричиняє на очі неоднаковий за інтенсивністю вплив. Найбільш чутливі наші очі до жовто – зеленого випромінення з довжиною хвилі λ = 0,55 мк, що знаходиться в середній частині видимого спектру. По мірі наближення до обох кінців спектру чутливість ока різко падає. Цю залежність характеризують величиною, що носить назву “видність”. Вона може бути абсолютною та відносною. Абсолютна видність (світлова ефективність) являє собою відношення світлового потоку до відповідної повної потужності променистого потоку
,
де V - видність; Ф – світловий потік, лм; ФЕ – променистий потік, Вт.
Так як видність на окремих ділянках спектру різна, то використовують поняття відносної видності Кλ, що являє собою відношення видності даної довжини хвилі до максимальної
.
Крива
відносної видності (Мал. 4.1.) прийнята
для вибору світлових величин та їх
одиниць. На ній за одиницю прийнята
чутливість ока до жовто – зеленого
випромінення, для синього випромінення
(λ = 0,46 мк) чутливість дорівнює 0,06, а для
червоного (λ = 0,65 мк) – 0,107. Звідси стає
зрозуміла роль кольоровості випромінення
різних джерел світла.
Мал. 4.1. Крива відносної видності.
Відношення частини енергії випромінення, що сприймається очима, до загальної енергії випромінення називається енергетичним коефіцієнтом корисної дії (ηен). Цей коефіцієнт корисної дії одинаково оцінює всі випромінення, що знаходяться в видимій частині спектру. Між тим чутливість ока, як уже відмічалось, неоднакова для різних кольорів. Тому для характеристики зорового відчуття необхідно ввести корекцію, що враховує інтенсивність зорового відчуття в залежності від кольору випромінення.
Відношення енергії видимого випромінення, скорегованої до чутливості ока, до повної енергії випромінення називається світловим коефіцієнтом корисної дії (ηсв).
Кількість світла, що випромінюється точковим джерелом в одну секунду називається світловим потоком (Ф), тобто він визначається потужністю променистої енергії, що сприймається очима.
Одиниця випромінювання світлового потоку є люмен (лм). Один люмен – світловий потік, що випромінюється з поверхні абсолютно твердого тіла S = 0,5305 мм2 при температурі затвердіння платини Т = 2046 К.
Світловий потік, що випромінюється джерелом світла, розподіляється в різних напрямках простору.
Кутова або просторова щільність світлового потоку називається силою світла, тобто сила світла дорівнює світловому потоку, який приходиться на одиничний тілесний кут.
При рівномірному розповсюдженні світлового потоку в межах тілесного кута сила світла
.
При цьому одиницею сили світла є кандела (кд).
Кандела дорівнює силі світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм в середені тілесного кута в один стерадіан (ср).
Один стерадіан – це такий тілесний кут, який опирається на площину сфери (S), яка дорівнює квадрату радіуса сфери, тобто S = R2, тоді в сфері розміщується 4π стерадіан.
Поверхнева щільність світлового потоку чисельно дорівнює світловому потоку, що падає на одиницю площі, яка освітлюється даним джерелом світла і називається освітленістю (Е)
.
Одиниця освітленості – люкс (лк) чисельно дорівнює одному люмену на квадратний метр (лм/м2).
Відношення світлового потоку до площі випромінюючої його поверхні називають світимістю (М)
.
Одиницею світимості – люмен на м2 (лм/м2).
Відношення сили світла до видимої в даному напрямку площі поверхні, що світиться, називається яскравістю (L)
.
Одиницею яскравості є кандела на квадратний метр (кд/м2). Чим більше сила світла та чим менша видима поверхність тіла, що світиться, тим більше яскравість в даному напрямку. Надмірна яскравість шкідливо діє на зір. Тому яскраві джерела світла приходиться розміщувати в спеціальну арматуру або в напівпрозорі, матові чи молочні ковпаки.
У випадку точкового джерела світла, розміри якого по відношенню до віддалі від джерела до освітлювальної поверхні мале, світловий потік у всі сторони випромінюється рівномірно.
Реальні джерела світла не являються точковими джерелами, тобто випромінюване світло нерівномірно розподіляється в просторі, тому для реальних джерел характерними є криві розподілу сили світла, що будуються в полярній системі координат, а так як більшість джерел є симитричними, то будується половина поздовжної кривої сили світла.
М
ал.
4.2. Криві сили світла світильника РВЛ:
1 – в поперечній площині; 2 – в повздовжній площині.
Крива розподілу сили світла створюється кінцями радіусів – векторів, довжина кожного із яких чисельно рівна силі світла в даному напрямку, а початок розташований в центрі джерела світла. Криві розподілу сили світла будуються для умовної лампи із світловим потоком 1000 лм. На нормально розташованій до променя під кутом α площині створюється освітленість
де r = ОА (мал. 4.2.).
Світловий потік, що падає на яку – небудь поверхню в залежності від її властивостей може повністю чи частково відбиватися, поглинатися або пропускатися нею. Відповідно вона характеризується коєфіцієнтами відбиття (ρ), поглинання (α) та пропускання (τ).
Коефіцієнт відбиття – відношення відбитої частини світлового потоку, до падаючого на поверхню
.
Відповідно
коефіцієнт поглинання
,
а коефіцієнт пропускання
.
Так як
то ρ + α + τ = 1.
Гірничі породи мають низький коефіцієнт відбиття (0,1 ÷ 0,37), ще нижчі значення його має вугілля (0,02 ÷ 0,08). Це показує, що в підземних виробках світловий потік використовується слабо, що вимагає збільшення кількості світильників та витрат на освітлення. Очевидно, що для зменшення витрат електроенергії на освітлення необхідно всюди, де це можливо, білити поверхні виробок.
