Висновки

Отже, роль І. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах істотної зміни рівня духовного-культурного пласту в Україні у 1687 – 1709 pp. Настільки визначальна, прозора, що лишається тільки дивуватися тому потужному потенціалу, вкладеному часом, історією у цю особистість. Вона уособлювала не тільки притаманні добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, удаваної запопадливої служби царям, а й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревнивого і небайдужого покровителя церкви.

Лише в душі такого масштабу могли зародитися високі честолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира і Ярослава Мудрого.

Полтавська катастрофа глибоко вразила І.Мазепу. Менш ніж через три місяці, 2 жовтня 1709 p., 70-річний гетьман, прибитий горем, помер. Його поховали у Святоюрському монастирі румунського міста Галаца.

Спроба гетьмана І. Мазепи вирвати Україну з лабет московського царизму зазнала невдачі. Сподівання на об’єднавчу силу національної ідеї, виявилися марними. Надто далеко відірвався лівобережний гетьман своєю соціальною політикою від народу, його життєвих потреб. Козаки, селяни й міщани більше дбали про захист власних економічних інтересів, ніж про державну незалежність від Московії. До того ж, прості виробники вбачали головного винуватця у погіршенні свого становища у козацькій старшині, насамперед у гетьмані та його оточенні. А далекий московський цар в очах багатьох з них продовжував залишатися справедливим суддею й захисником усіх неімущих. І.Мазепа ж, замість того, щоб якимось чином вплинути на почуття українців, по можливості підготувати їх до виступу, до останнього дня декларував свою відданість Петру I. Не останню роль у пасивності українського населення під час антимосковського повстання відіграв і страх перед жорстокими покараннями за прикладом Батурина. Усе це, поряд з воєнними невдачами Карла XII, стало головними складовими поразки. Однак, незважаючи на невдачу гетьмана Мазепи в реалізації визвольних планів, його вчинок залишив глибокий слід в українській історії, а його ім'я стало символом боротьби за незалежність України для майбутніх поколінь.

Ідея Мазепи про вільну, незалежну Україну, його діяльність і намагання реалізувати цю ідею мали міжнародну вагу й цілком укладаються в загальний процес розвитку людської цивілізації. Через 283 роки, в 1991 р., Іван Мазепа «повернувся» до Батурина. Напередодні, в 1990 р., культорологічний похід по Чернігівщині відправив першу легальну панахиду по Мазепі, його війську та закатованих батуринцях. Тоді навіть не всі місцеві жителі сприйняли це однозначно, як і появу національного синьо-жовтого прапора. Давалося взнаки майже трьохсотрічне ганьблення та очорнення імені великого гетьмана, його діянь.

Список використаної літератури

1. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні. Київ, 1991. с 154-162.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі К.: Либідь, 1993. С 149-209.

3. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 153-190

4. Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети – К., 2002. – С 196-205.

5. Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник. К. 1991. С 101-151

6. Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII - першої чверті XVIII ст. – Київ, 1995. – 70 с.

7. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст.: кордони, населення, право. — К.: Основи, 1996. С 58-70

8. Гуржій О. (Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук) Гетьман Іван Скоропадський. — К.: Інститут історії України НАН України, 1998. — 207 с.

9. Дмитренко О.М. (ред.) Володарі гетьманської булави К.: Варта, 1994. – 557 с.

10. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. Том II (від половини XVII століття) Мюнхен, «Дніпрова хвиля», Київ, «Глобус», 1992. - 217 с.

11. Замлинський В. Історія України в особах ІХ – ХVІІІ ст. С 327-365.

12. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах, Київ: «Час» - 1994 -328 с.

13. Крип'якевич І.П. Історія України Відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович. – Львів: Світ, 1990.

14. Полонська-Василенко Н.В. Історія України. Том 2К.: Либідь, 1992. С 76-77, 53-80, 143-146.

15. Субтельний О. Мазепинці. Монографія. Пер. с англ. Володимир Кулик. — Київ : Либідь, 1994. – 238 с.

16. Субтельний О. Україна: Історія. Київ: Либідь, 1993. с 145-151.

17. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С 225- 240.