1. Виникнення права соціального забезпечення як галузі права

Нормативні акти з права соціального забезпечення інтенсивно почали приймати з кінця XIX ст., а відповідна галузь права склалась уже в XX ст. У цей же період бере початок і відповідна наука. Розвиток науки права соціаль­ного забезпечення неможливий без вивчення її історії, норма­тивних пам'яток, розроблених у різний час концепцій, дис­кусій, що велися з тих чи інших проблем;

Правові акти, що регламентували суспільні відносини у сфері соціального забезпечення, почали активно приймати в окремих країнах у кінці XIX — на початку XX ст. На теренах колиш­нього СРСР ці норми відносили до різних галузей права.

Так, вважалося, що суспільні відносини із забезпечення робітників та службовців і їхніх сімей у старості й у разі втрати працездат­ності є предметом трудового права, аналогічні відносини щодо членів колгоспів і їхніх сімей — колгоспного права, а відноси­ни з матеріального забезпечення військовослужбовців, праців­ників міліції та деяких інших службовців належать до адмі­ністративного права. Разом з тим, було помічено, що цілий ряд вольових суспільних відносин, які виникають у зв'язку із за­безпеченням громадян певними видами соціального забезпечен­ня, не належать до трудового чи колгоспного або адміністра­тивного права - допомоги одиноким і багато­дітним матерям, інвалідам І і II групи, інвалідам І і II групи з дитинства, забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами і засобами пересування, надання послуг, пільг і нату­ральних матеріальних благ на лікування й медичне обслугову­вання, на утримання престарілих та інвалідів у державних будинках-інтернатах, дітей — у дитячих дошкільних устано­вах тощо. Після ухвалення Закону про державні пенсії від 14 липня 1956 р. та Закону про пенсії і допомоги членам кол­госпів від 15 липня 1964 р. все більше і більше вчених почали схилятися до думки про те, що ці та інші суспільні відносини складають окрему галузь права — право соціального забезпе­чення.

У травні 1966 р. в Празі відбувся симпозіум а проблем соці­ального забезпечення, на якому вперше було порушено питан­ня про право соціального забезпечення як самостійну галузь права.

Чехословацькі вчені-юристи Я. Клоушек, К. Пінц, І. То-меш і В. Вергайнер у своїх доповідях звернули увагу на специфіку відносин із соціального забезпечення, на особливості прийомів і способів їх регулювання і дійшли висновку, що пра­во соціального забезпечення є окремою галуззю права, яке має самостійний предмет правового регулювання.

Держава зобов'язана піклуватися про кожного члена су­спільства, забезпечуючи його право на життя і гідне існуван­ня. Ця турбота спрямована на розроблення програм соціаль­ної підтримки вразливих груп населення та ухвалення від­повідних правових актів. З часом сфера правового регулю­вання розширяється і виявляється, що нормативні акти ре­гулюють суспільні відносини, які не є предметом традиційних галузей права, їх ядром. До таких належать суспільні відно­сини з приводу матеріального забезпечення непрацездатних та осіб, які тимчасово опинились у складній життєвій ситу­ації і потребують матеріальної підтримки зі спеціальних фондів, яка повністю чи частково відшкодовує втрачений за­робіток, понесені додаткові витрати, вартість отриманих по­слуг. Саме ці суспільні відносини становлять основу права соціального забезпечення, тобто зазначена галузь права має свій самостійний предмет правового регулювання.

За роки незалежності України у нас повністю оновлене за­конодавство у сфері соціального забезпечення. Прийнято дос­татню кількість нормативних актів, які стосуються пенсійно­го забезпечення, забезпечення допомогами, надання соціаль­них послуг, медичного обслуговування тощо.

І, нарешті, за останні роки були прийняті кодифіковані за­кони, що стосуються різних видів соціального страхування. 17 червня 1999 р. Верховна Рада України затвердила Засади державної політики України в галузі прав людини. Ними пе­редбачено забезпечення кодифікації законодавства про соціаль­ний захист шляхом прийняття Соціального кодексу України. Заінтересованими особами вже розроблено кілька проектів та­кого кодексу.

Таким чином, під правом соціального забезпечення слід ро­зуміти сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при наданні на відповідних умовах і в певному порядку державними і недержавними органами фізичним особам, які перебувають у складних юридично зна­чимих ситуаціях і не мають достатніх засобів до існування, безплатно чи на пільгових умовах різних видів матеріального забезпечення зі спеціально створених для цього фондів.