2. Вирішення проблеми білку

Відомо, що збільшення продуктивності тварин безпосередньо пов’язано із збільшенням виробництва кормового білку, тому, стратегічним напрямком розвитку кормової бази є збільшення його виробництва. Сьогодні вирішення проблеми кормового білку є більш важливим завданням в галузі скотарства, ніж звичайне нарощування обсягів виробництва кормів. Потенціал сучасних наукових розробок дозволяє вирішити дане актуальне завдання.

Слід зазначити, що основним джерелом кормового білку в скотарстві в даний час і на перспективу залишаються рослинні корми: зернофуражні культури, кормові культури, які вирощуються на ріллі, а також корми сінокосів і пасовищ. Тому проблема білку вирішується за рахунок розширення посівів зернобобових культур у зерновому клині (частка зернобобових культур у загальній площі зернових культур повинна становити не менше 15%), зокрема гороху, озимої і ярої вики, кормового люпину, ріпаку та ін. [Наук. осн. агропр. виробн., 2010].

Значної уваги заслуговує така білкова культура, як соя. В сучасних умовах Україна може стати одним із значних виробників насіння цієї культури. Згідно програми «Розвиток виробництва олійних культур в Україні в 2011—2015 рр.» передбачено збільшити площі посіву сої до 2,0—2,5 млн га та досягнути урожайності 22 ц/га, що дасть можливість одержати до 5,0 млн т соєвих бобів. Враховуючи те, що на сьогодні у світі на США, Бразилію та Аргентину припадає понад 80 % виробництва цієї культури, а 75 % – це генетично модифікована соя, вирощування вітчизняних сортів матиме перевагу при експорті, в першу чергу на ринках Європейського союзу і повністю забезпечить потреби галузі тваринництва та харчової промисловості [Майстер – клас.., 2012, с. 6].

В Інституті кормів та сільського господарства Поділля НААН науково обґрунтовано «соєвий пояс» України, до якого входять 8 областей лісостепової зони та дві Степу, і де на сьогодні вирощується 79 % сої [Бабич А. О., 1992, с. 3-7].

При заготівлі об’ємистих кормів – сіна, сінажу, силосу – ведуча роль повинна належати багаторічним травам. При відповідній структурі посівних площ, належній агротехніки багаторічні трави можуть повністю збалансувати раціони за протеїном, та суттєво зменшити потреби великої рогатої худоби в концентрованих кормах та високобілкових добавках. Тому в умовах обмеження матеріально-технічних ресурсів (в тому числі азотних добрив) посівні площі бобових та бобово - злакових культур доцільно збільшувати, а злакових культур, відповідно, зменшувати. Така стратегія стосується й однорічних трав.

В більшості регіонів України основною силосною культурою є кукурудза. Але при високій енергетичній цінності сухої речовини на 1 кормову одиницю кукурудзяного силосу припадає лише 60 - 70 г перетравного протеїну. В умовах обмеженого застосування азотних добрив забезпеченість протеїном можна підвищити за рахунок змішаних посівів кукурудзи із бобовими культурами, що дозволяє збільшити збір протеїну з 1 га на 40-45 %.

Велике значення для підвищення ефективності використання протеїну має знешкодження в кормах токсичних речовин, якими багаті зернобобові та капустяні. До них відносяться інгібітори ферментів, глюкозинолати, таніни, алкалоїди та ін.. Наявність надлишкових кількостей даних речовин не лише знижує біологічну повноцінність протеїну, але й призводить до порушень обміну речовин, погіршенню стану здоров’я, зниженню їх продуктивності [Суч. та персп. техн. зберіг., 2000, с. 186]. Розробка технологічних прийомів, які сприяють зниженню вміст токсичних та антипоживних речовин в кормах дозволяє підвищити біологічну цінність та перетравність протеїну, а також ефективність його використання тваринами.

Суттєвим резервом економії кормового протеїну є використання в раціонах великої рогатої худоби синтетичних форм азоту. Країни з розвинутим тваринництвом (США, Німеччина, Фінляндія, Франція та ін..), маючи значно вищі показники продуктивності худоби, широко використовують сечовину та інші синтетичні форми азоту при годівлі тварин.

Найбільш доцільним використанням синтетичних азотовмісних речовин в раціонах великої рогатої худоби, які складаються із підвищеної кількості кукурудзяного силосу, жому та інших кормів. Такі раціони вирізняються значною енергетичною цінністю, але порівняно бідні на перетравний протеїн. Тому доцільним є введення в такі раціони сечовини (містить 46,5% азоту), аміачної води (18-25%), сульфату амонію (21,2%), фосфату амонію (21,2%), амідомінеральних сумішей та ін. До кукурудзи сечовину додають з розрахунку 3-5 кг на 1 т маси в гранульованому вигляді або розчинено у воді у співвідношенні 1 : 2, 1 : 3. Гранульовану (суху) сечовину вносять при силосуванні сировини з вологістю понад 75%. Якщо ж вологість менше 70%, сечовину розчиняють. Додавати сечовину краще в суміші з середніми і кислими солями – сульфатом або фосфатом амонію, бісульфатом натрію, бісульфатом амонію, динатрійфосфатом, сульфатом натрію та ін. На кожні 3-4 кг сечовини беруть 1-2 кг відповідних солей [Наук. осн. агропр. виробн., 2010, с. 389].

Хоча доцільність використання карбаміду та амонійних солей для поповнення дефіциту протеїну в раціонах тварин не викликає сумніву, широке використання їх стримується через недосконалість технології згодовування.

Тому сучасні інноваційні технології спрямовуються на підвищення безпеки застосування азотистих речовин при годівлі тварин, а також їхньої ефективності забезпечення рівномірного надходження азоту в рубець та уповільнення швидкості розпаду сечовини та інших азотистих речовин у передшлунках. Для цього виготовляють високопротеїновий концентрат на основі зерна методом екструзії.

Проблема кормового білку також може бути вирішеною шляхом раціональним використанням в годівлі тварин відходів м’ясної та інших галузей переробної промисловості; промисловим виробництвом білку, пов’язаним з виробництвом кормових дріжджів.

Таким чином, сучасна наука про годівлю сільськогосподарських тварин володіє науковими розробками, які дозволяють вирішувати проблему дефіциту протеїну при виробництві продукції тваринництва. Їх реалізація в реальному виробництві суттєвим чином залежить від матеріально-технічного забезпечення галузі кормовиробництва та тваринництва.