5. Сучасна українська держава
Україна - суверенна держава. Це означає, що така держава є самостійною у вирішенні своїх внутрішніх справ (незалежно від волі сторонніх держав), у зовнішніх відносинах є рівна серед рівних, при цьому не порушуючи прав та законних інтересів інших держав, а також загальновизнаних норм міжнародного права.
Як суверенна держава, Україна також має всі необхідні державні атрибути: державні символи (ст. 20 Конституції України), державну мову (ст. 10 Конституції України), власну національну грошову одиницю - гривню (ст. 99 Конституції України), столицю, офіційну назву, власну правову систему тощо.
Україна - унітарна держава з республіканською формою правління.
Республіка (в перекладі з стародавньої грецької мови буквально - спільна справа) - це така форма державного правління, при якій вища влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається громадянами країни на певний строк.
Унітарною (простою) державою називають таку державу, територіальні складові частини якої не мають ознак державності (ознак суверенної держави) - власного громадянства, відособленої системи законодавства, своїх державних символів тощо. Якщо брати до уваги Автономну Республіку Крим, то краще: - «Україна - унітарна держава з автономним утворенням».
Україна - правова держава - це держава, яка функціонує на засадах верховенства права і закону, в якій публічна (державна) влада побудована за принципом її поділу на окремі гілки з чітко продуманим механізмом «ваг і стримувань», держава, в якій реально забезпечуються права та свободи людини і громадянина та присутня висока правова культура населення
Право як загальносоціальне явище. Об’єктивне юридичне право.
Право як загальносоціальне явище є первинним порівняно з державою, незалежне від держави та виникає раніше за неї.
Відтак право в цьому значенні є первинним поняттям і щодо його спеціально-юридичних значень - об'єктивного та суб'єктивного права. У зв'язку з цим право як утворювана (встановлювана) державою система норм (тобто позитивне право) є похідним від права як загальносоціального явища.
Поняття права в загальносоціальному розумінні є вираженням свободи людської особистості і справедливості як найістотніших благ, властивих природі людини.
Свобода передбачає свободу волі (волевиявлення), яка розкривається в здатності людини приймати рішення із знанням справи, панувати над самою собою. Право визнається реалізацією справедливого, тобто міри (масштабу) добра, що полягає в природній потребі людей в однаково справедливому ставленні один до одного і природній властивості нормальних людських відносин для функціонування людини відповідно до її природи як соціальнобіологічної істоти.
Об'єктивне право — це система всіх діючих у країні норм права, відбитих в різних джерелах права і не залежних від індивіда.
Об'єктивність права визначається тим, що воно:
— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;
— не належить йому.
Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.
Це право є об'єктивним тому, що воно становить частину об'єктивно існуючого соціального середовища. Воно по суті є штучно створеним, з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у суспільстві.