Допомога при укусах змій, комах та тварин

Після укусу змії потерпілому організовують повний спокій і лежаче положення.

Негайно потрібно відсмоктати ротом отруту із рани. Відсмоктування проводити протягом 15 хв, при умові, що у особи, що відсмоктує, відсутні рани в роті і на губах, це безпечно. Після відсмоктування отрути на рану накласти пов'язку. При набряканні місця укусу пов'язку послаблюють. Не дозволяється накладати джгут на кінцівку, розрізати місця укусів, припалювати, присипати різними речовинами. Потерпілого направити до лікувального закладу.

При укусах бджіл, ос - витягти жало із місця укусу і змазати спиртом або нашатирем, можна прикласти холодну примочку з водою, з ментолу або валідолу.

У людей, схильних до алергій, через 5 хв — 3 години може бути шок у результаті асфіксії від набряку гортані й легень. Для запобігання такому явищу потерпілому негайно дати таблетку димедролу або амідопірину і відразу відправити до лікувальної установи.

При укусах тварин рану обробляють йодом і накладають пов'язку. Якщо поведінка тварин була агресивною (особливо собак, котів, лисиць, вовків) і витікала слина з рота, для профілактики сказу потерпілого необхідно направити до лікувального закладу з повідомленням про пригоду.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №16

1. Механізм фізіологічної дії масажу на серцево-судинну систему. Захворювання серцево-судинної системи. Показання та протипоказання.

Вплив масажу на серцево-судинну систему здійснюється нервово-рефлекторним, гуморальним та механічним шляхами. Це проявляється перш за все розширенням судин та збільшенням кількості функціональних капілярів. Кго£Ь (1922) показав, що під впливом масажу в м’язі число розкритих капілярів на 1 мм² поперечного розрізу збільшується з 31 до 1400, а загальна місткість капілярів зростає у 140 і більше разів. На стан судинних стінок впливають хімічні речовини, що появляються в крові в процесі масажу (адреналін, гістамін, гістаміноподібні речовини, ацетилхолін, аденозинтрифосфорна кислота та ін.). Увесь складний комплекс, що відбувається під час масажу і впливає на кровообіг, координується центральною нервовою системою, яка регулює не тільки величину просвіту судин, але і проникність стінок капілярів, змінюючи обмін між кров’ю та тканинами навіть у ділянках, віддалених від місця масажу.

У результаті активного відкриття капілярів прискорюється рух крові по артеріях та венах, що полегшує роботу серця, знижує навантаження на міокард. Поліпшення кровопостачання серцевого м’яза сприяє підвищенню його скоротливої здатності.

Масаж сприяє нормалізації артеріального тиску. При правильно підібраній ділянці та методиці масажу знижується підвищений і підвищується знижений артеріальний тиск.

Під впливом масажу нормалізується функціональний стан вегетативної нервової системи, що сприяє нормалізації церебральної та периферійної гемодинаміки.

Масаж комірцевої зони викликає сповільнення ритму серцевої діяльності, а живота - його частішання. Масаж рефлексогенних зон ділянки серця зменшує серцевий больовий синдром, сповільнює прискорений ритм серцевої діяльності, знижує чутливість шкірних рецепторів до больових подразників, сприяє підсиленню гальмівного впливу центральної нервової системи

Серцево-судинна система складається з серця і кровоносних судин з примусового їх рідкої тканиною - кров'ю. Кровоносні судини ділять на артерії, артеріоли, капіляри і вени. Артерії несуть кров від серця до тканин; вони древовидно розгалужуються на усе більш дрібні судини і перетворюються в артеріоли, які розпадаються на систему найтонших судин-капілярів. Від капілярів починаються дрібні вени, вони зливаються між собою і зміцнюються. Серцево-судинні системи забезпечують циркуляцію крові необхідну для виконання нею транспортних функцій - доставки до тканин поживних речовин і кисню і видалення продуктів обміну і вуглекислого газу. У центрі системи кровообігу знаходиться серце, від нього беруть початок великий і малий круги кровообігу.

Захворювання с.с.с.

Атеросклероз - хронічне захворювання артерій великого і середнього калібру, що характеризується відкладенням і накопиченням у інтіна плазмових атерогенних апопротеина-В-вмісних ліпопротеїнів з подальшим реактивним розростанням сполучної тканини і утворенням фіброзних бляшок. Атеросклерозом в першу чергу звичайно уражаються великі артерії: аорта, коронарні артерії, артерії, що живлять головний мозок (внутрішні сонні артерії). При атеросклерозі звужується просвіт артерії, зростає щільність артеріальної стінки, зменшується її розтяжність, в окремих випадках спостерігається аневризматическое розтягнення стінок артерії.

Інфаркт міокарда - гостре захворювання серця, обумовлене розвитком одного або кількох вогнищ омертвіння в серцевому м'язі і виявляється порушенням серцевої діяльності. Спостерігається найчастіше у чоловіків у віці 40-60 років.Зазвичай виникає в результаті ураження коронарних артерій серця при атеросклерозі, коли відбувається звуження їх просвіту. Нерідко до цього приєднується закупорка судин у зоні його поразки, внаслідок чого кров повністю або частково перестає надходити до відповідної ділянки м'язи серця, і в ній утворюються осередки омертвіння (некрозу). У 20% всіх випадків інфаркту міокарда має летальний кінець, причому в 60-70% - у перші 2 години. Ішемічна хвороба серця - гостре і хронічне ураження серця, викликане зменшенням або припиненням доставки крові до міокарда у зв'язку з атеросклеротичним процесом в коронарних артеріях. Термін запропонований у 1957р. групою фахівців ВООЗ. У переважній більшості випадків причиною цього є різке звуження однієї або кілька гілок коронарних артерій, що живлять серце, внаслідок ураження їх атеросклерозом. Обмеження надходження крові до міокарду знижує доставку до нього кисню, поживних речовин, а також

видалення відпрацьованих продуктів обміну, шлаків.

Гіпертонічна хвороба - захворювання серцево-судинної системи, що характеризується постійним або періодичним артеріального тиску. На відміну від інших форм артеріальної гіпертензії це підвищення не є наслідком іншої хвороби.

Показання: функціональні (нейрогенні) розлади серцево-судинної системи (неврозу серця); дистрофії міокарда з явищами недостатності кровообігу I - II ступеня; ревматичні вади клапанів серця без декомпенсації; кардіосклероз міокардіческій і атеросклеротичний з явищами недостатності кровообігу I - II ступеня; стенокардія в період між нападами у поєднанні з остеохондрозом шийно-грудного відділу хребетного стовпа, гіпертонічною хворобою; церебросклерозом; травматичною церебропатія; хронічна ішемічна хвороба серця; постінфарктного кардіосклерозу; церебрального атеросклерозу (дисциркуляторна енцефалопатія); при хронічної недостатності мозкового кровообігу в I компенсованої та у II субкомпенсированной стадіях (по Н.І. Боголєпова); первинна артеріальна (нейроцеркуляторная) гіпотензія.

Протипоказання: гострі запальні захворювання міокарда і оболонок серця, ревматизм в активній фазі, комбіновані вади серця з переважанням стенозу отворів легеневих вен зі схильністю до кровохаркання і миготливої вЂ‹вЂ‹аритмії; вади клапанів серця в стадії декомпенсації і аортальні вади з переважанням стенозу аорти; недостатність кровообігу IIб і III стадії; коронарна недостатність, супроводжується частими приступами стенокардії або явищами недостатності функції лівого шлуночка, серцевою астмою; аритмії - миготлива, пароксизмальна тахікардія, передсердно-шлуночкова блокада і блокада ніжок передсердно-шлуночкового пучка; тромбоблітерірующіе захворювання периферичних артерій; тромбемболітіческая хвороба; аневризми аорти, серця і великих судин; гіпертонічна хвороба III стадії; пізні стадії атеросклерозу судин головного мозку з явищами хронічної недостатності мозкового кровообігу III стадії (по Н.К. Боголєпова); ендартеріїт, ускладнений трофічними порушеннями гангреною, ангіїт, тромбоз, гостре запалення, значне варикозне розширення вен з трофічними порушеннями; атеросклероз периферичних судин; тромбангіїт у поєднанні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується церебральними кризами; запалення лімфатичних судин і вузлів - збільшені, хворобливі лімфатичні вузли, спаяні з шкірою і з підлеглими тканинами; системні алергічні ангіїт, що протікають з геморагічними та іншими висипаннями і крововиливами і крововиливами в шкіру; хвороби крові; гостра недостатність кровообігу.

1. Причини і види плоскостопості. Методи визначення форми стопи. Завдання ЛФК. Спеціальні вправи і вихідні положення.

Лікувальна фізична культура застосовується при всіх ви­дах плоскостопості. її завдання: зміцнення всього організму, підвищення сило­вої витривалості м'язів нижніх кінцівок; корекція деформації стоп, усунення вальгусної постановки п'ятки і збільшення висоти склепінь стопи; виховання і закріплення стереотипу правильної постави тіла та нижніх кінцівок при стоян­ні і ходьбі. ЛФК призначають за трьома періодами (ввідний, основний і зак­лючний).

У ввідний період спеціальні вправи для м'язів гомілки і стопи виконують з положення лежачи і сидячи, що виключає вплив маси тіла на склепіння стоп. Спеціальні вправи чергують із вправами на розслаблення та загальнорозвива-ючими для всіх м'язових груп. У цей період бажано вирівняти тонус м'язів го­мілки, покращити координацію рухів.

В основний період слід досягти корекції положення стопи і закріпити йо­го. Використовують вправи для зміцнення переднього і заднього великогоміл­кових м'язів і згиначів пальців, вправи з поступовим збільшенням навантажен­ня на стопи. В комплекси включають вправи з предметами: захват пальцями ніг дрібних предметів (камінців, кульок, олівців, квасолі та ін.) і їх перекладан­ня (збирання пальцями ніг килимка з м'якої тканини, катання підошвами пали­ці тощо). Для закріплення корекції використовують спеціальні види ходьби — на носках, п'ятках, зовнішній поверхні стоп, з паралельною постановкою стоп. Виправленню положення п'ятки сприяють також ходьба по похилій поверхні, ребристій дошці. Частину спеціальних вправ слід виконувати у фіксованому положенні головок плюсневих кісток на поверхні підлоги, у якому напружен­ня згиначів пальців призводить не до їх згинання, а до збільшення висоти поз­довжнього склепіння. Всі спеціальні вправи включають у заняття разом із за-гальнорозвиваючими при зростаючому дозуванні і поєднуються з вправами на виховання правильної постави.

У заключний період до лікувальної та ранкової гігієнічної гімнастики дода­ють лікувальну ходьбу, теренкур, гідрокшезитерапію та спортивно-прикладні вправи. Використовують плавання вільним стилем, рухливі і спортивні ігри, їз­ду на велосипеді, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, близький туризм. Од­нак обмежують вправи з обтяженнями у вихідному положенні стоячи, стрибко­ві вправи.

Плоскостопість - це деформація стопи, що характеризується уплощением її склепінь. Лікарі називають плоскостопість хворобою цивілізації. Незручне взуття, синтетичні покриття, гіподинамія - все це призводить до неправильного розвитку стопи. Деформація стоп буває двох видів: поперечна і поздовжня. При поперечному плоскостопості відбувається сплощення поперечного склепіння стопи. При поздовжньому плоскостопості спостерігається сплощення повздовжнього склепіння, і стопа стикається з підлогою майже всією площею підошви. У рідкісних випадках можливе поєднання обох форм плоскостопості.

При нормальній формі стопи нога спирається на зовнішній подовжній звід, а внутрішній звід служить ресорою, що забезпечує еластичність ходи. Якщо м'язи, що підтримують склепіння стопи, слабшають, все навантаження лягає на зв'язки, які, розтягуючись, уплощаются стопу (рис. 4).

Розвитку плоскостопості сприяє захворювання на рахіт, загальна слабкість і знижений фізичний розвиток, а також зайва повнота, при якій на стопу постійно діє надмірна вагова навантаження. У дітей, передчасно (до 10-12 місяців) початківців багато стояти і пересуватися на ніжках, розвивається плоскостопість. Шкідливо позначається на формуванні стопи тривале ходіння дітей по твердому грунту (асфальту) у м'якому взутті без каблучка.