Зразок оформлення титульного аркуша

ЗВІТУ ПРО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра інформаційних технологій
ЗВІТ З ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ 8
	з дисципліни „Операційні системи”
	студента другого курсу денної форми навчання
	напряму підготовки 6.050102 “Комп’ютерна інженерія”
	галузі знань 0501 “Інформатика та обчислювальна техніка”
		факультету кібернетики та системної інженерії
	Іванова Петра Сидоровича
Дата проведення лабораторної роботи:				« » 2017р.
Дата подання звіту за графіком:				« » 2017р.
Дата подання звіту студентом:				____________________
Підпис студента:				____________________
Позначка викладача про результати та дату перевірки звіту:				____________________
				____________________
Відомості про викладача, що виконував перевірку звіту (прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь, вчене звання):				Веселовська Г.В., доцент кафедри інформаційних технологій ХНТУ, к.т.н., доцент
Підпис викладача, що виконував перевірку звіту :				_____________________
Херсон – 2017р.

Додаток В

Таблиця В.1

№ з/п	Назви тем і базових питань указаних тем
ТЕМА 1. ТЕХНОЛОГІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ
1	Основні етапи еволюції, поточний стан і напрямки вдосконалювання технологій функціонування операційних систем.
2	Особливості реалізації в операційних системах технологій процесів і потоків, мультипрограмування, управління пам’яттю, уведення-виведення, файлових систем, функціонування мереж як транспортних систем, розподіленої обробки, мережних служб.
3	Специфіка технологій функціонування визначальних класів операційних систем.
	ТЕМА 2. ТЕХНОЛОГІЇ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ ЗАСОБАМИ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ
4	Наявний стан і тенденції розвитку технологій забезпечення локальної та мережної безпеки засобами операційних систем.
5	Порівняльний аналіз особливостей реалізації технологій захисту інформації засобами універсальних і спеціалізованих операційних систем базових сімейств.
	ТЕМА 3. ЗАСТОСУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ СІМЕЙСТВА MICROSOFT WINDOWS
6	Характеристика типових особливостей, поточних удосконалень і тенденцій розвитку універсальних і спеціалізованих операційних систем сімейства Windows з точки зору їх ефективного застосування за наступними критеріями: продуктивність; загальна функціональність; безпечність; ергономічність; економічність; класи розв`язуваних задач і користувачів; базові можливості та технології; інформаційні та мережні технології; можливості модифікації й адаптації, взаємодії та інтеграції функцій; підтримка обладнання та програмного забезпечення; мультимедійні і графічні можливості тощо.
	ТЕМА 4. СИСТЕМНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ СІМЕЙСТВА MICROSOFT WINDOWS
7	Сучасний стан і тенденції розвитку технологій системного адміністрування універсальних операційних систем сімейства Microsoft Windows.
8	Специфіка можливостей і технологій системного адміністрування спеціалізованих серверних операційних систем сімейства Microsoft Windows.
	ТЕМА 5. ЗАСТОСУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ СІМЕЙСТВ UNIX І LINUX
9	Категорії розв'язуваних задач і користувачів, галузі впровадження, базові та розширені можливості та технології, особливості взаємодії та інтеграції функцій, інформаційна підтримка та сервісне обслуговування користувачів, напрямки розвитку операційних систем Unix і Linux із точки зору ефективного застосування.
	ТЕМА 6. СИСТЕМНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ СІМЕЙСТВ UNIX І LINUX
10	Сучасний стан і напрямки вдосконалювання технологій системного адміністрування операційних систем сімейств Unix і Linux. Специфіка підготовки та роботи системного адміністратора операційної системи FreeBSD.
	ТЕМА 7. ПРОГРАМУВАННЯ ДЛЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ СІМЕЙСТВА LINUX
	Базові концепції та технології програмування для операційних систем сімейства Linux. Особливості застосування API, відлагодження програмного забезпечення та створення повномасштабних проектів у процесі програмування для операційної системи Linux.

Додаток Г

Базові поняття про основи адміністрування ОС Linux

і роботу в комп'ютерних мережах на програмній платформі ОС Linux

Уперше ОС Linux з’явилася в 1991 році в якості проекту фінського аспі-ранта Лінуса Торвальдса, що базувався на досвіді роботи з Unix-системами. Оскільки проект Л. Торвальдса викликав величезний інтерес в усьому світі, то невдовзі (в 1994 році) ядро ОС Linux набуло самостійного статусу. Надалі, завдяки спільноті розробників, ОС Linux стала невпинно еволюціонувати.

Linux вирізняється серед інших Unix-подібних ОС тим, що складається тільки з ядра. Для отримання дистрибутиву Linux, ядро доукомплекто-вують командами, демонами та іншим програмним забезпеченням.

Усі дистрибутиви ОС Linux основані на єдиному сімействі ядер.

Набір службових програм, які доповнюють ядро, може варіюватися.

Дистрибутиви ОС Linux відрізняються за своїм призначенням, розвиненістю служб підтримки та ступенем популярності.

У таблиці Г.1 перелічено ті дистрибутиви ОС Linux загального призначення, що набули найбільшої популярності.

Також існують дистрибутиви ОС Linux спеціального призначення: для розробників вбудованих систем; для прискорення виконання певних задач; для комп'ютерних систем із обмеженими вільними ресурсами тощо.

Таблиця Г.1 - Найпопулярніші дистрибутиви Linux загального призначення

№ з/п	Назва дистрибутиву	Адреса Web-вузла	Коротка загальна характеристика дистрибутиву
1	Debian	www.debian.org	Тісно пов’язаний із проектом GNU
2	Red Hat Linux	www.redhat.com	Має загальне призначення, набув широкого застосування
3	SuSE Linux	www.suse.com	Багатомовний, є особливо по-пулярним в Європі
4	Linux Mandrake	www.mandrake.com	Повнофункціональний, але не над-лишковий
5	Caldera	www.Caldera.com	Стабільний, орієнтований на корпораційне застосування
6	Slackware Linux	www.slackware.com	Займав домінуючі позиції, є дистрибутивом для професіоналів
7	SOT Linux (Best Linux)	www.sot.com	Підтримує декілька мов, легко інсталюється
8	Turbo Linux	www.turbolinux.com	Є популярним в Азії (підтримує азійські мови)

У цілому, базовий перелік дистрибутивів ОС Linux містить наступні назви: Red Hat Linux; SuSE Linux; Debian GNU/Linux; Open SUSE; Linux Mandrake; Mandriva; Fedora; Caldera; Slackware Linux; SOT Linux (Best Linux); Turbo Linux; ALT Linux; ASP Linux; Gentoo; Ubuntu; Knoppix; Archlinux; Xandros; Yoper; Linspire; Kurumin тощо. Розширений перелік дистрибутивів ОС Linux можна знайти за адресою www.Linux.org/dіst.

Питання про те, який із численних дистрибутивів ОС Linux є найкращим, часто задають у Linux-форумах, але відповідь на нього не є однозначною та залежить від багатьох факторів: для яких задач і на якому обладнанні буде використовуватися Linux; з якими версіями Linux ви обізнані; яким характеристикам Linux віддається перевага; на яку підтримку Linux ви розраховуєте тощо.

Між дистрибутивами ОС Linux не існує великих розбіжностей.

Перевагами всіх дистрибутивів ОС Linux є простота інсталяції та солідна бібліотека програмних засобів.

Більшість дистрибутивів ОС Linux дозволяє робити все, що може знадобитися від Linux-систем.

Деякі дистрибутиви ОС Linux потребують інсталяції додаткового програмного забезпечення для того, щоб система стала повнофункціональною.

Існують такі дистрибутиви ОС Linux, які прискорюють і полегшують виконання певних задач, зокрема: для управління великомасштабними Linux-системами, рекомендуються дистрибутиви типу Red Hat, які передба-чають управління мережами; існують дистрибутиви для промислового застосу-вання (будь-який додатковий програмний компонент системи промислового рівня, навіть малозначущий, суттєво спрощує адміністрування).

Приймаючи рішення на користь певного дистрибутиву, звертайте увагу не тільки на функціональні можливості, а й на перспективи співробітництва з постачальником дистрибутиву на найближчі роки: чи буде дистрибутив існувати в найближчі п’ять років; чи будуть оперативно усуватися прогалини в системі захисту та випускатися нові версії програмних продуктів; чи буде надано допомогу у вирішенні проблем, які виникнуть ?

Після вказаного аналізу, деякі надзвичайно цікаві та компактні дистрибутиви можуть перестати здаватися привабливими.

Найбільш життєздатні дистрибутиви ОС Linux не завжди мають корпораційний статус. Наприклад, очікується, що ОС Debian GNU/Linux проіснує ще дуже довго, незважаючи на те, що компанія Debian не є комер-ційною (не займається продажем і не пропонує сервісного обслговування).

Перелік дистрибутивів ОС Linux, із детальним оглядом їх особливостей, наведено на Web-вузлі www.linuxplanet.com. Достатньо об’єктивні коментарі до основних дистрибутивів ОС Linux можна знайти на Web-вузлі www.linux.com.

Слід виділити три популярних дистрибутиви, які представляють зріз ринку корпораційних Linux-систем та охоплюють більшість інсталяцій ОС Linux у великих організаціях: Red Hat Linux; SuSE Linux; Debian GNU/Linux.

Багато дистрибутивів Linux мають графічні засоби, що спрощують конфігурування й адміністрування певних компонентів системи (Red Hat Net-work Administration Tool, YaST y SuSE тощо), а тому є зручними адміністраторам-новачкам, але приховують деталі того, що діється в ОС при внесенні змін.

Високорівневі графічні інструментальні засоби ОС Linux також мають наступні особливості: часто є платними або залежать від дистрибутиву (те, що на низькому рівні є однаковим для дистрибутивів, на високому рівні може відрізнятися); не забезпечують системному адміністратору можливості завжди чітко знати, як працює система (якщо в системі стається збій, то графічні утіліти не завжди допомагають знайти та усунути проблему).

Слід додати, що конфігурувати систему на низькому рівні зручніше (швид-ше та надійніше, є більше можливостей для маніпулювання, легше писати сценарії тощо).

Через зазначені особливості, на практиці часто віддають перевагу низькорівневим механізмам ОС Linux.

Документацію з ОС Linux розподілено по численних джерелах, частина з яких знаходиться безпосередньо в самій системі, а частина – в Інтернеті.

Основними джерелами документації з ОС Linux є:

– сторінки інтерактивного керівництва з ОС Linux, призначені для перегляду за допомогою команди man (так звані man-сторінки);

– документи Texinfo, призначені для перегляду за допомогою команди info;

– документи типу HOWTO – короткі замітки за різними темами, що стосуються ОС Linux (www.linuxdoc.оrg);

– керівництва – об’ємні матеріали за різними темами, що стосуються ОС Linux (www.linuxdoc.оrg);

– документація з конкретних дистрибутивів ОС Linux.

Сторінки інтерактивного керівництва (man-сторінки) та документи Texinfo складають традиційну інтерактивну документацію (хоча вся перелічена вище документація певною мірою є інтерактивною) та в основному інсталю-ються разом із системою (виключенням є man-сторінки окремих програм, які інсталюються разом із відповідними програмними пакетами).

Сторінки інтерактивного керівництва (man-сторінки) містять повний опис окремих команд, драйверів, форматів файлів і бібліотечних функцій.

Систему Texinfo було розроблено ентузіастами проекту GNU через те, що команда форматування man-сторінок nroff являла собою власність АТ&Т.

GNU-команда groff надає ті самі можливості, що й команда nroff.

Багато з GNU-пакетів вимагають, щоб документацію до них було подано в форматі Texinfo, що викликає певні незручності: з’являється додатковий стандарт документації; Texinfo є достатньо заплутаною гіпертекстовою системою (команда info info видає довідку по системі Texinfo) тощо.

Але пакети, що документуються за допомогою системи Texinfo, звичайно інсталюють сторінки-заглушки з повідомленнями про те, що інформацію про відповідний пакет можна отримати, викликавши команду info.

Тобто можна продовжувати користуватися командою man, звертаючися до команди info лише у випадку необхідності.

Документи типу HOWTO та керівництва знаходяться у веденні проекту Linux Documentation Project (LDP) та є доступними в центральному сховищі інформації, присвяченої ОС Linux – на Web-вузлі www.linuxdoc.org.

Документи HOWTO містять відповіді на загальні питання (наприклад, як інсталювати новий пристрій, чому система працює повільно тощо).

Деякі загальнодоступні керівництва є особливо цікавими для системних адміністраторів: The Linux System Administrator`s Guide; Advanced Bash-Scripting Guide; The Linux Network Administrator`s Guide; Linux System Administration Made Easy тощо.

Оскільки багато з LDP-документів поновлюються повільно, то слід звертати увагу на дату публікації, щоб користуватися актуальною інформацією.

Ряд найважливіших компонентів ОС Linux підтримується сторонніми організаціями: ISC (Internet Software Consortium – консорціум розробників програмного забезпечення для Інтернету); ASF (Apache Software Foundation – організація розробників програмного забезпечення для Apache) тощо. Дані організації звичайно надають документацію до розповсюджуваних пакетів. Деякі постачальники включають до дистрибутиву окремі програмні пакети без документації, та слід цікавитися наявністю додаткових матеріалів.

Іншими цінними джерелами інформації про програмні пакети ОС Linux є серія документів RFC (Request for comments – запит на отримання коментарів), в яких описуються протоколи та програмне забезпечення мережі Інтернет.

В Linux man-сторінки звичайно розподіляють на 9 розділів (таблиця 2).

Таблиця 2

Розділи man-сторінок операційної системи Linux

Номер розділу	Зміст розділу
1	Команди рівня користувача та додатки
2	Системні виклики та коди помилок ядра
3	Бібліотечні функції
4	Драйвери пристроїв і мережні протоколи
5	Стандартні формати файлів
6	Ігри та демонстраційні програми
7	Різні файли та документи
8	Команди системного адміністрування
9	Внутрішні інтерфейси та специфікації ядра

Розділи 6 і 9 man-сторінок звичайно є порожніми.

Деякі розділи розподіляються на підрозділи. Наприклад, підрозділ ЗМ містить сторінки з інформацією про бібліотеку математичних функцій системи.

Багатосистем мають розділ керівництва „l” для локальних man-сторінок.

Для опису внутрішніх команд окремих програм (наприклад, команд інтерпретатору bash), загальноприйнятим є розділ „n”.

Неформатована інформація для man-сторінок (вхідні дані команди nroff) звичайно зберігається в каталогах типу /usr/share/man/manX, де Х може бути цифрою від 1 до 9, літерою “l” або “n”.

Для економії місця на диску, сторінки стискають утилітою gzip (команда man може швидко розархівовувати їх).

Форматовані версії man-сторінок знаходяться в каталозі /var/cache/ man/catX.

Команда man форматує сторінки безпосередньо в процесі відображення.

Якщо каталоги catX є доступними для запису, то команда man зберігає форматовані сторінки по ходу їх створення, формуючи кеш тих сторінок, які читаються найчастіше.

Команда man шукає сторінки в ряді каталозів. Визначити шлях пошуку сторінок командою man дозволяє команда manpath, результат роботи якої звичайно є наступним (на прикладі ОС Red Hat Linux):

% manpath

/usr/share/man: /usr/man: /usr/X11R6/man: /usr/ kerberos/man:

/usr/local/man

Зазначена установка зберігається в змінній середовища MANPATH (у разі виникнення необхідності, установку можна змінити).

Відповідний загальносистемний параметр задано в файлі /etc/man. config (в ОС Red Hat Linux) або /etc/manpath.config (в ОС Debian і SuSe Linux).

Команда man заголовок форматує конкретну сторінку інтерактивного керівництва та виводить її на термінал користувача за допомогою програми less (або іншої програми посторінкового розбиття, заданої в змінній середовища PAGER). Аргумент заголовок, як правило, є ім’ям конкретної команди, пристрою або файлу, про які необхідно отримати довідкову інформацію.

Пошук у розділах керівництва здійснюється в порядку зростання їхніх номерів, але розділи з описом команд переглядаються першочергово.

Команда man розділ заголовок викликає man-сторінку зі вказаного розділу, наприклад: man tty відображає довідку стосовно команди tty; man 4 tty відображає сторінку розділу 4 щодо драйверу керувального терміналу.

Команда man – k ключове_слово виводить перелік тих man-сторінок, для яких рядок пояснень містить вказане ключове слово, наприклад:

% man – k translate

mhbuild (1) – translate MIME composition draft

objcopy (1) – copy and translate object files

pfbtops (1) – translate a PostScript font in .pfb format to ASCII

tr (1) – translate or delete characters

…

Оскільки неможливо перелічити всі численні цікаві джерела інформації з ОС Linux, то наведемо лише найважливіші з них (таблиця 3).

Рекомендується також звертатися до ресурсів, присвячених ОС Unix, оскільки більша частина їх інформації може бути застосованою до ОС Linux.

Додатково відзначимо, що: інформація з питань системного адміністрування ОС Linux є доступною в Інтернеті в численних форумах; питання з системного адміністрування Linux можна вводити в пошукових системах www.google.com; www.yahoo.com; www. altavista.com; www. webopedia.com тощо.

Багато Web-вузлів присвячено проблемам системного адміністрування: www.ugu.com – містить багато інформації для системних адміністраторів; www.stokely.com – містить велику колекцію посилань на ресурси, пов’язані з системним адмініструванням; www.tucows.com – містить якісне програмне забезпечення; slashdot.org – містить публікації різних оригінальних новин; www.cpan.org – містить центральний архів сценаріїв і бібліотек Perl; securityfocus.com – Web-вузол, присвячений питанням безпеки (містить велику пошукову базу даних) тощо.

Цікавим інформаційним джерелом є сторінка Rosetta Stone (http://bhami. com/rosetta.html), де розповідається про команди та утиліти, що застосовуються для розв’язування основних адміністраційних задач різних ОС.

Таблиця 3 - Найважливіші Web-ресурси, присвячені ОС Linux

№	Web-вузол	Опис
1.	www.linux.com	Неофіційне сховище інформації з ОС Linux
2.	www.linux.org	Неофіційне сховище інформації з ОС Linux
3.	www.linuxdoc.org	Проект LDP (Linux Documentation Project)
4.	www.linuxtoday.com	Інтерактивний журнал Linux Today
5.	www.linuxplanet.com	Інтерактивний журнал із корисною інформацією для системних адміністраторів ОС Linux
6.	www.freshmeat.net	Великий каталог програм для ОС Linux та Unix.
7.	www.linuxhq.com	Сховище інформації щодо ядра ОС Linux і „заплат” до нього
8.	www.kernel.org	Офіційний Web-вузол розробників ядра ОС Linux
9.	www.linuxapps.com	Архів програмного забезпечення для ОС Linux
10.	www.tucows.com	Мультисистемний архів програмного забезпе-чення
11.	www.linuxworld.com	Інтерактивний журнал від авторів ComputerWorld

У більшості дистрибутивів ОС Linux, програмне забезпечення розподілене по окремих пакетах, які можна інсталювати незалежно.

При встановлюванні системи на комп’ютер, користувач обирає групу стартових пакетів, які будуть копіюватися до системи, що має наступні особливості: суттєво спрощує системне конфігурування, належачи до ключових переваг ОС Linux, у порівнянні з традиційними різновидами ОС Unix; ускладнює задачу опису дистрибутивів, оскільки не завжди ясно, які пакети є складовою частиною певного дистрибутиву (наприклад, неясно, чи можна вважати частиною дистрибутиву ОС Linux пакет, який є на інсталяційному компакт-диску, але не встановлюється по умовчанню, чи є на додаткових компакт-дисках до професійної версії дистрибутиву).

Звичайно увага акцентується на стандартному варіанті інсталяції демонстраційних дистрибутивів. Якщо деякий пакет відсутній у стандартному варіанті інсталяції, то це не означає, що його взагалі нема в системі або що він не підтримується в даному дистрибутиві.

Розглянемо, як можна дізнатися конкретний склад дистрибутиву ОС Linux та отримати те програмне забезпечення, що виявилося відсутнім.

У першу чергу, рекомендується команда which, яка дозволяє визначити, чи прописано потрібну утиліту в рядку пошуку (змінній середовища PATH).

Наприклад, наведена нижче реалізація команди which повідомляє про те, що Web-сервер Apache інстальовано в каталозі /usr/sbin:

% which httpd

/usr/sbin/httpd

У деяких системах, команда which не надає повної інформації (не відображає ті файли, для яких відсутнє право виконання, та т.і).

Якщо команда which не допомогла, то слід скористатися командою whereis, яка здійснює пошук у системних каталогах без урахування рядка пошуку та надає повну інформацію.

Наприклад, розглянемо наступні реалізації команд which і whereis:

% which ipppd

/usr/bin/which: no ipppd in (/bin: /usr/bin: /sbin: /usr/sbin)

% whereis ipppd

ipppd: /usr/sbin/ipppd

% ls – l /usr/sbin/ipppd

– rwx– – – – – – l root root 124924 Aug 3 2008 /usr/sbin/ipppd

Іншим варіантом є зручна команда locate, що надає наступні можливості: переглядає попередньо скомпільований індекс файлової системи з метою пошуку імен файлів, які відповідають заданому шаблону; дозволяє знахо-дити не тільки програми, а й файли будь-яких типів. Наприклад, якщо точно не відоме місцезнаходження файлу заголовків signal.h, який містить визначення сигналів Linux, то можна застосувати наступну реалізацію команди locate:

% locate signal.h

/usr/include/asm/signal.h

/usr/include/linux/signal.h

/usr/include/signal.h

/usr/include/sys/signal.h

База даних команди locate звичайно регенерується кожної доби командою update db, яка запускається демоном cron, відповідно, результати її роботи не завжди відображають найостанніші зміни в системі.

Якщо відоме ім’я розшукуваного програмного пакету, то доцільно скористатися системними утилітами обробки пакетів, які безпосередньо перевіряють наявність пакету. Наприклад, в ОС Red Hat Linux і SuSe Linux наступна команда дозволяє визначати наявність інтерпретатору мови Python:

% rpm – q python

python – 1.5.2 – 27

Якщо потрібний програмний пакет не інстальовано, то доцільно пошукати його в Інтернеті, а не на інсталяційних компакт-дисках (пакети часто поновлюються, а диски можуть містити більш старі версії).

Програмне забезпечення для ОС Linux створюють незалежні групи розробників, які випускають програми в форматі початкових кодів.

Автори дистрибутивів ОС Linux компілюють зазначені початкові коди згідно з особливостями конкретної системи та включають отримані бінарні файли до дистрибутиву.

Простіше інсталювати існуючу бінарну версію пакету, призначену для даного дистрибутиву ОС Linux, ніж шукати та компілювати початковий код.

Але треба враховувати, що автори дистрибутивів ОС Linux часто на один-два випуски відстають від поточної версії пакету.

Якщо в двох дистрибутивах ОС Linux використовується однакова система обробки пакетів, то не гарантується, що пакети обох дистрибутивів будуть взаємозамінними (наприклад, в Red Hat Linux і SuSe Linux застосовується система RPM, але структура їх файлових систем не є однаковою).

Рекомендується використувати програмні пакети, створені для конкретного дистрибутиву ОС Linux.

Пошук програмного пакету в Інтернеті потрібно починати з Web-вузла створювачів дистрибутиву.

Для більшості дистрибутивів Linux, ведуться пошукові бази програмних пакетів та є групи дзеркальних FTP-вузлів, із яких можна завантажити пакети.

Якщо пошук не дав результатів, скористайтеся Web-архівом програм (наприклад, www.freshmeat.net) або введіть ім`я пакету в пошуковій системі Google.

Функції системного адміністратору Linux може виконувати одна особа або група системних адміністраторів (декілька осіб, робота між якими розподіляється). Керівник групи системних адміністраторів має чітко розуміти поставлені задачі та забезпечувати їх виконання іншими адміністраторами.

Важливою складовою частиною обов'язків системного адміністратору ОС Linux є наступні функції: створення облікових записів для нових користу-вачів; видалення облікових записів користувачів, які не працюють у системі.

Процес управління обліковими записами користувачів можна повністю автоматизувати.

Але ряд рішень, пов’язаних із включенням до системи нового користу-вача, повинен приймати системний адміністратор Linux, який має визнача-ти наступні аспекти: місце розташування початкового каталогу користувача; комп’ютер, на якому має бути створений обліковий запис користувача тощо.

Якщо треба припинити доступ деякого користувача до системи, то: обліковий запис даного користувача повинен бути анульований; усі файли даного користувача мають бути видалені, щоб вони не займали місця на диску.

У випадку придбання нових апаратних засобів або перепідключення наявних пристроїв до іншого комп’ютеру, потрібно переконфігурувати систему так, щоб вона правильно розпізнавала та активувала дані пристрої.

Зміна конфігурації може бути як простою задачею (наприклад, при під-ключенні принтеру), так і складною (при підключенні жорсткого диску та т.і).

Резервне копіювання є однією з найважливіших задач системного адміністратору ОС Linux. Процедуру резервного копіювання, що суттєво втомлює та займає багато часу, доцільно автоматизувати. Системний адміністратор повинен упевнитися в тому, що: резервне копіювання здійснюється за графіком і правильно; з отриманого носія можливо відновити дані.

Нове програмне забезпечення (ПЗ) потрібно інсталювати та про-тестувати (найчастіше, в декількох ОС і на різному обладнанні). Якщо про-грами працюють нормально, то користувачам необхідно повідомити про наявність і місце знаходження нового ПЗ. Локальне ПЗ слід інсталювати туди, де його можна буде легко відрізнити від системних програмних засобів, що спростить задачу поновлення ОС (виключається небезпека випадкового знищення локальних програм у ході поновлювання).

Великі системи вимагають здійснення постійного контролю, з численними обов’язковими щоденними операціями, такими як: перевірка правильності функціонування електронної пошти та Web-серверу; перегляд журнальних файлів на наявність ранніх ознак несправностей; контроль за підключеннями локальних комп'ютерних мереж; контроль наявності системних ресурсів (зокрема, перевірка наявності вільного місця на диску) тощо.

Linux-системи та апаратні пристрої, на яких вони працюють, час від часу виходять із ладу. Як правило, знайти несправність буває набагато важче, ніж усунути її. Задачею системного адміністратору є діагностувати збої в системі та, у випадку необхідності, викликати фахівців.

Після настроювання конфігурації системи під конкретні вимоги, вона може значно відрізнятися від базової конфігурації, описаної в документації.

Системний адміністратор ОС Linux повинен: документувати всі особливості локальної конфігурації, в тому числі – ті інстальовані програмні засоби, що не входять до стандартного комплекту постачання, та розведення мережних кабелів; вести облік обслуговування всіх апаратних засобів, реєструвати стан резервних копій, документувати локальні правила роботи в системі.

Системний адміністратор ОС Linux відповідає за реалізацію стратегії захисту та має періодично перевіряти, чи не порушено безпеку системи.

У системах із низьким рівнем безпеки, процедуру стеження за безпекою можна звести до декількох поточних перевірок стосовно несанкціонованого доступу. У системах із високим рівнем безпеки, звичайно застосовується складна мережа пасток і програм контролю.

Необхідність надання допомоги користувачам у розв’язуванні їх поточних проблем рідко згадується в посадовій інструкції системного адміністратору.

У процесі реальної роботи, надання допомоги користувачам відбирає у системного адміністратору більшу частину його робочого часу.

Розростання комп'ютерних мереж викликає необхідність витрачати більше часу на виконання функцій системного адміністратору.

Чим більше адміністратор знає про систему, тим сильніше користувачі будуть залежати від нього. У підсумку, адміністратор може набути ролі незамінної людини, що одна тільки знає вирішення найважливіших проблем у своїй комп'ютерній системі. Якщо системний адміністратор дав привід вважати його локальним адміністратором, то такої ролі важко буде позбутися, а згодом від нього вимагатимуть бути штатним інженером, секретарем і письменником.

Є простий та ефективний метод уникання системним адміністра-тором ОС Linux нарікань – фіксувати час, витрачений ним на роботу.

Тобто системний адміністратор повинен: вести роботу на належному рівні; збирати та фіксувати докази про кількість та якість виконаної роботи.

Для того, хто хоче працювати штатним системним адміністратором, проблем із пошуком роботи не буде, але робота не буде легкою.

Розповсюдженою проблемою системних адміністраторів ОС Linux є синдром хронічного адміністрування з наступними ознаками: відчуття того, що вас можуть терміново викликати для усунення наслідків надзвичайної ситуації надовго та без перерв; бажання сварити про себе тих користувачів, які не розуміють, що проблеми з адмініструванням виникають через відсутність грамотного планування роботи з їх боку; раптове гостре бажання підготувати накопичувач для резервного копіювання та впевнитися, що він читається та правильно промаркований; інтелектуальна нетерпимість (бажання сварити ін-ших системних адміністраторів, які не знають про наукові методи адміністру-вання). Для профілактики синдрому хронічного адміністрування, системний адміністратор має застосовувати наступні заходи: раціональна організація праці та відпочинку; аутотренінг; розвиток почуття гумору.

Існують численні книжки з ОС Linux, але серед них дуже мало вдалих видань для початківців. Тому на перших етапах знайомства з ОС Linux рекомендується інтенсивно використовувати класику ОС UNIX: практично все, що там викладене, може бути застосоване в ОС Linux.

Оскільки ОС Linux є складною, процедуру її вмикання/вимикання не-можливо звести до натискання кнопки живлення: для коректної роботи си-стеми, слід виконувати операції запуску та зупинки за певними правилами.

Процес початкового завантаження ОС Linux нагадує проходження лабіринту: в кожної ОС створюється свій лабіринт процесу початкового завантаження, конфігурація якого сформувалася на ранніх етапах розробки системи й являє собою особисту справу розробників.

Інформацію про технології запуску та зупинки ОС Linux, як правило, описано так, щоб вона була вірною для загального випадку, але в конкретній системі можуть бути свої особливості. Зокрема, хід процесу початкового завантаження залежить від типу використаного обладнання.

Кожен файл і процес в ОС Linux належить певному користувачу. Не маючи відповідних привілеїв, інші користувачі ОС Linux не зможуть отримати доступ до чужих об’єктів. Дана схема дозволяє захистити об’єкти будь-якого користувача Linux, попередити випадковий або зловмисний несанкціонований доступ до них.

Системними файлами та процесами Linux володіє абстрактний кори-стувач root (суперкористувач), усі ресурси якого надійно захищені від несанк-ціонованого втручання. Для отримання можливості виконувати адмініст-раційні задачі, необхідно зареєструватися в системі як суперкористувач.

Суперкористувач ОС Linux має надзвичайну владу в системі, зокрема, має право: виступати в якості власника будь-якого файлу або процесу; викону-вати спеціальні операції, що є недоступними рядовим користувачам тощо.

Привілейований користувач ОС Linux є дуже відповідальною посадою (якщо її посідає новачок або зловмисник, то вона стає небезпечною).

Процес в ОС Linux характеризується наступними особливостями: є абстракцією, що використовується для опису виконуваної програми; належить до категорії системних об’єктів, які дозволяють контролювати звертання програми до пам’яті, ЦП і ресурсів уведення-виведення.

Однією з основних концепцій ОС Unix і Linux є вимога виконання максимальної кількості роботи в контексті процесів, а не в ядрі.

Системні та користувацькі процеси підпорядковуються одним прави-лам, що дозволяє управляти ними за допомогою єдиного набору команд.

Описаний нижче підхід до організації файлових систем є характерним як для ОС Unix, так і для ОС Linux.

Базовими елементами файлової системи ОС Linux є: файли; процеси; послідовні порти; канали міжзадачної взаємодії. Основним призначенням файлової системи Linux є впорядковування тих ресурсів системи, що зберігаються – файлів. Файлова система Linux також підтримує об'єкти, відмінні від файлів (програмісти не вважають доцільним вводити нові технології для управління об’єктами нефайлових типів; на практиці, подання об’єктів нефайлових типів як елементів файлової системи часто виявляється найзручнішим).

Уніфікований підхід до організації файлової системи Linux має важливі переваги: єдиний програмний інтерфейс; легкий доступ із інтерпретатору команд тощо. Недоліки даного підходу, що властиві будь-яким іншим уніфікованим підходам, не є визначальними для ОС Linux.

Файлова система ОС Linux складається з наступних компонентів: простір імен (методи іменування об’єктів та їх організації у вигляді єдиної ієрархії); модель безпеки (схема захисту, приховування та сумісного викори-стання об’єктів); API (набір системних викликів для здійснення операцій переміщення між об’єктами та управління ними); реалізація (програмний код, який зв’язує логічні моделі з дисковою підсистемою).

В ОС Linux визначено абстрактний інтерфейс рівня ядра, що дозволяє працювати з різними файловими системами.

Одні частини файлового дерева обробляються традиційною дисковою підсистемою, інші – управляються спеціальними драйверами ядра. Наприклад, за роботу мережних файлових систем (NTFS) відповідає драйвер, який перенаправляє запити серверу, розташованому на іншому комп’ютері.

Оскільки концептуальні межі зазначеного вище підходу є нечітко окресленими, то мають місце численні особливі випадки. Наприклад, файли пристроїв дозволяють програмам взаємодіяти з драйверами ядра. Вони не є файлами даних, але обробляються базовим драйвером файлової системи, а їх характеристики записуються на диск. Напевне, доцільніше було би переписати код файлової системи з урахуванням накопиченого досвіду.

Іншим ускладнюючим, але позитивним фактором є те, що в ОС Linux підтримується декілька типів дискових файлових систем.

Окрім базового варіанту ext2fs, існують файлові системи, що мають підвищену продуктивність або спрощені засоби відновлення після збоїв (наприклад, ReiserFS, JFS компанії IBM, XFS компанії SGI, ext3fs, ext4fs тощо).

Є багато реалізацій файлових систем із іншою семантикою: FAT (використовується в Microsoft Windows); ISO9660 (застосовується в компакт-дисках); RamFS (зберігає інформацію в оперативній пам'яті комп'ютеру) тощо.

У цілому базовий перелік файлових систем ОС Linux становлять: extfs, ext2fs, ext3fs, ext4fs, ReiserFS, Vfat, NTFS, ISO9660.

ОС Linux підтримує більше типів файлових систем, ніж будь-який інший різновид ОС Unix, що спрощує обмін файлами з іншими системами.

У цілому, організація файлової системи ОС Linux є дуже обширною темою, що має бути розглянута з декількох точок зору: структура файлової системи на високому рівні (місця зберігання файлів; характеристики файлів; ключові команди для задавання атрибутів файлів); структура файлової системи на низькому рівні; засоби сумісного доступу до файлів.

Підключення нових користувачів і видалення облікових записів колиш-ніх користувачів є одним із основних завдань системних адміністраторів ОС Linux. Адміністратори повинні глибоко розуміти підсистему обліку користувачів в ОС Linux для того, щоб уміти настроювати роботу мережних служб і належним чином конфігурувати локальні облікові записи користувачів.

Правильне управління обліковими записами користувачів ОС Linux є запорукою безпеки системи: основні атаки хакерів націлено на ті облікові записи, що використовуються рідко, дозволяють легко підібрати паролі тощо.

Якщо для підключення та видалення користувачів ОС Linux застосо-вують автоматизовані системні утиліти, то системному адміністратору важливо розуміти, які зміни здійснюються в системі.

Послідовний порт – один із найзручніших засобів уведення-виведення в ОС Linuх (є не надто швидкодійним, але добре конфігурується й є недорогим).

Послідовні порти можна використовувати для зв’язку з різноманіт-ними пристроями, включаючи принтери, термінали, комп’ютери тощо.

Зокрема, послідовні порти широко застосовують у вузькоспеціалізова- ному обладнанні (температурних датчиках, швачних машинах тощо), де пристрій підключають до комп`ютерної системи безпосередньо (за допомогою кабелю) або по телефонній лінії з модемами на обох кінцях з’єднання.

Питання про пристрої послідовного доступу в ОС Linux містить наступні важливі аспекти: технології підключення до системи пристроїв послідовного доступу; методи конфігурації ПЗ для роботи з указаними пристроями (типовими є приклади конфігурації ПЗ для принтерів і модемів).

Незважаючи на прогрес технологій виробництва мікросхем і систем прог-рамного та мережного забезпечення, способи тривалого зберігання даних зали-шилися практично колишніми: на декілька порядків зросла щільність збері-гання даних і зменшилися ціни, але базові концепції не змінилися. Навіть тоді, коли винаходять нові, економічніші способи використання дискового простору (особливо, на тлі стрімкого розвитку глобальних комп'ютерних ме-реж), місця на диску ніколи не буває достатньо. Оскільки примусити кори-стувача вчасно очистити свій диск є складною задачею, то адміністра-тору ОС Linux подекуди доводиться тимчасово встановлювати додаткові жорсткі диски, застосовуючи для їх додавання спеціалізовані технології.

Однією з запорук постійного контролю над системою є автоматизація максимально можливої кількості задач. Наприклад, сценарій adduser зможе підключити нових користувачів швидше та з меншою ймовірністю помилок, ніж системний адміністратор у ручному режимі роботи.

Задачі автоматизації контролю над системою можна запрограмувати за допомогою наступних інструментальних засобів: сценаріїв інтерпрета-тору команд; мов типу Perl, Expect тощо.

Часто потрібно, щоб сценарій або команда виконувалися без втручан-ня оператору. Наприклад, доцільно створити сценарій для автоматичної пере-вірки кожної півгодини роботи мережних маршрутизаторів і мостів, та, в разі виявлення проблем, повідомлення про них адміністратора (електронною пош-тою, засобами мобільної телефонії тощо).

У більшості комерційних організацій, має місце наступна ситуація: інформація в комп’ютерній системі коштує набагато дорожче за комп’ютери; відновити втрачену або викривлену інформацію набагато важче, ніж придбати нові чи відремонтувати пошкоджені комп'ютери, або навіть неможливо.

Захист інформації комп'ютерної системи є однією з найбільш важливих і трудомістких задач системного адміністратору ОС Linux.

Втратити важливу інформацію можна по-різному: помилки програм-ного забезпечення можуть викликати пошкодження файлів даних; користувачі можуть випадково видалити результати довгої роботи; хакери й обізлені службовці спроможні стирати жорсткі диски; збої в апаратних засобах і стихійні лиха можуть виводити з ладу комп'ютерні зали тощо.

Резервні копії дозволяють адміністратору відновлювати стан файлової системи на момент останнього копіювання. Резервне копіювання повинне здій-снюватися ретельно та строго за графіком, а пристрої резервного копіювання та носії повинні регулярно перевірятися на предмет коректної роботи. Безпека резервних копій є важливим елементом корпораційної стратегії. Відповідальні керівники мають розуміти призначення, важливість збереження та правильну технологію експлуатації архівів резервних даних.

Наприклад, втрата денних результів роботи університетської навчальної комп’ютерної лабораторії буде не такою відчутною, як для торгівельної компанії, що регулярно приймає замовлення від численних клієнтів.

Системні демони, ядро та утиліти генерують журнальні дані, що реєструються та записуються на диски з далеко не безрозмірними обсягами.

Термін корисної служби більшості журнальних даних обмежено, а тому їх доводиться групувати, стискати, архівувати та, через певний час, видаляти.

Для роботи з журнальними файлами в ОС Linux, застосовуються спеціалізовані технології.

Система Syslog є повнофункціональною системою реєстрації подій, яка виконує наступні функції: звільняє програмістів від втомлюючої механічної роботи з ведення журнальних файлів; передає управління журнальною реєстрацією системним адміністраторам. До появи системи Syslog, кожна програма сама обирала схему реєстрації подій, а у системних адміністраторів не було можливості контролювати, яка інформація та де саме зберігається.

Ядро є головною частиною ОС, що організує доступ до апаратних засобів крізь абстрактний високорівневий програмний інтерфейс, відповідаючи за реалізацію багатьох тих концепцій, які користувачами та програмами рівня користувача мають сприйматися як убудовані можливості системи.

Зокрема, на базі низькорівневих апаратних можливостей, ядро реалізує наступні елементи ОС Linux: процеси (захист адресних просторів, розподіл часу та ресурсів процесору); сигнали та семафори; віртуальну пам’ять (підкачування, сторінковий обмін, відображення віртуальних адрес у фізичну пам’ять); файлову систему (файли, каталоги, простір імен); міжзадачну взаємодію (канали та мережні з’єднання).

Ядро містить драйвери пристроїв, які організують взаємодію з окремими елементами апаратного рівня. Інша частина ядра в основному не залежить від зовнішніх пристроїв. Взаємозв’язок ядра та драйверів пристроїв є аналогічним зв’язку між ядром і процесами рівня користувача.

Наприклад, якщо процес пропонує ядру прочитати перші 64 байти файлу /etс/passwd”, то ядро транслює завдання в команду драйверу пристрою (наприклад, вибрати блок 3348 із пристрою 3),а драйвер подає дану команду у вигляді послідовності двійкових кодів, які записуються в керувальні регістри пристрою.

Найчастіше ядро буває написане мовою програмування С, але в деяких випадках використовується Assembler, що дозволяє викликати спеціалізовані функції пристроїв, недоступні за допомогою звичайних директив компілятору.

Одна з переваг ОС Linux полягає в тому, що доступність початкового коду ядра полегшує написання власних драйверів пристроїв і модулів ядра.

На початку епохи ОС Linux, уміння писати зазначені програмні компоненти було необхідним системному адміністратору: для ефективного адміністрування ОС, вимагалося адаптувати її до конкретного апаратного середовища.

Нині ОС Linux досягла такого рівня розвитку, що адміністратори можуть зосередити зусилля на організації роботи користувачів, а корегуванням коду ядра займаються програмісти. Тобто системні адміністратори можуть настроювати ядро та додавати існуючі модулі, попередньо не проходячи курсу програмування мовою С або Assembler для конкретної апаратної платформи. Для настроювання ядра та додавання модулів в ОС Linux, застосовуються спеціалізовані технології.

Повсякденною задачею більшості системних адміністраторів ОС Linux є обслуговування певних категорій мережних об'єктів: локальних комп’ютерних мереж; Інтернет-підключень; Web-вузлів; мережного програм-ного забезпечення тощо.

Одним із визначальних понять глобальної комп'ютерної мережі Інтернет є сімейство мережних протоколів ТСР/ІР, які широко викори-стовуються в ОС Unix/Linux, MacOS, Windows і більшості інших ОС, та основ-ними складовими частинами яких є: IP (Internet Protocol – міжмережний про-токол); TCP (Transmission Control Protocol – протокол управління передачею). Завдяки протоколам ТСР/ІР, формується єдиний програмний інтерфейс доступу до мережного обладнання, що дозволяє ефективно обмінюватися да-ними, незважаючи на розбіжності в апаратному та програмному забезпеченні.

В основу мережі Інтернет покладено протокол IP, який використо-вується для доставки неструктурованих пакетів.

Над протоколом IP реалізовано транспортні протоколи TCP та UDP (User Datagram Protocol – протокол передачі дейтаграм користувача), призначені для доставки пакетів потрібним додаткам.

Протокол TCP має наступні особливості: орієнтований на встановлення з’єднань; суттєво спрощує здійснення діалогу між двома програмами; надає з’єднання, подібне телефонній розмові (інформація, що видається на одному кінці з’єднання, приймається на іншому; зв’язок є двостороннім і підтримується навіть тоді, коли обидва абоненти мовчать); забезпечує гарантовану доставку пакетів, має засоби контролю трафіку та управління перевантаженням; надає можливість тим користувачам, які працюють одночасно, ділити один із одним мережний канал, що сприяє підвищенню продуктивності.

Протокол UDP має такі особливості: націлений на передавання пакетів із максимальною швидкістю та на доставку окремих пакетів без встановлення з’єднання (подібно надсиланню листа); не гарантує, що пакети будуть отримані в порядку відправлення; не надає засобів управління перевантаженням.

Із розвитком Інтернету, TCP-потоки мають займати більшу частку трафіку, дозволяючи уникати заторів та ефективно використовувати смугу пропускання. На практиці, частка TCP-трафіку поступово зростає, в порівнянні з UDP-трафіком, оскільки: трафік ігрових, аудіо- та відео-додатків перекривається трафіком Web-броузерів і програм типу Gnutella, що працюють за протоколом TCP і займають більшу частину смуги пропускання.

ОС Linux підтримує повнофункціональний комплекс технологій для роботи в комп'ютерних мережах із протоколами ТСР/ІР.

Для розуміння особливостей роботи ОС Linux у мережах ТСР/ІР, визначальними є такі поняття, як: мережі ТСР/ІР; маршрутизація; мережні апаратні засоби; система доменних імен; мережна файлова система; сумісне використання системних файлів; управління мережами; безпека.

Управління потоками даних є непростою задачею, пов'язаною з перенаправленням IP-пакетів, де чільне місце надане протоколам, завдяки яким маршрутизатори автоматично знаходять найефективніші маршрути.

Протоколи маршрутизації мають наступне призначення: приймають на себе основне навантаження з управління таблицями маршрутизації, спрощуючи роботу адміністраторам; дозволяють швидко перенаправляти трафік у випадку виходу з ладу маршрутизатору або мережного сегменту.

Термін маршрутизація позначає як реальне перенаправлення IP-пакетів, так і управління маршрутною таблицею: перенаправлення пакетів є простою процедурою, а обчислення маршрутів здійснюється за складними алгоритмами.

Основними видами маршрутизації є: відносно проста одноадресна маршрутизація; достатньо складна багатоадресна (групова) маршрутизація.

IP-маршрутизацію вважають складною темою, але в її основу покладено простий метод знаходження наступного переходу: в будь-якій конкретній точці потрібно визначати наступний вузол або маршрутизатор, куди повинен бути відправлений пакет на шляху до пункту призначення.

Протокол IP-маршрутизації суттєво відрізняється від тих протоко-лів, які реалізують принцип маршрутизації від джерела та вимагають, перед відправкою пакету в мережу, задавати точний маршрут (якщо марш-рутизатор працює з пакетами, в яких явно вказано адресу наступного переходу, не є найкращим із міркувань безпеки).

ОС Linux надає повнофункціональний комплекс технологій для реалізації IP-маршрутизації.

Комп’ютерні комунікації досягли високого рівня розвитку, основою якого є різноманітні сучасні технології, мережне обладнання та програмне забезпечення, багато з компонентів якого мають витоки в ОС сімейства Unix і Linux. Швидкодія та надійність комп'ютерних мереж безпосередньо впливають на результати діяльності компаній, а недоліки в побудові комп'ютерних мереж призводять до різноманітних проблем і відповідних значних витрат.

Успішність створення комп'ютерної мережі на базі Linux-систем залежить від наступних найважливіших факторів: розробка оптимальної структури; вибір високоякісного обладнання та найдоцільнішого програмного забезпечення; правильна інсталяція та документування.

Мережні апаратні засоби відіграють одну з визначальних ролей для ефективної роботи Linux-систем.

До Інтернету підключено велику кількість Linux-комп’ютерів, які належать до різних країн, мереж та адміністраційних груп, що обумовило необхідність керування ними за допомогою спеціальних елементів глобальної мережної інфраструктури: системи доменних імен (Domain Name System, DNS), яка відстежує інформацію про імена та адреси комп’ютерів; системи маршрутизації в Інтернеті, що контролює з’єднання між комп’ютерами.

Основною метою системи DNS є перетворення імен комп’ютерів на IP-адреси та навпаки, тобто виконання ролі проміжної зв’язувальної системи, що має важливе практичне підгрунтя: користувачам і програмам рівня користувача зручніше посилатися на комп’ютери за їхніми іменами; низькорівневе мережне програмне забезпечення розуміє тільки числові адреси.

DNS є особливо важливою для маршрутизації електронної пошти та організації доступу до Web-серверів.

DNS являє собою розподілену базу даних: відомості про комп’ютери зберігаються на серверах, які автоматично вступають у контакт один із одним, запитуючи дані та обмінюючись інформацією.

ОС Linux надає ефективні засоби реалізації роботи з системою доменних імен DNS.

Мережна файлова система NFS (Network File System) дозволяє користу-вачам сумісно працювати з файлами, розташованими на різних комп’ю-терах.

NFS є дуже прозорою для користувачів і не реалізує поняття сеансу, надаючи у випадку збою серверу суттєві переваги (жодні дані у віддалених файлових системах не втрачаються; після відновлення функціонування серверу, клієнти можуть продовжувати працювати так, немов би нічого не сталося).

Початково NFS було реалізовано як сурогат файлової системи для бездискових клієнтів, але запропонований протокол виявився настільки вдалим, що став універсальним вирішенням проблеми сумісного використання файлів.

Усі сучасні дистрибутиви ОС Linux містять засоби підтримки мережної файлової системи NFS.

Для нормального функціонування Linux-системи, вона має залежати від великої кількості (десятків, сотень) файлів конфігурації, кожен із яких повинен містити коректні дані.

Якщо помножити кількість конфігураційних файлів одного комп’ютеру на кількість комп’ютерів у мережі, то буде отримано тисячі файлів – надто багато, щоб управляти ними вручну.

Оскільки на практиці багато комп’ютерів мають значну схожість із точки зору адміністрування, то, замість редагування текстових конфігура-ційних файлів на кожному комп’ютері, набагато ефективніше об’єднувати комп’ютери в групи, що сумісно використовують конфігураційні дані.

Розглянемо два основних способи об'єднання комп'ютерів у групи для сумісного використання конфігураційних даних.

Перший підхід до об'єднання комп'ютерів у групи для сумісного викори-стання конфігураційних даних передбачає: зберігання головної копії кожного конфігураційного файлу в одному фіксованому місці; подальше розповсюд-ження зазначеної копії членам групи при кожній зміні. Перевагою даного підходу є простота та доступність у всіх Unix/Linux-системах.

Другий підхід полягає в тому, щоб: видалити всі локальні конфігураційні файли; надати можливість кожному комп’ютеру отримувати інформацію про свою конфігурацію з центрального серверу.

Другий метод є складнішим за просте копіювання файлів, але вирішує ряд важливих проблем, наприклад: клієнти завжди будуть отримувати виправлені версії файлів (навіть тоді, коли під час внесення змін клієнтський комп’ютер було вимкнено); завантажувати інформацію з центрального серверу в багатьох випадках можна буде швидше, ніж із локального файлу (залежно від швидкодії локального диску та обсягу кеширування, виконуваного сервером).

Головним недоліком другої схеми є те, що відмова серверу може призвести до зависання всієї комп'ютерної мережі.

У результаті спроб розробити адміністраційні бази даних для великих комп'ютерних мереж, було створено багато ефективних і зручних систем, але жоден із даних програмних продуктів не є бездоганним: усім системам властиві обмеження, що можуть завадити організувати та настроїти мережу так, як потрібно адміністратору; жодна з систем не дозволяє управляти всією тією інформацією, яку потрібно сумісно використовувати на різних комп’ютерах; системи з хорошими функціональними можливостями є важкуватими; системи, що вважаються простими, не мають достатнього ступеня безпеки та масштабування; багатоочікуючі (за всіма потрібними характеристиками) системи знаходяться на початковому етапі розвитку.

ОС Linux надає розвинені методи синхронізації використання системних файлів у комп'ютерній мережі.

Електронна пошта є елементом бізнесу та засобом особистого спілкування.

Електронна пошта (ЕП) в ОС Linux характеризується складністю повнофункціональної поштової системи та швидкою еволюцією програм-ного забезпечення.

Слід відзначити, що систематично підвищується продуктивність великих поштових концентраторів, з’являються нові засоби захисту ЕП та утиліти боротьби зі спамом (рекламною інформацією, що засмічує Інтернет).

Численні постійні зміни в поштових програмах пов’язані з підвище-ними вимогами до масштабування та гнучкості, важливими для провайде-рів, які мають обслуговувати мільйони нових користувачів.

Потоки спаму викликають підвищення суворості правил обробки ЕП.

Організація IETF безперервно публікує документи RFC, розробляючи нові стандарти, але хакери продовжують штурмувати системи, в яких прийнято довіряти користувачам і слідувати загальноприйнятим правилам.

Щорічно масова розсилка спаму проявляється сильніше (надсилати повідомлення Інтернетом дешевше, ніж звичайною поштою).

Для відправника, вартість передавання одного повідомлення та мільйонів повідомлень є практично однаковою, чого не можна сказати про провайдера, що повинен забезпечити достатню смугу пропускання при розсиланні спаму (наприклад, обсяг спаму в пошті мережі America Online складає близько 30%).

Спроби обмежити спам за допомогою законів і суддівських позовів дають мінімальний результат. Більш ефективними є технічні рішення боротьби зі спамом, такі як застосування поштових фільтрів, чорних списків тощо.

Електронні поштові системи є достатньо складною темою, що передбачає розгляд як численних базових відомостей, так і деталей конфігурації програмного забезпечення.

Ключові поняття ЕП розділяють на наведені нижчекатегорії.

Категорія 1. Основи електронних поштових систем: системи ЕП та їх компоненти; адресація, синтаксис адрес, заголовки повідомлень; принципи роботи ЕП, модель клієнт/сервер, поштові каталоги; псевдоніми, маршрутизація пошти, програми для роботи з переліками розсилки, протокол LDAP.

Категорія 2. Конфігурація поштових програм і боротьба зі спамом: інсталяція, запуск, черга повідомлень поштових програм; основи конфігурації по-штових програм, макроси; базові та складні примітиви конфігурації поштових програм; приклади для типових предметних галузей (домашній комп’ютер, невелика кампанія, стандартні установки Linux тощо); спам, бази доступу поштових програм; безпека; продуктивність; статистика, тестування, відлагодження.

Категорія 3. Інші аспекти електронних поштових систем: порівняльний аналіз альтернативних програм; додаткові джерела інформації.

Опановувати все щодо електронних поштових систем має сенс поштмейс-терам компанії, але не системному адміністратору, що збирається настрою-вати поштовий клієнт персонального комп’ютеру. До найбільш розпов-сюджених адміністраційних задач у процесі роботи з електронною пош-тою в ОС Linux належать: оновлення та початкова конфігурація поштових програм; змінювання конфігураційного файлу; проектування поштової системи організації; боротьба зі спамом та перевірка безпеки; настроювання ПК на приймання пошти та створення переліків розсилки; настроювання продуктив-ності; віртуальний хостинг; використання альтернативних поштових програм.

Для програм, які аналізують і маршрутизують електронну пошту, як правило, не тільки розробляються комерційні версії, а й здійснюється підтрим-ка вільно розповсюджуваних версій із відкритим початковим кодом.

Звичайно поштові клієнти мають графічну утиліту настроювання та цент-ралізовані засоби моніторингу та складання звітів, що є зручним у великих поштових системах.

ОС Linux забезпечує ефективну підтримку роботи з електронними поштовими системами.

При об’єднанні комп’ютерів у мережі, кількість зв’язків між ними збільшується, а тому поглиблюються всі наявні проблеми.

Управління комп'ютерними мережами є наукою та мистецтвом підтри-мання їх у працездатному стані, що передбачає: пошук неполадок у мережах, шлюзах і важливих серверах; розробку схем повідомлення адміністратору про наявність проблем; загальний моніторинг мережі з метою розподілу в ній навантаження та планування її розширення; документування та візуалізацію роботи мережі; управління мережними пристроями з центральної станції.

В окремому сегменті комп'ютерної мереж, недоцільно впроваджувати формальні процедури управління: достатньо ретельного тестування мережі після її прокладки та періодичної перевірки рівня навантаження мережі.

З розвитком комп'ютерної мережі, процедури управління мережею мають ставати більш автоматизованими.

Якщо комп'ютерна мережа містить декілька підмереж, об’єднаних кому-таторами або маршрутизаторами, то розв’язування адміністраційних задач можна автоматизувати за допомогою сценаріїв і простих програм.

Якщо використовуються протоколи глобальних мереж або складні топології локальних мереж, то варто застосовувати виділені станції управління комп'ютерною мережею зі спеціальним програмним забезпеченням.

У ряді випадків, ускладнення системи управління комп'ютерною мережею викликане необхідністю забезпечення надійності. Наприклад, виникнення проблем у комп'ютерній мережі нерідко призводить до повної зупинки її роботи; якщо ж затримки в роботі є неприпустимими, то слід установити висококласну корпораційну систему управління мережею.

Але навіть найкраща система управління комп'ютерною мережею не може попередити всі проблеми, що виникають у процесі її роботи.

Для ефективного управління комп'ютерною мережею, важливо мати: добре документовану схему мережі; висококваліфікований обслуговуючий персонал, здатний упоратися з неуникними збоями.

ОС Linux споряджено професійними засобами для управління комп'ютерними мережами.

З появою вірусу-хробака, почалася нова ера мережних технологій: пиль-ність користувачів Інтернету зросла; з’явився ряд спеціальних інструмент-альних засобів для системних адміністраторів; була заснована організація для боротьби з мережними зловмисниками. Але переважна більшість (91%) органі-зацій продовжували мати проблеми безпеки, незважаючи на користування ін-стальованими засобами захисту (зокрема, комерційними версіями брандмауе-рів, які самі по собі не є адекватним засобом боротьби зі зловмисниками).

ОС Linux має розвинені та надійні вбудовані засоби для підтримки безпеки, що, разом із тим, не виключає вимоги висококваліфікованого та творчого застосування зазначених засобів системним адміністратором.

Безпеку Linux-системи не можна придбати в крамниці або сервіс-центрі: комерційні продукти та послуги є частиною запропонованого рішення для конкретної організації, а не засобом від усіх проблем. Досягнення прийнятного рівня безпеки вимагає терпіння, пильності, немалих знань і наполегливості від системних адміністраторів, користувачів та управлінського персоналу.

Системний адміністратор несе особисту відповідальність за безпеку системи та ступінь освіченості користувачів за даним питанням, а тому повинен: знати сучасні технології захисту; бути підписником відповідних груп новин; звертатися до експертів у галузі комп’ютерної безпеки, якщо особистих знань виявиться недостатньо для вирішення наявних проблем.

За останні десятиріччя, зі значним прискоренням темпів комп’ютеризації, середовище ОС Unix стало каталізатором для бурхливого розвитку клієнт-серверних технологій і глобальної комп'ютерної мережі Інтернет, World Wide Web виявилася оптимальним середовищем розробки розподілених клієнт-серверних додатків, а Unix – ідеальною ОС для їх практичної реалізації.

Ситуація ще покращилася завдяки Linux, яка стала популярною плат-формою Web-хостингу на підставі наступних факторів: цінового фактору (умовної або повної безкоштовності вільно розповсюджуваних дистрибутивів); продуктивності; підтримки великої кількості апаратних платформ; гнучкості.

Відзначимо, що існує велика кількість служб Інтернету, для яких хостинг (розміщення) може здійснюватись або на вузлі користувача, або на сервері одного з численних провайдерів.

ОС Linux надає повнофункціональні засоби для підтримки Web-хостингу та серверів Інтернету.