2. 4. Пiктографiка та орнаментика. Iєроглiфiчний та абетковий принципи писемностi. Мова як iнтеграцiйний механiзм культури.

Орнамент - один з найдавніших видів образотворчої діяльності людини, в далекому минулому ніс у собі символічний і магічний сенс, знаковість, семантичну функцію. Але ранні декоративно-орнаментальні елементи могли і не мати смислового значення, а лише абстрактними знаками, в яких висловлювали почуття ритму, форми, порядку, симетрії. Дослідники орнаменту вважають, що він виник вже в верхнепалеолитическую епоху (15-10 тис. років до н. е..). Заснований на неизобразительной символіку, орнамент був майже виключно геометричним, складається із строгих форм кола, півкола, овалу, спіралі, квадрата, ромба, трикутника, хреста і їх різних комбінацій. Використовувалися в декорі зигзаги, штрихи, смужки, «ялинковий» орнамент, плетеночный («мотузковий») візерунок. Древній людина наділяв певними знаками свої уявлення про влаштування світу. Наприклад, коло - сонце, квадрат - земля, трикутник - гори, свастика - рух сонця, спіраль - розвиток, рух і т. д., але вони, ймовірно, ще не мали для предметів декоративними якостями (часто покривалися орнаментом приховані від очей людини частини предметів - днища, оборотні боку прикрас, оберегів, амулетів та ін). Поступово ці знаки-символи набули орнаментальну виразність візерунка, який став розглядатися тільки як естетична цінність. Мета орнаменту визначилася - прикрашати. Але справедливо буде відзначити, що з орнаментальних мотивів з'явилася піктографія, ранній етап писемності.

Декоративні зображувальні елементи найдавнішого творчості збереглися в традиційному мистецтві народів Африки, Австралії, Океанії, в орнаментах південно-американських індіанців. В їх орнаментальних і декоративних мотивах паралельно співіснують реальні і геометричні умовно стилізовані форми. Але і реальну форму художник зазвичай геометрично» стилізує. Часто стилізація і узагальнення фігур тварин і людей призводить до повної втрати їх зовнішньої впізнаваності і зв'язку з вихідним чином. Вони сприймаються просто як геометричний візерунок. Виникнувши на зорі людства, орнамент емоційно та естетично збагачує різноманіття форм і образну структуру кам'яної і дерев'яної різьби, тканого орнаменту, ювелірних виробів, книжкової мініатюри.

 Велике місце орнамент зайняв в народному художньому ремеслі. Один з найбільших чеських дослідників народної культури Йозеф Видра виділяє чотири головні функції орнаменту: 1) конструктивну - вона підтримує тектоніку предмета і впливає на його просторове сприйняття; 2) експлуатаційну - вона полегшує користування предметом; 3) репрезентационную - вона збільшує враження цінності предмета; 4) психічну - вона діє на людину своїм символізмом і, таким чином, хвилює або заспокоює його. «Орнамент в народній творчості і народному мистецтві був завжди на користь справі, і його трактування, по суті, відповідає принципам сучасної естетики»

Однією зі складних проблем у вивченні орнаменту є труднощі в його розшифрування та дату первинного походження, а також приналежності того чи іншого етносу. Часто наступні покоління художників використовують попереднє мистецтво й створюють на її основі свої варіації. Таким яскравим прикладом може служити елемент свастика, один з найбільш ранніх символів, який зустрічається в орнаментах майже всіх народів Європи, Азії, Америки та ін. Найдавніші зображення свастики зустрічаються вже в культурі племен Трипілля V-IV тис. до н. е. У стародавніх і середньовічних культурах свастика - солярний символ, щасливий знак, з яким пов'язані уявлення про родючість, щедрість, благополуччя, русі і силі сонця. У 1852 р. французький вчений Ежен Бурнуф вперше дав четырехконечному хреста з загнутими кінцями санскритська назва «свастика», що приблизно означає «що несе добро». Своїм символом свастику зробив буддизм, надавши їй містичний сенс вічного обертання світу. Свастичес-кі знаки входять і в християнські зображення, і на народне мистецтво. «Народне свідомість донесло початковий сенс вживання свастики - не просто символ стихії, але того, хто розпоряджається стихіями - вічного вітру, Святого Духа» [78: 27]. В давньокитайських манускриптах також зустрічається зображення свастики, але цей знак позначає поняття «країна», «область».

Художники Стародавнього Єгипту з'єднали зображення з ієрогліфічної системою письма у форму лінійного орнаменту. По всій ймовірно, лінійне розташування орнаментальних елементів являло єгипетську ідею безкінечності життя. Декорування предметів мало і знаковий зміст. Орнамент читався як літерний текст, тому що він був заснований на використання загальноприйнятих символів. Наприклад: єгипетський хрест анх прочитувався життя, зображення уклінну фігурки хех - вічність і ін. Використовували єгиптяни і геометричний орнамент: прямі, ламані, хвилеподібні лінії, шашковий візерунок, сітки, точки та ін. У цілому ж єгипетський декор володіє суворої, витонченою стриманістю.

 Формування декору та орнаменту Стародавнього Сходу пов'язане з мистецтвом Стародавньої Месопотамії (Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, Вавилон, Мідія) і Персії. Тут отримали велике поширення і стали характерними орнітоморфние мотиви («пташиний» орнамент), т. к. Дворіччі було багато дичиною.

Найбільша культура античного світу внесла в мистецтво декору багато нових елементів і композиційних рішень. Одним з важливих в орнаменті Стародавньої Греції був ясно виявлений ритм, побудований на чергуванні однакових елементів, на основі їх рівності між собою. «Цей орнамент ніби рухається перед глядачем рівномірно, постійно, в ритмі, виконаному воістину космічного звучання. Він завжди замкнена в коло - коло буття, - оббігаючи фриз будівлі, тулово судини, чотирикутний поле тканини» [4: 17]. Сюжети орнаменту завжди розміщені на суворо визначеному місці. Декоративні прикраси гармонійно поєднуються з конструкцією предмета. Один з улюблених давньогрецьких мотиви - меандр. Як вважають, у цьому візерунку закладена глибока ідея вічного руху, нескінченного повторення.

Ставлення до орнаменту в різні часи було неоднозначно. Так в XIX столітті він був предметом бурхливої полеміки. У зв'язку з розвитком промисловості і застосуванням нових пластичних матеріалів багато хто вважав, що орнамент втратив своє значення. Але в даний час відбувається деяка реабілітація декору, пов'язана з відродженням давніх ремесел, художніх промислів, з підвищеним інтересом до минулого культурі народів. Крім того, в наш час народжуються абсолютно нові візерунки, творцями і носіями яких стають різні просторові конструкції, візерунки на підошвах взуття, шинах коліс, сучасні пластичні матеріали і т. д.

Склалися особливості орнаментальних візерунків, выявившиеся в вишуканих, елегантно-видовжених переплетеннях звивистих, текучих, неспокійно напружених і різко розслаблених ліній, що були покладені в основу стилю модерн. Ця лінія була названа «удар бича». Цей термін з'явився в результаті візерунок на вишиванці портьєри «Альпійські фіалки», створеного за малюнком швейцарського художника Германа Обріста. У візерунку активно виділялися чудернацькі розчерки стебел, хтось із критиків порівняв ці витончені лінії з «лютими вигинами обрушивающегося бича». Втіленням нових стильових напрямів став орнамент. Але «орнамент модерну не задовольнявся роллю декоративного обрамлення або заповнення пауз, ритмічного акомпанементу до основної теми. У неспокійній настирливості його ритмів, у завзятості, з яким він нав'язує глядачеві свою изломанную, капризно-нервову збудженість, є претензія самому вести цю головну тему, бути прямим і повним вираженням мінливого на рубежі століть відчуття світу. ...З приводу модерну можна ризикнути заговорити і про «психологічному» орнаменті, безпосередньо откликающемся на душевну життя певного чоло-зека» [25: 235].

 

Таким «психологічним» орнаментом наповнював свої живописні композиції австрійський художник Р. Клімт. В його творах декоративне, орнаментальне рішення, яке займає більшу частину позицій, в єдності з реалістичним зображенням створюють особливу чуттєву емоційно-смислову значущість і загадковість. Тут орнамент є, можна сказати, основним принципом побудови мальовничого твору. Орнамент модерну активно входив у всі види мистецтва, часто «живопис і графіка виявляються сприймає стороною, а орнамент - дає» 

Мова — "найважливіша частина нашої особистості, нашої поведінки, нашої думки, вона — тіло цієї думки, визначає ступінь нашої свідомості, є своєрідним її мірилом, — наголошує мовознавець О.Сербенська. — Мова якнайтісніше пов'язана з духовним світом, сферою почуттєвого, з "розумом серця" - і усвідомлення того, що таке мова, як і за якими ознаками вона живе, що зберігає, а що руйнує її організм, яка її роль у житті людини і народу, виробляє здатність не піддаватися впливам середовища, якщо воно затягує. І насамперед за мовною ознакою людина шукає собі подібних, або, як кажемо, ідентифікує себе".

Мова створена людиною для потреб спілкування і для утворення в пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності, адже як справедливо зазначав Ф.Енгельс, “спочатку праця; а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. Оскільки в основі культури лежить спільне прагнення людства до перетворення навколишнього середовища в сферу життєдіяльності, у засіб розвитку людського суспільства, то слід визнати, що немає і не може бути природної мови, первинною функцією якої не було б обслуговування процесу творення культури. Отже, мова – один з видів культури, покликаний разом із працею творити всі інші види культури. Більше того, мова є не тільки засобом творення культури, але й, що треба підкреслити, одним із її складових компонентів. На думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у поняття національної, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”.

Важливу роль у встановленні української мови як державної повинна відігравати сім’я. Сім’я повинна розтлумачити дитині, що немає мов кращих чи гірших, є краще чи гірше володіння мовою, є толерантне чи шовіністичне ставлення до мов і народів. Мова зберігає наші культурні цінності, нашу мораль, наші традиції, віру. Обираючи мову, батьки передають дитині відповідне духовне надбання. Сім’я зобов’язана плекати в дитині якості толерантності і терпимості до прав і свобод людини і громадянина, знання і розуміння своїх прав і свобод та необхідності їх узгодження у суспільстві. Батьки не мають жодного морального права позбавляти дитину через якісь власні амбіції можливості вивчати мову свого народу.