1) Ступеня демократизації управління виробництвом (тобто

вирішення більшості соціально-трудових проблем колективами підприємств

чи організацій, розширення прав областей, регіонів і міст);

102

2) Рівня життя більшості населення і ступеня диференціації

прибутків. Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і більша

різниця в прибутках багатих і бідних верств населення, тим популярний

заклик до скидання влади і перерозподілу власності з відповідними

практичними діями. І навпаки, в країнах з високим рівнем життя і невисокою

диференціацією доходів прагнення соціальних партнерів до соціального

миру та стабільності у суспільстві збільшується. В більшості країн з

розвинутою ринковою економікою різниця в прибутках (10/10%)

найбідніших і найбагатших сімей не перевищують 1:9 раз. [2]. Основний

прошарок суспільства складає середній клас, який має досить високий рівень

життя і абсолютно не схильний до зміни суспільної системи, особливо до

перерозподілу власності; психологічні передумови і культурні традиції в

суспільстві сприяють орієнтації населення розвинутих країн на пошук

соціальних компромісів, на раціональне розв'язання суспільних проблем.

Соціальне партнерство має стати, по-перше: елементом формування

соціально відповідальної політики, яка визначатиме рівні форми

відповідальності за невиконання умов домовленостей (наприклад, звільнення

з посади, відшкодування матеріальних збитків); по-друге: принципом

організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме рівні

умови створення ринку праці, капіталу, засобів виробництва через

узгодження політики податків, цін та ін. Соціальне партнерство, яке

ґрунтуватиметься на відповідній законодавчій базі, чітко визначених

принципах, збалансованості інтересів усіх суб’єктів партнерства, значно

сприятиме економічному розвитку держави, досягненню соціальної злагоди у

суспільстві.

103

6.2. Засади соціального партнерства, вироблені моп, їх сутність

Основу цивілізованих відносин, що складаються між соціальними

партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною

організацією праці (МОП), які мають універсальний, загальносвітовий

характер.

Перший принцип полягає в тому, що загальний і міцний мир у

світовому співтоваристві може бути встановлений тільки на основі

соціальної справедливості.

Другий принцип проголошує необхідність створення нормальних,

”людських” умов праці у всіх країнах. Соціальні партнери даної країни,

регіону, підприємства при вирішенні соціально-трудових проблем, повинні

враховувати ті наслідки, які можуть викликати їхні дії в інших країнах чи

регіонах.

Третій принцип – дотримання свободи слова та свободи об'єднання є

необхідними умовами постійного прогресу, оскільки сутність соціального

партнерства ґрунтується на рівноправному функціонуванні одного партнера

— підприємця та іншого — профспілки як представника трудящих.

Четвертий принцип проголошує, що бідність у будь-якій країні є

загрозою для загального добробуту.

П'ятий принцип: усі люди, незалежно від раси, віри та статі, мають

право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і

гідності, сталості в економіці та рівних можливостей.

Шостий принцип: сприяння забезпечення повної зайнятості і

підвищення життєвого рівня [4].

Поряд із загальними принципами МОП, на яких будується ідеологія

всієї системи соціального партнерства, існують специфічні принципи

організації роботи партнерів під час ведення колективних переговорів та

взаємних консультацій:

104

1) принцип трипартизму – представництво уряду (або виконавських

органів чи виконавських органів державної влади, профспілок і підприємців;

2) принцип рівності та рівноцінності сторін при веденні взаємних

переговорів і недопустимість обмежень законних прав трудящих і

підприємців;

3) паритетність представництва (однакова кількість представників

усіх сторін);

4) регулярність проведення переговорів та консультацій;

5) довір'я у відносинах, знання і повага прав та обов'язків суб’єктів

переговорів, недопущення протистояння інтересів сторін;

6) обов'язковість виконання досягнутих домовленостей та

відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань.

Ефективне функціонування системи соціального партнерства

забезпечується рівноправністю та рівноцінністю сторін. Нерівноправність

веде до вищості одних над іншими, до диктату сильнішого та ігнорування

інтересів слабкого партнера. Тому баланс інтересів можуть забезпечити

тільки рівноправні сторони. Якщо рівноправність забезпечується

нормативними актами, то рівноцінність багато залежить від самих партнерів,

від їхніх особистих якостей, професійної підготовки, знань, вмінь і навичок.

Партнери на переговорах та під час консультацій повинні бути рівною

мірою компетентними, тому важливим завданням є формування професійно-

компетентних органів та інших інститутів соціального партнерства.

Важливим питанням у системі соціального партнерства є розподіл

учасників переговорів (суб’єктів). В Україні держава бере активну участь в

соціальному партнерстві на національному, регіональному і галузевому

рівнях, виконуючи функції гаранта, контролера, арбітра і ін.

Як гарант основних громадянських прав держава організовує, координує

і регулює соціально-трудові відносини. У межах цієї функції держава

розробляє правові основи і організаційні форми соціального партнерства,

правила і механізми взаємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри

105

стандартів (мінімальної заробітної плати, соціальних пільг і гарантій). У

межах цієї функції держава може виступати як незалежний регулятор

соціально-трудових відносин, встановлюючи юридичні рамки, які

захищають права профспілок і трудящих і закладають організаційні та

процедурні основи колективних переговорів і вирішення трудових

конфліктів. При виникненні трудових конфліктів унаслідок проведення

переговорів і тлумачення положень угод і договорів держава бере на себе

функцію арбітра – сприяє вирішенню конфліктів через примирливі і

арбітражні процедури.

Профспілки є однією із суспільних організацій (наймасовіше

об'єднання), які створюються трудящими для захисту своїх економічних і

соціальних прав. Основною метою, яку ставлять перед собою профспілки, є

підвищення рівня заробітної плати, збереження робочих місць для членів

профспілки, участь найманих працівників в управлінні виробництвом і

розподілі виробленого продукту, а також створення сприятливих умов

праці.

Союзи роботодавців створюються на основі загальних інтересів

працедавців як покупців робочої сили. Маючи свої інтереси в отриманні

прибутків, завоюванні ринків збуту та ін., підприємці в системі соціального

партнерства бачать можливості проведення злагодженої технічно-економічної

та соціальної політики, розвитку виробництва без деструктивних конфліктів.

Український союз промисловців і підприємців (УСПП), який

створений в 1992 р., є неурядовою громадською організацією, яка

сьогодні об’єднує 16 тис. членів – промислові, транспортні будівельні,

фінансові та інші підприємницькі структури різних форм власності (70%

підприємств недержавної і 30% державної власності).

У 1998 р. підписано Декларацію про створення Конфедерації

роботодавців України, що дає можливість промисловцям та підприємцям

брати участь у переговорах з профспілками на національному рівні про

укладання Генеральної угоди; проводити узгоджену політику соціально-

106

трудових відносин та консолідовано відстоювати свої інтереси і

захищати права щодо розвитку національного товаровиробника.