Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.

Політика Польщі на українських землях:

— насадження католицизму;

— закриття православних церков і монастирів;

— обмеження православних у праві обіймати державні посади;

— насадження зневаги до православ'я й української культури.

Боярська змова, через яку загинув у квітні 1340 р. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала своєрідним сигналом до нового вторгнення Польщі в українські землі. Експансія здійснювалася під прикриттям гасла захисту католиків Галичини. У відповідь на дії поляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той – формальне верховенство польського короля.

Смерть 1344 р. Дмитра Дедька стала приводом для активізації боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спадщину Галицько-Волинського князівства. Казимир III розпочав у 1349 р. другу широкомасштабну експансію в українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторгнення стало поширення католицизму на Схід, саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойовницький напад називав хрестовим походом проти язичників-литовців та схизматиків-православних.

По смерті Казимира III Польща за династичною угодою була змушена передати Галичину Угорщині. У 1387 р. Польща остаточно захопила Галичину.

Н а галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівства. Латина стає офіційною мовою, всі привілеї та права надаються винятково польській шляхті та католицькому населенню.

У 1434 р.скасоване автономне становище Галичини, відмінене давньоукраїнське право та судочинство. Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут утворено Руське воєводство (з центром у Львові). У 1462 р. утворене Белзьке воєводство.

Наслідки Люблінської унії для України:

— майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;

— об'єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку – посиленню експлуатації селянства;

— українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

— українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;

— українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

— поширюється католицизм, почався наступ на православ'я.

Значення Люблінської унії

1) Річ Посполита мала обмежену королівську владу, гарантовані політичні права та свободи, тому українці могли долучатися до управління державою;

2) українці змогли долучитися до західноєвропейської ренесансної культури.

3) український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення;

4) насаджувався католицизм;

5) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба;

6) виграла лише місцева шляхта, що отримала рівні права з польською шляхтою;

7) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.

Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати — О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та православна віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією, але у своїй заяві зазначили: «...ми приєднуємось як вільні і свобідні, з тим, щоб ми не були понижені в наших шляхетських почестях», крім того, враховуючи, «що ми різних релігій, просимо, щоб нас через те не понижували і до іншої релігії не примушували».

Українську шляхту приваблювали в польській моделі державності гарантовані політичні свободи та станові привілеї, обмеженість королівської влади, відносна релігійна толерантність.