1.4 Характеристика господарсько-питних вод

Централізоване господарсько-питне́ водопостачання — сукупність заходів із забезпечення питною водою населення, пов'язаних єдиним технологічним процесом. Централізоване господарсько-питне водопостачання включає вибір і оцінку можливих джерел водопостачання (для підземних вод — оцінку їх запасів), вибір місця закладання та будівництво водозабірних споруд, санітарну оцінку вод і заходів з їх охорони від забруднення.

Склад і властивості питної води в системах централізованого господарсько-питного водопостачання повинні відповідати певним нормативним вимогам. Питна вода — вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники та показники токсичних хімічних речовин перебувають в межах норм питного водопостачання:

Основна вимога до органолептичних властивостей води — відсутність неприємного запаху, смаку, кольору.

Мінералізація води (сухий залишок) згідно нормативних вимог не повинна перевищувати 1 г/дм³, але може бути 1,5 г/дм³ - за погодженням з головним санітарним лікарем відповідної адміністративної території України. В той же час, за показником фізіологічної повноцінності мінерального складу води - оптимальною є мінералізація 0,2-0,5 г/дм³.

Для посушливих районів світу вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм³, задовільною — від 1 до 2 г/дм³, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм³, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм³.

Твердість води (вміст іонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм³ кількості речовини еквівалента, значення рН повинні бути в межах 6,5-8,5.

Концентрація нітратного іону не повинна перевищувати 45-50 мг/дм³ (у перерахунку на азот — бл. 10 мг/дм³).

Важливе значення має характеристика мікробіологічного стану П.в. (колі-індекс — не більше 3, колі-титр — не менше 300). Більшість країн Північної Америки та Європи постійно розробляють і удосконалюють більш жорсткі стандарти питної води, при цьому пріоритетом для всіх країн є епідемічна безпека питної води.

Типові області застосування (крім питних цілей) включають використання в туалеті (промивання), в мийці і для зрошування.

У питному водопостачанні підземні води мають значні переваги перед поверхневими, оскільки менше забруднені і характеризуються стабільнішими хімічними властивостями. Зокрема в Києві, за використання трьох джерел водопостачання (Десна, Дніпро, артезіанські води), частка підземних вод перевищує 15 %.

2 Оцінка якості вод в умовах техногенного впливу

2.1 Визначення умов змішування стічних вод з водою водотоку

Після випуску стічних вод водойм вони змішуються з водами ріки поступово, по мірі віддалення від випуску. Крім того на ступінь змішування впливають співвідношення витрат річної та стічних вод, швидкість течії річки, її глибина, звивистість, тип випуску та інші фактори [8].

Для визначення ролі річкової води, яка бере участь у змішуванні із стічними водами, вводиться коефіцієнт змішування, який рекомендується визначати за методом Фролова-Родзіллера:

,

де L_ф – відстань від місця випуску до розрахункового створу за фарватером річки, км;

G – найменша середньомісячна витрата річкової води, м³/доба

g – витрата стічних вод, м³/с

α – коефіцієнт, що враховує вплив гідрологічних факторів:

де φ – коефіцієнт звивистості русла ріки, який визначається відношенням відстані до контрольного створу за фарватером до відстані по прямій:

де ξ – коефіцієнт, який залежить від місця випуску стічних вод, (береговий =1);

Е – коефіцієнт турбулентної дифузії для рівнинних річок:

де V_сер – середня швидкість течії річки, м/с;

де Н_сер – середня глибина водотоку, м; В_р – ширина водотоку, м

Кратність розведення стічних вод річною водою в максимально забрудненому струмені розрахункового створу характеризується коефіцієнтом розведення.

Довжина повного змішування, км: