2. Предмет та ознаки об’єктивної сторони складу злочину: проблеми взаємозв’язку і розмежування

На думку Лащука Є.В., предмет злочину є притаманним злочинам, що вчиняються як активними діями, так і бездіяльністю. Наслідки злочинного діяння можуть полягати у змінах (якісних чи кількісних) не лише у сфері суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, а й у предметі злочину. Наслідки злочину можуть безпосередньо вказувати на відповідний предмет злочину (наприклад, істотна шкода при незаконному полюванні (ст. 248 КК) завдається шляхом знищення саме предмета злочину – певних тварин).

Зважаючи на особливу важливість питання про відмежування предмета злочину від знарядь і засобів вчинення злочину, Лащуком Є.В. розроблені правила розмежування цих ознак:

1) знаряддя і засоби є завжди “активними” ознаками злочину, тобто завжди використовуються злочинцем для досягнення певного результату; предмет злочину є “пасивним” – саме на нього спрямовані діяння злочинця;

2) властивості предмета, як правило, передбачається використовувати у більш-менш віддаленому майбутньому, а властивості засобів (знарядь) завжди використовуються злочинцем безпосередньо при вчиненні злочину;

3) якщо предмет злочину завжди вказує на ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, а також характеризується злочинним впливом на нього у вигляді дії чи бездіяльності, то знаряддя і засоби, навпаки, характеризують дію злочинця (з їх допомогою вчиняється злочин, підсилюється злочинна дія);

4) знаряддя й засоби залежать від наявності предмета або потерпілого від злочину (жертви злочину) і, навпаки, предмет злочину не залежить від наявності тих чи інших знарядь і засобів вчинення злочину.

Наведені правила мають застосовуватись у їх сукупності.

Розділ ІІ. Класифікація предметів злочинів та її кримінально-правове значення

1. Теоретичні проблеми загальної класифікації предметів злочинів

У кримінально-правовій доктрині існує класифікація предметів злочинів, розроблена М.Й. Коржанським і С.Ф. Кравцовим. Особливість класифікації за М.Й. Коржанським полягає в тому, що він використав закон логічного поділу понять “від загального до конкретного”, створивши подвійну підпорядкованість предметів: “вертикальну” (за “ієрархією”) і “горизонтальну” (за соціально-економічними ознаками). Класифікація предметів злочинів, що запропонована С.Ф. Кравцовим, відображає лише родові, притаманні окремим групам предметів, соціально-економічні ознаки. Лащуком Є.В. виявлені як позитивні, так і спірні положення наведених класифікацій. Ним використана і вдосконалена класифікація предметів злочинів за соціально-економічними ознаками, а також запропоновано нові критерії класифікації.

Так, за правилами формальної логіки, Лащук Є.В. поділяє предмети злочинів:

• за обсягом – на загальні (наприклад, майно), часткові (приватне майно), одиничні (гаманець Петренка);

• за змістом – на конкретні (зокрема, коноплі – ст. 310 КК) і абстрактні (наркотичні засоби – ст. 309 КК).

Залежно від походження предмети злочинів поділяються на предмети природного походження (створені природою) і предмети соціального походження (створені людиною).

За правом власності виділені предмети, що перебувають у приватній (наприклад, майно, що належить судді, – ст. 378 КК), державній (зокрема, кошти Державного бюджету України – ст. 210 КК), комунальній (комунальне майно – ст. 233 КК) чи іншій формі власності.

За соціально-економічними властивостями виокремлені:

1) предмети тваринного і рослинного світу (наприклад, звірі, птахи, риба, рослини – ст.ст. 245, 248, 249, 250 КК);

2) інформація (відомості, документи – ст.ст. 176, 182, 361 КК тощо);

3) предмети-символи (наприклад, Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гімн України, офіційно встановлений або піднятий прапор чи герб іноземної держави – ст. 338 КК; знак для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару – ст. 229 КК);

4) предмети культури та мистецтва (зокрема, релігійні споруди, культові будинки, пам’ятки історії або культури – ст.ст. 178, 298 КК);

5) предмети, що мають економічне значення (бюджетні кошти, цінні папери тощо – ст.ст. 210, 223 КК);

6) предмети, що належать до сфери транспорту і зв’язку (зокрема, засоби зв’язку, транспортні засоби – ст.ст. 277, 289 КК);

7) предмети, стосовно обороту яких встановлено особливий правовий режим (зброя, бойові припаси, вибухові речовини, наркотичні засоби тощо – ст.ст. 262, 263, 307 КК);

8) предмети, що мають особливе загальнодержавне значення (метрополітени, вокзали, аеропорти, мости тощо – ст. 113 КК).

Окрема увага приділена класифікації інформації (як предмета злочинів) за режимом доступу до неї. Пропонується такий її поділ:

1) інформація з відкритим доступом – тобто та, до якої має доступ будь-яка особа (передбачена, зокрема, ст.ст. 176, 177, 221, 229, 238, 259, 285, 295, 300, 301, 338, 353, 361, 362, 363, 373, 375, 383, 384, 385, 386, 396, 435, 436, 445 КК);

2) інформація з обмеженим доступом, яка відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. поділяється на такі види: а) таємна інформація (державна таємниця – ст.ст. 111, 114, 328, 329, 422 КК); інша таємна інформація (ст.ст. 330, 381, 387 КК); б) конфіденційна інформація (інформація, що належить окремим фізичним чи юридичним особам і є предметом злочинів, передбачених ст.ст. 132, 145, 159, 163, 168, 182, 231, 232 КК).

Наведені класифікації мають як наукове, так і прикладне значення – зокрема, вони можуть сприяти більш глибокому дослідженню предмета злочину, слугувати з’ясуванню специфіки тих суспільних відносин, які існують з приводу різноманітних предметів, а також розкривають особливості впливу окремих властивостей предмета злочину на кваліфікацію діяння.