1.2. Суть, показники і методика визначення економічної ефективності використання земельних ресурсів.

Найважливішою узагальнюючою характеристикою результативності діяльності аграрних підприємств є ефективність виробництва. 

Суть підвищення економічної ефективності діяльності аграрних підприємств зводиться до того, щоб на кожну одиницю затрачених матеріальних, трудових і фінансових ресурсів збільшити обсяг виробництва продукції. Це сприятиме зростанню доходів підприємств, що є основою розширеного відтворення виробництва, підвищенню оплати праці та поліпшенню соціальних і побутових умов його працівників.

Загалом економічна ефективність використання земельних ресурсів має передбачати можливість не лише зменшення та ліквідацію негативних екологічних наслідків, але й створення умов для розширеного відтворення земельних ресурсів. Для цього слід передбачити:

• розширене відтворення родючості грунту;

• захист земель від ерозії та деградації;

• підтримку балансу у грунті поживних речовин;

• забезпечення оптимального рівня інтенсивності використання земель та вибір оптимальних напрямів такого використання, а також застосування екологічно безпечних землеробських технологій, методів і прийомів [11,с.112].

У цьому плані найважливішим елементом організаційно-господарських заходів є правильна організація території і, в першу чергу, сільськогосподарських угідь. Так, протиерозійна організація території передбачає максимальне вилучення земель на схилах понад 3 градуси із змитими ґрунтами з метою організації на них ґрунтозахисних сівозмін.  Ефективність відтворення земельно-ресурсного потенціалу також залежить від покриву поля сільськогосподарськими культурами та від їх чергування в ґрунтозахисних сівозмінах. Таке чергування дозволить захистити землі від водної ерозії на 50-60% та підвищити урожайність еродованих і ерозійно небезпечних земель.

Перевищення критичної межі залучення малопродуктивних земель до обробітку погіршує не тільки стан самих цих земель, але й стан навколишнього середовища. 

Необхідно проводити всебічний та систематичний облік і оцінку стану земель з метою їх захисту і відтворення. У зв’язку з цим потрібна діюча інформаційна система обліку, інвентаризації і прогнозування стану земельних ресурсів на тлі інформації про інші природні ресурси та антропогенні процеси. Вихід за межі оптимального використання земельних ресурсів і навіть за межі їх оптимального відтворення в кінцевому підсумку руйнує природні системи.

Нині дослідження у сфері ефективного відтворення земельно-ресурсного потенціалу здійснюються у трьох основних напрямах:

1. розробка і оцінка нових заходів боротьби із деградацією та ерозією земель;

2. впровадження ґрунтозахисних технологій та систем землеробства;

3. покарання та стимулювання землекористувачів і землевласників відповідно за нераціональне і раціональне сільськогосподарське землекористування.

При цьому основна увага зосереджена на малопродуктивних і деградованих землях. 

Принципового значення набуває визначення економіко-екологічного ефекту від запровадження комплексу заходів, спрямованих на відтворення земельно-ресурсного потенціалу. Верхньою межею ефекту від цих заходів треба вважати з одного боку прямі втрати грунту, а з іншого - безпосередні втрати урожаю. Ці втрати слід розраховувати виходячи, з площі земель, на яких доцільно вживати заходи щодо відтворення земельно-ресурсного потенціалу. В окремих випадках такі території можуть обмежуватися полезахисними лісовими смугами, або площами з відповідними ґрунтозахисними сівозмінами [11,с.66].

Досягти відтворення земельно-ресурсного потенціалу на окремих територіях можна двома основними способами.

1. Реабілітація земель, тобто вилучення деградованих або малодеградованих земель із інтенсивного сільськогосподарського обороту

2. Зміна їх цільового призначення, а отже, і режиму та характеру використання.

Існує і ще один спосіб, але він стосується малородючих земель, тобто тих земель, які за своїми природними властивостями, а не за антропогенним впливом, є малопродуктивними. Суть його полягає у штучному нарощуванні продуктивності цих земель. 

Економічну ефективність використання землі аналізують на основі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять:

• урожайність сільськогосподарських культур;

• виробництво окремих видів продукції на 100 га відповідних земельних угідь

Основним натуральнім показником, що характеризує ефективність використання землі в рослинництві, є урожайність, яка визначається за формулою:

У=В_п/S_п,

Де В_п – обсяг одержаної продукції, ц, S_п – площа посіву культури,га.

З допомогою натуральних показників не можна узагальнити рівень ефективності використання землі загалом у підприємстві. Для цього використовують вартісні показники.

До вартісних показників відносять:

• виробництво валової продукції в порівнянних цінах; товарної продукції в поточних цінах реалізації; валового доходу і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

• коефіцієнт віддачі, як відношення вартості валової продукції сільського господарства до витрат на її виробництво.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість - родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва.

Розрізняють такі види родючості землі:

1. природна — характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу ґрунтоутворення;

2. штучна — створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства;

3. економічна — це сукупність природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил. [8,с.25-26]

У процесі виробництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється.

Рілля - земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників і теплиць. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви [17].

Показники якості ріллі: глибина ріллі, її прямолінійність, злитість (рівномірність поверхні), рівномірність заглиблення і підйому плуга, чіткість бічних кордонів орної ділянки, забур'яненість ріллі, якість окремого пласта ріллі (повинен бути перевернутим, ґрунт роздрібнений на дрібні грудки і укладений без утворення порожнин).