8.Охорона на територіях природно-заповідного фонду

Основні засоби збереження територій та об'єктів пзф

Природно-заповідний фонд вимагає особливої уваги та відповідно­го режиму охорони, оскільки є національним багатством держави. Основними засобами збереження природно-заповідного фонду є:

• встановлення заповідного режиму, тобто створення природних заповідників і заповідних ядер біосферних заповідників та національних природних парків;

• організація моніторингу у природних комплексах та об'єктів в природно-заповідних об’єктах з метою розробки наукових основ їх збере­ження, відтворення та раціонального використання;

• дотримання вимог щодо охорони територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду під час здійснення землевпорядкування, лісо­впорядкування, господарської, управлінської та іншої діяльності, роз­робки проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічних експертиз проектів та територій;

• запровадження економічних важелів стимулювання охорони об'єктів ПЗФ, зокрема, введення пільгового оподаткування та інше;

• здійснення державного та громадського контролю за додержан­ням режиму їх охорони і використання, вивчення і врахування громадської думки щодо охорони природно-заповідного фонду;

• встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання ;

• розширення міжнародного співробітництва у галузі організації заповідної справи, охорони довкілля, створення міждержавних приро­дно-заповідних територій.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду служать для збе­реження природних комплексів, ландшафтного різноманіття, генофонду рослинного та тваринного світу. Тому використання природно-заповідного фонду повинно бути суворо регламентованим. Законом "Про природно-заповідний фонд України" території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватись з природоохоронною, науково-дослідною, оздо­ровчою та освітньо-виховною або будь-якою іншою рекреаційною ме­тою, для моніторингу навколишнього природного середовища, для господарських цілей (заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасу худоби, мисливство, рибальство і ін.), якщо це не суперечить призначенню природно-заповідних територій та об'єктів.

Природно-заповідний фонд використовують відповід­но до “Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (№ 43 від 11 травня 1994року), “Інструкції про порядок видачі дозволів на добу­вання (збирання ) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України” (№ 3 від 1 лютого 1993 року) та інших нормативних доку­ментів.

Позначення територій та об'єктів природно-заповідного фонду на місцевості

Території та об'єкти природно-заповідного фонду повинні бути позначені на місцевості з метою інформування населення та землеко­ристувачів про межі, категорію та статус, режим охорони та правила поведінки. Для цього згідно з відповідним "Положенням про єдині знаки та аншла­ги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду" встановлюють певні інформаційні та охоронні знаки: офіційні вивіски, інфо­рмаційно-охоронні знаки, межові охоронні знаки та інформаційні щити.

Офіційну вивіску можуть мати території та об'єкти природно-заповідного фонду, які мають статус юридичної особи (природні за­повідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіо­нальні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).

Офіційна вивіска має форму прямокутника розміром 620 х 470 мм зеленого кольору з окантовкою, на якій у верхній частині під Дер­жавним гербом наноситься напис "Україна", назва міністерства або відомства чи установи, у віданні якої перебуває цей об'єкт, його влас­на назва, категорія та статус заповідання, назва представництва (дире­кція, правління тощо).

Інформаційні та охоронні знаки повинні відповідати певним вимо­гам стандартів, бути достатньо інформативними, наочними, одноманітними (однотипними) та логічно розміщеними.

У місцях входу (виходу) на територію природно-заповідного об'єкта масового руху транспорту, перетину меж заповідного об'єкта дорогами, стежками, водоймами, біля населених пунктів встановлю­ють інформаційно-охоронні знаки, які мають форму вертикального прямокутника розміром 841 х 594 мм. На смугастому синьо-жовтому полі прямокутника зображено зелений щит. На щиті під зображенням Державного Герба України – напис "Природно-заповідний фонд України''. В центрі щита - табличка жовтого кольору, на якій пода­ється назва заповідного об'єкта. Під табличкою робиться напис "Охо­роняється законом".

Вздовж межі природно-заповідних територій на відстані не рідше, ніж через 1 км один від одного встановлюють межові охоронні зна­ки, які мають форму вертикального прямокутника розміром 420 х 297 мм.

За формами і обрисами цей знак подібний до інформаційно-охоронного. Власної назви може не бути. Обов'язково вказується ка­тегорія заповідника – "заказник", "заповідник", "пам'ятка природи" тощо. На природно-заповідних територіях та об'єктах особливо цін­них, вразливих та найбільшого відвідування населенням, а також роз­міщених у гірських, лісових районах та місцях з різкою зміною рель­єфу, межові охоронні знаки повинні встановлюватися густіше.

Інформаційні щити встановлюють у місцях найбільшого скуп­чення відвідувачів, на оглядових майданчиках, автостоянках, біля ад­міністративних будівель заповідних об'єктів. Вони мають форму го­ризонтального прямокутника розміром 841 х 1189 мм (допускається збільшення розмірів у 2 рази) жовтого кольору з синьою окантовкою. На щиті подається повна назва об'єкта, його призначення і функції, загальна характеристика, правила поведінки, карта-схема території. Інформація на щитах подається українською мовою. Іноді може пода­ватись мовою національних меншин, в Криму - російською.

Знаки виготовляють із листового алюмінію, сталевого листа, оцинкованого дахового заліза. Допускається застосування місцевих матеріалів - дерева, каменю тощо. Опори знаків виготовляються з де­рева діаметром не менше 10 см, металевих труб діаметром не менше 50 мм, залізобетонних стовпів шириною профілю 85 мм.

Висоту розташування знака вибирають залежно від його призна­чення і розташування на місцевості. Знаки повинні бути віддалені від освітлювальної мережі на відстані не менше 1 м, високовольтної ме­режі не менше 2,5 м. У межах охоронної зони високовольтних ліній встановлення знаків заборонено. На транспортних мережах (сухопут­них і водних) розміщення знаків потрібно узгоджувати із службою дорожнього руху і навігаційною службою.