1.2. Організація та механізм управління валютними резервами

Розмір золотовалютного запасу будь-якої держави є одним з найважливіших макроекономічних показників розвитку економіки, а його постійне зростання- показником стабільності не тільки економіки, а й інших сфер державного регулювання. Нас, крім економічних відносин, більше нічого не цікавить

Як вже зазначалося у попередньому пункті, управління золотовалютними резервами країни є органіч­ною складовою валютної політики центрального банку, що без­посередньо впливає на можливості ефективного використання ним міжнародних резервних активів для підтримки стабільності курсу національної валюти, приведення до рівноваги сальдо платіжного балансу та ін. Від розміру резервів, їх якісного складу залежить не тільки забезпе­ченість міжнародних розрахунків країни необхідним обсягом платіжних засобів, а й стабільність національного валютного ринку і динаміка основних макроекономічних параметрів, що безпосередньо пов'язані зі змінами валютного курсу та підтри­манням рівноваги платіжного балансу. Тому формування офіцій­них золотовалютних резервів країни є необхідним елементом валютної політики держави, здійснюваної центральним банком.

Стан офіційних золотовалютних резервів напряму пов’язаний зі станом міжнародної валютної ліквідності країни, тобто її здатністю забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіж­ними засобами. Йдеться про запас таких резервних активів, які можуть бути використані для погашення боргових зобов'язань країни як перед урядовими органами інших країн, так і перед приватни­ми комерційними і фінансовими структурами цих країн.

Основною характерною ознакою офіційних золотовалютних резервів є те, що їх власником виступає держава (звідси і на­зва — офіційні). На практиці ці резерви перебувають у розпо­рядженні визначених законодавством органів державної вла­ди. Про це вже було на початку с.15 – треба уникати повторів; загалом цей матеріал більше підходить сюди, аніж до п.1.1 (там можна залишити 1 речення, а все інше перенести сюди, викинувши повтори) При цьому в різних країнах можливі два основні варіанти функціонування у сфері державних регулятивних органів: по- перше, розпорядником золотовалютних резервів може бути централь­ний банк країни, який має достатній рівень самостійності у прийнятті рішень щодо визначення структури і напрямів ви­користання коштів; по-друге, розпорядником золотовалютних резервів може бути міністерство фінансів, а центральний банк виконує лише технічні функції за дорученням міністерства щодо вико­ристання резервів. В Україні діє перший підхід до формуван­ня і розпорядження золотовалютними резервами. Так, згідно зі ст. 7 Закону "Про Національний банк України" форма лапок має бути одна по всій роботі [посилання на цей Закон, який має бути в списку джерел] саме на цен­тральний банк нашої держави покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здій­снення операцій з ними та банківськими металами. Те саме визначає і ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [посилання], згідно з якою Національний банк України "нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення дер­жавної валютної політики".

Згідно з вимогами МВФ, затвердженими 20 вересня 2001 р., офіційні валютні резерви де? використовуються для вирішення таких завдань: це не завдання (вони були в п.1.1), а призначення ОВР; і тут або по закінченню цього списку може бути авторське речення-зв’язок між цим призначенням і управлінням ОВР

— забезпечення довіри до політики щодо управління грошовими агрегатами й обмінним курсом, у тому числі до можливостей проведення інтервенцій з метою підтримання національної валюти;

— обмеження впливу факторів зовнішньої вразливості за допомогою збереження ліквідних коштів в іноземній валюті дляІ нейтралізації шоків під час кризових явищ;

— підтримання в учасників ринку впевненості у здатності держави виконувати свої зовнішні зобов'язання;

— демонстрація того, що національна валюта забезпечена зовнішніми активами;

— допомога уряду в задоволенні його потреб в іноземній валюті при виконанні зобов'язань за зовнішнім боргом;

— збереження резерву на випадок національних катастроф чи надзвичайних подій.

Для позначення списку по всій роботі краще використовувати знак «-», а не велике тире

Зазвичай у більшості країн світу центральні банки намагаються втримувати такий обсяг офіційних золотовалютних ре­зервів, який би давав можливість належно контролювати динаміку обмінного курсу національної валюти у разі негативного розвитку подій на валютному ринку. Адже різка девальвація національної грошової одиниці внаслідок недостатності валютних резервів може зумовити кризу міжнародної валютної ліквідності країни, тобто її неспроможність виконувати сіті зовнішні платіжні зобов'язання. Тому для уникнення таким негативних явищ потрібно у процесі реалізації валютної полі¹ тики враховувати всі можливі фактори, які можуть істотно впливати на стан золотовалютних резервів країни.

Основні фактори, що визначають динаміку офіційних валютних резервів, і на які необхідно зважати центральному банку в процесі управління ними: тут знову повтор тесту с.15-16, треба об’єднати ці 2 списки і залишити його, наприклад, тут (дивитися на розмір §)

1) стан розвитку національного господарства і масштаби зовнішньоекономічної діяльності — фактор, що визначає інтен­сивність потоків валютних коштів з урахуванням експортного потенціалу країни та її участі у міжнародному поділі праці. Чим більшою є ця участь, чим динамічніше розвиваються експортноорієнтовані галузі виробництва, тим більшими можуть бути валютні резерви з огляду на приплив валютної нн ручки в країну;

2) величина зовнішнього боргу — це фактор, що визначає необхідний обсяг резервів для підтримання високого ріпи» міжнародної валютної ліквідності для щорічного обслуговування зовнішньої заборгованості шляхом виплати сум основ­ного боргу і процентів за ним;

3) темпи інфляції в країні, що визначають рівень внутріш­нього знецінення національної грошової одиниці та ймовірність поступового вичерпання офіційних золотовалютних резервів. За умови здешевлення національної валюти дорожчає імпорт, що зумовлює збільшення попиту на іноземну валюту на внут­рішньому ринку, а відтак ще більше витрачання валютних резервів центральним банком для уникнення надмірного попиту на національному валютному ринку;

4) чинний режим обмінного курсу національної валюти ви­значає динаміку золотовалютних резервів залежно від вико­ристання фіксованого або плаваючого режиму. За інших рівних обставин у країнах, де діє фіксований обмінний курс, цент­ральний банк потребує більших обсягів валютних резервів для забезпечення згладжування курсових коливань шляхом проведення девізної політики. Плаваючий режим валютного кур­су передбачає менші обсяги валютних резервів з огляду на менші масштаби втручання центрального банку у функціонування валютного ринку;

5) стан платіжного балансу, тобто наявність активного сальдо або дефіциту зведеного балансу, є фактором, який свідчить про можливості додаткового нагромадження або витрачання золотовалютних резервів як засобу остаточного врівноваження сальдо;

6) обсяги міжнародного переміщення капіталів, що впливає на переміщен­ня валютних активів з країни та до неї, що зумовлює зміни кон'юнктури на національному валютному ринку, а відтак і дії центрального банку з нагромадження або витрачання ва­лютних резервів. Зростання валютних резервів може бути пов'язане з припливом іноземних капіталів до країни. Однак цей процес має і свої негативні наслідки. Зокрема, у країнах ІІівденно-Східної Азії (Індонезія, Таїланд, Південна Корея) восени 1997 р. відбувся спочатку значний приплив спекулятивних капіталів, а потім їхній відплив, що призвело до валютної кризи і змусив уряд цих країн витрачати значні обсяги нагромаджених валютних резервів для стабілізації ситуації на національних валютних ринках . Те саме спостеріга­юся і в Україні в 1998 р.;

7) валютні обмеження, що діють у країні, визначають мож­ливості доступу економічних агентів країни до міжнародних фінансових ринків. Чим ширшими є ці можливості, тобто чим ліберальніші умови валютного регулювання і валютного контролю, тим меншими у разі необхідності можуть бути потреби звертатися на внутрішній валютний ринок, а відтак меншими є витрати офіційних золотовалютних резервів, спрямованих на задоволення внутрішнього попиту і згладжування коливань кон'юнктури ринку. І навпаки, чим обмеженішим є доступ на зовнішні ринки запозичень, тим більшими мають бути обсяги золотовалютних резервів для уникнення різких коливань попиту і пропозиції на національному валютному ринку.

Врахування всіх цих факторів, що впливають на стан і обсяги офіційних золотовалютних резервів країни, є необхідним елементом валютної політики для забезпечення адекватних дій центрального банку на національному валютному ринку відповідно до реальних потреб і завдань розвитку національної економіки.

Як вже зазначалося, одним із головних завдань центрального банку у процесі реалізації валютної політики є ефективне управління офіційними золотовалютними резервами країни.

Управління офіційними золотовалютними резервами — це діяльність центрального банку, спрямована на забезпечення максимальної ефективності при формуванні і використанні міжнародних ліквідних засобів у процесі реалізації тактичних і стратегічних завдань валютної політики [посилання ].

Оскільки це важливе визначення для даного §, 1 визначення є недостатньо, треба ще знайти хоча б 2-3 інших авторів, добре якби ще й було визначення НБУ, і порівняти їх, вивести уточнене

Процес управління офіційними золотовалютними резервів ми може бути реалізований за такими напрямами:

1) забезпечення покриття дефіциту платіжного балансу країни;

2) вплив на обмінний курс національної валюти шляхом проведення девіз­ної політику;

3) вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині краї­ни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної цілі монетарного регулювання. Останнє є незрозумілим – це грошова, а не валютна політика

Для забезпечення ефективного управління офіційними зо лотовалютними резервами центральному банку необхідно мати у своєму розпорядженні систему показників, котрі б відобра жали:

• по-перше, кількість золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів центрального банку потребам у них відповідно до обсягів зовнішньоекономічної діяльності. Ці потреби визначаються такими факторами, як масштаби зовнішньоекономічних операцій країни, сальдо платіжного балансу, величина зовнішнього боргу, а також динаміка руху капіталів;

• по-друге, якість золотовалютних резервів, що відображає оптимальну структуру резервів при мінімальному ризику вкладення коштів у ті чи інші види міжнародних валютних активів. Вони зумовлюються такими факторами, як динаміка обмінних курсів резервних валют на світових ринках, частка золота і СПЗ у резервах, величина зовнішньої заборгованості країн-емітентів резервних валют, кон'юнктура на світових ринках золота.

Управління обсягом офіційними золотовалютними резервів за кількісними показниками є важливим з погляду вибору такого їхнього розміру, який би максимально відповідав завданням центрального банку щодо регулятивного впливу на організацію валютних відносин.

Якщо розмір золотовалютних резервів поступово зменшується унаслідок негативного сальдо платіжного балансу, відпливу капіталів із країни і дефіциту іноземної валюти на національному валютному ринку, то це може виявитися небезпечним для фінансування життєво важливого імпорту й обслуговування зовнішнього боргу. Крім того, така ситуація несе в собі серйозну загрозу різкої девальвації національної валюти.

І навпаки, якщо внаслідок припливу іноземної валюти в країну надмірно зростають офіційні золотовалютні резерви, то це може спричинити економічно необґрунтоване зростання грошової маси і стимулювати інфляційні процеси. Для усунення наслідків дії цих негативних явищ центральний банк може використати стерилізовані валютні інтервенції або ослабити валютний контроль і збільшити обслуговування зовнішнього боргу, сприяючи тим самим відпливу валюти з країни. Крім того, потрібно враховувати величину альтернативних витрат при формуванні офіційних золотовалютних резервів, адже у разі зберігання готівкової іноземної валюти чи золота завжди потрібно пам'ятати про упущені внаслідок цього доходи, величина яких дорівнює номінальній ставці процента за банківським депозитом.

Кількісні показники, що визначають достатність офіційних золотовалютних резервів, можуть охоплювати такі основні параметри:

— відношення обсягу золотовалютних резервів до загального обсягу імпортних поставок у країну;

— визначення величини золотовалютних резервів за обсягом імпорту, який за них можна придбати (у місяцях поставок);

— відношення обсягу валютних резервів до величини всіх зовнішніх витрат держави;

— співвідношення величини золотовалютних резервів і величини зведеного сальдо платіжного балансу — активного чи пасивного;

— порівняння величини золотовалютних резервів з обсягами зовнішнього державного боргу;

— співвідношення обсягів золотовалютних резервів і величини грошової бази.

Управління офіційними золотовалютними резервами за якісними показниками передбачає вибір між різними компонентами резервів і встановлення оптимального співвідношення між ними. Це означає, що крім абсолютної величини резервів важливим є також те, яка частка в них належить іноземній валюті, резервній позиції в МВФ, СПЗ і золотому запасу. При цьому головними принципами якісного управлінні!яфіційними золотовалютними резервами є забезпечення дотримання таких параметрів:

а) збереження, що визначає необхідність накопичення, оптимального формування і раціонального використання валют­них резервів як частини національного багатства країни;

б) ліквідність, що передбачає наявність у центрального банку можливості негайного використання значної частини валютних резервів із метою реалізації завдань оперативного регулювання валютних відносин у країні;

в) дохідність, що має забезпечувати належну ефективність розміщення центральним банком коштів у різних видах ва­лютних активів.

Краще використовувати знак - для позначення списку

Важливим завданням у процесі управління золотовалютними резервами є забезпечення належної їх диверсифікації за видами валют з метою уникнення ризиків, з одного боку, а з іншого — для приведення їх у відповідність зі структурою зовнішньоторговельного обороту країни відповідно до валют, в яких укладаються угоди. Ризик при формуванні офіційних золотовалютних резервів, пов'язаний із вибором валют, визначається тенденціями зміни у міжнародній валютній системі, що відображають перманентний процес переходу від доларового стандарту до багатовалютного стандарту і зміну ролі різних валют у світовій економіці й торгівлі.

У процесі управління золотовалютними резервами з метою уникнення втрат потрібно також ураховувати такі фактори:

— зміни кон'юнктури на світових валютних ринках;

— перспективи короткострокових коливань обмінних курсів різних валют;

— прогнозні оцінки стану міжнародних розрахунків країни;

— потреби обслуговування зовнішнього боргу;

— перспективи впливу тих чи інших чинників на обмінний курс національної валюти.

Із технічного погляду механізм управління офіційними золотовалютними резервами передбачає здійснення сукупності тих чи інших операцій, кінцевим результатом яких є формування певної структури міжнародних валютних активів центрального банку (до їх складу належать: залишки на поточних рахунках і депозитах у банках-нерезидентах, банкноти і монети, цінні напери). Основні види таких операцій:

— конверсійні валютні угоди на валютному ринку на умовах поставки валюти "тод" (сьогодні), "том" (наступного дня) і "спот" (на другий день);

— прості форвардні угоди, а також операції "своп", що передбачають обмін національної валюти на іноземну з одночасним укладенням зворотної угоди на певний строк (до шести місяців) із метою страхування валютних ризиків;

— придбання, продаж, обмін державних цінних паперів (казначейських векселів, облігацій державних позик тощо) про це раніше не було жодного слова, але ж країни дійсно тримають такі короткострокові активи емітентами або гарантами за якими виступають урядові структури інших країн;

— придбання, продаж, обмін боргових зобов'язань (векселів, депозитних сертифікатів та ін.), боржниками або гарантами за якими виступають міжнародні фінансові організації або банки-нерезиденти за умови, що їхні зобов'язання повністю забезпечені державними позиками;

— отримання кредиту під заставу державних цінних паперів інших країн або боргових зобов'язань зарубіжних банків;

— розміщення депозитів у банках-нерезидентах, які маюті високий інвестиційний клас згідно зі світовими рейтинговими агентствами;

— угоди з похідними фінансовими інструментами, що здійснюються з метою мінімізації валютного ризику при відкритій позиції і ризику вкладень у цінні папери у валюті.

При виборі конкретних видів операцій, направлених на формування того чи іншого компонента офіційних золотовалютних резервів, необхідно враховувати протиріччя між високою дохідністю довгострокових вкладень з їх нижчою ліквідністю та більш високою ліквідністю але меншою дохідністю короткострокових вкладень коштів. Зрозуміло, що з урахуванням ролі золотовалютних резервів в оперативному регулю­ванні динаміки валютного курсу і стану платіжного балансу дуже важливе значення має саме їх висока ліквідність. Зазвичай у світовій практиці у процесі формування оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів вважається необхідним забезпечення підтримання частки ліквідних короткострокових вкладень (зі строком вимог не більше трьох місяців) на рівні половини загального обсягу резервів.

З метою ефективного управління офіційними золотовалютними резервами країни процес формування окремих їх частин відповідно до того, яка з них має забезпечувати ліквідність, а яка дохід­ність, може бути підпорядкований різним цілям — операційним та інвестиційним. Відповідно до цього використовуються і різні операції та інструменти формування валютних резервів.

Не вистачає узагальнення наведеного тексту у якійсь авторській схемі чи табл.; може щось типу механізму управління із суб’єктами, принципами, інструментами – подумайте

Висновок за цим §