Дуоденальний шлях введення

Зонд вводять через стравохід до 12-палої кишки і через нього вводять рідину (наприклад, сульфат магнію як жовчогінний). Це дає можливість швидко створити в кишечнику високу концентрацію лікарської речовини.

Перевага - ліки не піддається дії шлункового соку. Але даний шлях введення технічно складний і застосовується рідко.

Ректально (лат. perrectum) лікарські речовини призначають у вигляді свічок, розчинів в клізмах (V- не більше 50-100 мл + розчин повинен бути підігрітий до 37-38ºС, так як в зворотньому випадку може виникнути рефлекс на спорожнення). Лікувальний ефект при даному шляху запровадження розвивається через 5-15 хв. Шлях лікарського речовини:

Пряма кишка → нижні і середні гемороїдальні вени (близько 50% лікарської речовини) → нижня порожниста вена → велике коло кровообігу → органи і тканини (лікувальний ефект).

Частина лікарської речовини всмоктується через верхню гемороїдальних вену і по ворітній вені потрапляє в печінку, де частково метаболізується.

Переваги ректального шляху введення:

• лікарський речовина не піддається впливу соків травного тракту;

• не дратує слизову шлунка;

• лікарська речовина минає печінку (близько 50%);

• можна використовувати при блювоті, в несвідомому стані.

Недоліки способу:

• незручність, негігієнічно;

• індивідуальні відмінності в швидкості і повноті всмоктування.

Парентеральні шляхи введення лікарських засобів

До них відносяться всі способи, при здійсненні яких ліки потрапляють в кров, минаючи шлунково-кишкового тракту.

Підшкірний шлях введення ЛЗ забезпечує хорошу біологічну фільтрацію їх через мембрани клітин і капілярної стінки. Тому цим шляхом можна вводити водні, масляні розчини. Лікарська речовина при підшкірному введенні проходить наступний шлях:

 Органи і тканини (лікувальний ефект) → аорта→ ліві відділи серця→ мале коло кровообігу → праві відділи серця → порожниста вена → кров (лімфа) → підшкірно-жирова клітковина (лікарські речовини швидше всмоктуються з підшкірної клітковини передньої стінки живота і плеча)

Переваги підшкірного шляху введення:

• більш висока швидкість надходження ліків в системний кровотік в порівнянні з пероральним (10-15 хв.);

• можна використовувати ЛЗ білкової і пептидної природи;

• можливе створення депо препарату, що забезпечує тривалий лікувальний вплив.

Недоліки способу:

• болючість ін'єкції;

• необхідність стерильності;

• можливість внесення інфекції;

• не можна вводити речовини, що володіють дратівливою дією;

• неможливість використовувати при шокових станах, так як порушено периферичний кровообіг.

Внутрішньом'язове введення - один з найбільш частих способів парентерального введення ліків. Використовують депо-препарати, масляні розчини. Лікувальний ефект настає через 10-30 хв. Найбільш швидко резорбція йде з дельтоподібного м'яза плеча, частіше ж у практиці ін'єкції роблять в зовнішній верхній квадрат сідничного м'яза (вона більш об'ємна, що важливо при багаторазових ін'єкціях). Всмоктування можна прискорити накладенням грілки.

Переваги внутрішньом'язового шляху введення:

• ліки швидше потрапляє в загальний кровотік, так як м'язи кровоснабжаються краще, ніж підшкірна клітковина;

• ін'єкція менш болюча;

• можливість застосування ЛЗ з помірним дратівливим дією.

Недоліки методу:

• велика небезпека пошкодження нервових стовбурів і великих судин;

• необхідність стерильності.

Внутрішньовенне введення препаратів виробляють струменевим або краплинним способом. У вену вводять тільки водні, іноді спиртові розчини з концентрацією спирту не більше 30%. Даний спосіб забезпечує швидку появу лікувального ефекту, дозволяє відразу припинити введення препарату при розвитку небажаних реакцій і здійснити точне дозування лікарського препарату. Внутрішньовенний шлях введення незамінний в екстрених ситуаціях, коли життя пацієнта загрожує небезпека. З периферичних вен для введення ліків найбільш часто використовують ліктьову вену (солідний діаметр, розташована поверхнево).

Переваги методу:

• безпосереднє надходження лікарської речовини в кров;

• максимальна швидкість настання ефекту.

Недоліки способу:

• відносна складність процедури;

• необхідність стерильності;

• не можна вводити масляні розчини, суспензії.

Внутрішньоартеріальне введення використовується досить рідко. Зазвичай цей спосіб використовують для введення діагностичних рентгеноконтрастних ЛЗ при ангіографії (рентгеноскопічне дослідження судин, яке проводять після введення в них рентгеноконтрастних препаратів). Також цей спосіб введення застосовують при необхідності досягнення високих концентрацій препарату в будь-якому органі і уникнення системного дії препарату. Для цієї мети ЛЗ вводять безпосередньо в артерію, кровоснабжаючі даний орган (внутрішньоартеріальне введення цитостатика тіофосфаміду в артерію, кровоснабжаючі щітовидну залозу, при раку).

Недоліки методу:

• складна техніка;

• можливість розвитку тромбозу;

• некроз снабжаємої тканини (стінки артерій містять значні кількості катехоламінів, які при введенні речовин з дратівливими властивостями можуть звільнятися і викликати стійкий спазм судини з некрозом тканини).

Внутрішньокістковий шлях введення (в кістку, в грудину, кістку п'яти) використовують при неможливості внутрішньовенного або внутрішньом'язового введення. За швидкістю розподілу речовини в організмі цей шлях наближається до внутрішньовенного. Використовується цей шлях досить рідко (при великих опіках, у дітей), дуже болюче.

Субарахноїдальний шлях використовують для введення в спинномозковий канал (на рівні LIII-LIV) місцевих анестетиків (спинномозкова анестезія), а також при хіміотерапії менінгіту (вводять препарати, погано проникаючі через гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ)). Процедура відносно складна технічно.

Трансдермальний шлях введення. Шкіра в цілому веде себе як більш-менш (в залозах) потужна ліпідна мембрана. Гідрофільні речовини (цукор, іони) не всмоктуються шкірою і діють поверхнево (це відноситься до більшості антисептичних речовин, антибіотиків). Ліпофільні речовини (спирт, стероїдні гормони та ін.) Проникають пропорційно їх розчинності в жирах, але повільно. Всмоктування ліків через пошкоджену шкіру (мацерація, пролежні, тріщини, опіки, механічні ушкодження) різко посилюється.

Слід взяти до уваги, що в різних ділянках тіла шкірний бар'єр неоднаково міцний і змінюється з віком. У дітей, особливо раннього віку, шкіра тонша і ніжніша, ліпідорозчинним речовини всмоктуються через неї набагато легше і можуть викликати небажані загальні реакції. Активне втирання сприяє проникненню ліків в глибокі шари шкіри і його всмоктуванню.

Мазі, накладені на вогнище гострого запалення, перешкоджають відтоку ексудату (рідина, що виділяється в тканини або порожнини організму з дрібних кровоносних судин при запаленні), потовиділенню, підвищують місцеву температуру, розширюють судини дермального шару шкіри і загострюють запалення подібно своєрідному компрес. Тому жирні мазі не застосовуються при гострому запаленні і намокаючих процесах. Вони показані при хронічному запаленні, де надають розсмоктуючу дію.

Препарати, розчинні у воді, і суспензії (бовтанки) практично не всмоктуються через неушкоджену шкіру і осідають на ній після випаровування рідини, надаючи охолоджуючий ефект. Саме такі форми переважні при гострих запальних процесах.

В даний час створені спеціальні лікарські форми - пластирі з нанесеними на них лікарськими засобами, так звані трансдермальні транспортні системи (наприклад, з нітрогліцерином).

Переваги способу:

• відсутність пресистемної елімінації;

• пролонгований ефект.

Недолік способу: можливість розвитку дерматиту.

Інгаляційним шляхом вводять такі лікарські форми:

• аерозолі (β-адреноміметики);

• газоподібні речовини (леткі анестезуючі засоби);

• дрібнодисперсні порошки (натрію кромогликат).

Даний спосіб введення забезпечує як місцеве (адреноміметики), так і системне (засоби для наркозу) дію. Інгаляції ліків виробляють за допомогою спеціальної апаратури (від найпростіших спрей-балончиків для самостійного застосування хворим до стаціонарних апаратів). З огляду на тісний контакт вдихуваного повітря з кров'ю, а також величезну альвеолярну поверхню, швидкість резорбції ліків дуже висока. Інгаляторними не застосовуються лікарські засоби, що володіють дратівливими властивостями. Потрібно пам'ятати, що при інгаляціях речовини відразу надходять в ліві відділи серця через легеневі вени, що створює умови для прояву кардіотоксичного ефекту.

Переваги способу:

• швидкий розвиток ефекту;

• можливість точного дозування;

• відсутність пресистемної елімінації (руйнування і елімінація лікарської речовини перш, ніж воно потрапить до місця-мішені).

Недоліки способу:

• необхідність використання складних технічних пристроїв (наркозні апарати);

• пожежонебезпека (кисень);

• препарати можуть подразнювати слизову носа, рота і горла;

• якщо сильно порушена бронхіальна прохідність, то лікарський засіб погано проникає в осередок хвороби.