13.Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів закріплений Статутом ООН, Декларацією про принципи міжнародного права, Манільською декларацією про мирне вирішення спорів 1982 р., Декларацію про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН в цій сфері 1988 р., та багатьма іншими документами.

Відповідно до вимог цього принципу, держави зобов'язані вирішувати свої міжнародні спори незалежно від причин їх виникнення, характеру та обставин спору виключно мирними засобами. Сторони мають право самостійно вибирати засіб мирного вирішення міжнародних спорів залежно від обставин та характеру такого спору. У випадку, якщо їм не вдасться досягнути вирішення спору мирним засобом, вони повинні врегульовувати спір за допомогою іншого чи інших мирних засобів. Держави - сторони спору, а також інші держави повинні утримуватися від дій, які можуть загострити становище настільки, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки. Крім того, сторони спору зобов'язані намагатися вирішити спір у якомога швидший строк для недопущення його загострення.

До мирних засобів вирішення міжнародних спорів відносять: переговори, обслідування, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів та угод та інші мирні засоби.

14.Принцип рівноправності та самовизначення народів

Відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, ООН має своєю метою розвивати дружні відносини між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення народів. Без сумніву, вказана норма відіграла важливу роль в історії, ставши ключовою в процесі розпаду колоніальної системи й утворення нових незалежних держав.

Декларація про принципи міжнародного права розкриває нормативний зміст цього принципу. Згідно з нормами вказаної Декларації, всі народи мають право вільно визначати без зовнішнього втручання свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Держави повинні утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу та незалежність.

Крім Статуту ООН та Декларації про принципи міжнародного права, зміст цього принципу розкривається в ряді інших документів, зокрема Декларації про надання незалежності колоніальним державам і народам 1960 р.

Формами здійснення права народу на самовизначення, передбаченими Декларацією, є: створення суверенної та незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, а також встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом.

Водночас принцип самовизначення народів обмежується принципом територіальної цілісності держав, що викликано передусім необхідністю уникнути сепаратизму з метою розколу держави. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права, "ніщо в наведених вище пунктах не повинне тлумачитися як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які би вели до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних та незалежних держав, які дотримують у своїх діях принцип рівноправності та самовизначення народів".