5.Формування державності у східних слов’ян. Антське протидержавне об’єднання.

 Східні слов'яни, що жили,на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в державну формацію антів (етнонім анти, на думку лінгвістів, іранського походження і означає людей, що перебувають на окраїні, рубежі), яка займала територію між Дністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася від Дону до Румунії й далі на Балкани. Не відома загальна кількість племен, що входили до складу цього об'єднання.

В Антському державному об'єднанні панував демократичний лад. Найближче оточення царя становили старійшини племен, що входили до складу об'єднання. Маючи досить сильну військову організацію, анти вели успішні війни зі своїми сусідами. Воєнні походи спочатку були справою добровільною, в них брали участь всі бажаючі. Пізніше починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям та засобом збагачення. Можновладці експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Певний час анти межували з Готами, які проживали в причорноморських степах у II — IV ст. Відносини між обома народами мали несталий характер. Союзні стосунки і спільні воєнні заходи, спрямовані проти Римської імперії, чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавінів завадила нова хвиля завойовників з Центральної Азії — аварів. Протягом 558 — 568 pp. вони пройшли через південні степи і в Трансільванії (територія сучасної Румунії) заснували свою державу — Аварський каганат. Підкоривши склавінів, авари розпочали наступ на антів, які діяли в союзі з Візантією. У результаті тривалої боротьби анти зазнали нищівної поразки. З 602 р. вони вже не згадуються давніми авторами. Праукраїнське Антське об'єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

6. Суспільний і державний лад Київської Русі.

Державний лад Київської Русі багато у чому визначався тим, що вона була ранньофеодальною монархією, побудованою на принципі сюзеренітету-васалітету. Державу очолював великий київський князь. Функції перших великих князів полягали перш за все в організації воєнних ополчень і дружини, командуванні ними. Князі піклувалися підкоренням нових племен, забезпеченням охорони кордонів держави, встановленням і збиранням данини ("полюддя"). Вони прагнули підтримувати нормальні зовнішньополітичні стосунки з кочівниками, Візантією, країнами Близького Сходу, що сприяло зовнішній торгівлі. Київські князі також здійснювали судову функцію, розглядаючи справи переважно своїх васалів, дружинників. При цьому вони керувалися нормами звичаєвого права.

Із розвитком феодальних відносин у Київській Русі десяткова система управління була замінена на двірсько-вотчинну систему управління. Головним у цій системі було те, що не існувало різниці між органами державного управління й управління особистими справами великого князя. Головними посадовцями були воєвода, який керував збройними силами князівства; тіун конюший - відав питаннями забезпечення князівства кіньми; В умовах послаблення влади великого київського князя у другій половині XI ст. почали скликатися феодальні з'їзди (снеми), на які збиралися місцеві князі, їхні союзники, васали і бояри, а в окремих випадках церковна знать. На з'їздах як вищих органах феодальної влади розглядалися питання нового законодавства, розподілялися лени. Вирішувалися питання війни і миру з іноземними державами, накреслювалися заходи щодо охорони торговельних шляхів.