2. Проблема методів у політичній науці, їх класифікація та загальна характеристика. Еволюція методів політології у постмодерному світі та їх особливості.

Головне призначення методу- з´ясування того, що дає політика суспільству й особі.

Політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження.

Методи теоретичного пізнання:

інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути; Соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; Історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; Системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів; об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем; Порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; Структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу; Антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини; Психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки; Біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків; Нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу.

Філософські та загально-логічні методи, які використовуються не тільки в політології, але й в інших науках: діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя; метод сходження від абстрактного до конкретного; аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення.

Емпіричні методи збору і аналізу інформації: опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання; спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації; статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта; математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів; метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.

ПРОБЛЕМА Методи, що використовуються в політичній науці, дають змогу глибше дослідити її предмет, загалом увесь наявний теоретико-методологічний інструментарій, а отже, й одержати достовірніші політологічні знання.

В період модерну в політичній науці існувало декілька загально-наукових методів дослідження і пояснення функціонування влади:

1. Теорія конфлікту. Обґрунтував у 50-х – 60-х роках у своїх роботах німецький філософ Р. Дорендорф, англ. Дж. Рекс. Вона розглядала політику як сферу перманентних зіткнень інтересів різноманітних авторів, що й становило алгоритм дослідницького інтересу. Для цієї організації характерний чіткий розподіл ролей і статусів ЇЇ членів, а основними рольовими позиціями, згідно з Дарендорфом, є позиції, обумовлені диференціацією владних відносин. Тобто в будь-якій організації індивіди Й групи виконують певні ролі згідно зі своєю належністю до владних щаблів.

2. Т. Парсон (амер. соціолог) обґрунтував теорію структурно-функціонального аналізу, яка мала призначення методологічних наукових досліджень, метою якої було привести політичні відносини до форми консенсусу та порядку. Т. Парсонс вважав одним із центральних завдань соціології аналіз суспільства як системи функціонально взаємопов'язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу — це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему він розумів як будь-який сталий комплекс повторюваних і взаємопов'язаних дій (теорія соціальної дії). Потреби особистості виступають як змінні у соціальній системі. Парсонс та інші дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь-якої системи, а й визначити сукупність необхідних умов або «функціональних передумов» для всіх соціальних систем

3. М. Кастельс, метод три ануляції.

В умовах постмодерного світу будь-яке політологічне дослідження передбачає зусилля науковця у створенні оригінальних дослідницьких методологій, що здатні забезпечити нетрадиційний підхід до проблем та винайти валідні (надійні) наукові результати.