3. Яка структура курсу методики мови?

• Загальні засади методики навчання української мови

• Особливості вивчення основ мовної системи

• Робота з розвитку зв’язного мовлення

• Основні напрями роботи з стилістики

• Удосконалення знань, умінь і навичок з мови у старших класах

• Позакласна робота з української мови

• Методична робота вчителя-словесника

• Кабінет української мови

4. Що складає її наукові засади?

Загальнодидактичні

Науковість

Систематичність

Наступність

Перспективність

Зв’язок теорії з практикою

Наочність

Свідомість

Доступність

Міжпредметні зв’язки

Специфічні

Взаємозв’язок у навчанні споріднених і неспоріднених мов

Зв’язок у вивченні розділів курсу

Комунікативно-діяльнісний підхід

Функціонально-стилістичне спрямування

5. З якими науками вона пов’язана?

6. Як впливають суміжні дисципліни на методичну підготовку вчителя словесника?

Історія дає змогу визначити певні хронологічні межі подій. Дати документальне підтвердження подіям. Розповісти про процеси, які були наявні в певний час.

Інформатика допомагає оформити усю довідкову та методичну літературу, якою користується вчитель словесник, в електронному варіанті. Допомагає використовувати на уроках інноваційно-технологічні методи навчання.

Культурологія розтлумачує певні культурологічні коди різних країн, формує картину-уявлення про звичаї та обряди інших народів.

Етика допомагає правильно визначити напрямок виховання школярів, формування моральної особистості вчителя та учнів.

7. Які методи наукового дослідження використовуються в лінгводидактиці?

Теоретичні :аналіз літератури (з філософії, психології, педагогіки, лінгводидактики, лінгвістики); аналіз програм, підручників, методичних посібників та рекомендацій

Емпіричні: анакетування, спостереження уроків, метод екстпертної оцінки, метод діагностики, методичний експеримент (констатувальний, формувальний)

Статистичні кількісний і якісний аналіз одержаних результатів

8. Розкажіть про джерела розвитку та сучасний стан методики навчання української мови.

Методика навчання літератури активно розвивається, відбуваються зміни у всіх її складниках: під впливом суспільних зрушень закладаються нові теоретичні засади вчителювання, накопичується історія методики, змінюється тлумачення художніх творів, формуються нові шляхи викладання, з’являються оригінальні моделі вивчення певних тем.

До основних джерел розвитку науки про викладання української літератури належать:

— ідеї науковців-методистів;

— літературно-педагогічні ідеї представників інших галузей гуманітаристики та письменників;

— передовий досвід учителів-практиків, які виявляють творчість у навчально-виховному процесі.

Унаслідок поєднання наукової думки з учительським досвідом формуються положення, що утворюють концепції, спрямовані на розв’язання проблем викладання літератури. Наукові ідеї та шляхи їх реалізації системно висвітлюються в дисертаційних (кандидатських і докторських) дослідженнях, монографіях, статтях, навчальних посібниках, методичних розробках тощо.

Розвиток методики навчання української літератури відбувається під впливом кількох чинників:

1. Зміна суспільних потреб історичної епохи. Вона визначає мету навчання і виховання. Сучасна постколоніальна доба розбудови Української держави потребує громадян, які сприйматимуть українську літературу як рідну, шануватимуть її класику, дбатимуть про її розвиток, зацікавлено реагуватимуть на мистецькі новинки.

2. Трансформація інформаційного простору. Інформаційні комп’ютерні технології стають панівними, місце книги, зокрема художньої, окреслюється по-новому.

3. Глобалізаційні процеси. Вони впливають на світогляд людини, яка або вливається в цей процес, що позначається на її національній самосвідомості втратою національних коренів, або протидіє йому, зберігаючи окремішність, або свідомо вступає в діалог з реаліями, змінюючи себе і водночас зберігаючи своє Я.

4. Розвиток інших наук, зокрема педагогіки і літературознавства. Оскільки методика тісно пов’язана з цими науками, постає необхідність і її якісного зростання.

Передовсім на розвиток методики літератури впливає загальнопедагогічний поступ, оскільки ця наука є складником педагогіки. Чинниками змін у методиці стали такі здобутки педагогічної науки:

— особистісно орієнтована парадигма навчання і виховання;

— компетентнісний підхід до навчального процесу та його результатів;

— актуалізація етнопедагогіки;

— розроблення дидактичної інноватики: створення інноваційних педагогічних технологій, методів, прийомів навчання.

У зв’язку з ними виникло коло нових проблем у методиці, зокрема визначення змісту поняття «літературна компетенція учня». Воно системне, охоплює такі складники: знання (історичних періодів, літературних напрямів, біографій письменників, художніх творів, теоретико-літературних понять), уміння (аналізувати художній твір, пропонувати власну інтерпретацію тексту, писати творчі роботи), навички (монологічного і діалогічного мовлення на літературні теми, визначення складників світу художнього твору, виражальних засобів мови). Сучасна літературознавча думка впливає на вимоги до літературної компетентності учнів.

Важливими чинниками розвитку методики викладання української літератури є зміни в літературознавстві, а саме:

— застосування нових методів літературознавчого дослідження (архетипна критика, гендерний, структуральний, герменевтичний та інші методи дослідження);

— реінтерпретація (нове прочитання) творів української класики;

— розвиток компаративістики (зіставлення художніх творів, переважно різних національних літератур);

— заповнення «білих плям» в історії української літератури: вивчення постатей і творів репресованих, заборонених, замовчуваних у Радянському Союзі авторів, письменників діаспори;

— активність і плюралізм критики: вивчення нових явищ сучасної української літератури.

Літературознавчі дослідження, студії, гіпотези нерідко мають дискусійний характер, тому постає проблема добору наукового матеріалу для школи.

Актуальною є проблема вибору літературознавчої основи для шкільного прочитання художнього твору, адже в науці існують різноманітні інтерпретації, використовуються новітні методи дослідження художнього тексту. Учителеві слід орієнтуватися на академічне прочитання творів, уключених до шкільної програми. На думку сучасного українського літературознавця Віталія Дончика, академічна історія має оприявнити «великий» синтез, органічну єдність герменевтичного та аксіологічного підходів, академічно-колективного та індивідуально-особистісного письма, раціональних та інтуїтивних концепцій, «історії процесу» і «портретованої історії»; літератури свого часу і свого місця (в її самототожності), уважно пророблених як «внутрішнього», так і «зовнішнього» контекстів. Саме академічна наука має стати основним джерелом шкільного літературознавства, специфіка якого полягає у навчальному, адаптованому до певного віку читача тлумаченні художнього твору.