3. Психологічні основи засвоєння української мови як другої.

Дослідження психологічних засад навчання української як другої мови дає змогу зробити такі висновки.

1. Засвоюючи мовлення другою мовою, учень набуває додаткових можливостей для приймання і передачі інформації, в його психіці взаємодіють дві мови. Тому основні закономірності, установлювані в психології навчання іноземних мов, зберігаються і в процесі навчання другої (української) мови в російськомовній школі.

2. Якщо акт комунікації здійснюється слабозасвоєною мовою, то в мовця і слухача здійснюється подвійне кодування за типом: «думка → код першої мови → код другої мови → озвучення → перехід → сприйняття звуков → декодування другою мовою → декодування першою мовою → розуміння». В результаті подвійного кодування виходить перекладне мовлення і перекладне розуміння чужого мовлення. А оскільки перекладне мовлення проминає повільно, гальмується труднощами перекладу, воно не може виконувати функції нормального мовлення.

3. Практичне засвоєння другої мови і спілкування двома мовами не гальмує розвитку особистості, а, навпаки, створює для нього сприятливі умови. Проте в окремих випадках ранньої двомовності в родинах, в дитячих дошкільних установах і в початкових класах середньої школи помічаються і деякі негативні наслідки двомовності, а саме: міжмовна інтерференція, уповільнення в засвоєнні правильної вимови і писемного мовлення рідною і другою мовами.

4. Научіння першої – рідної мови проминає на абсолютно іншій мотиваційній основі. Основне джерело мотивації научіння мовлення рідною мовою – потреба спілкування. Кожне вдале застосування мовленнєвих дій задовольняє цю потребу і поступово закріплює уміння мовленнєвої поведінки. Друга мова на такій самій мотиваційній основі засвоюється тільки в тих випадках, коли умови, що оточують дитину, породжують потребу спілкування засобами двох мов (наприклад, у двомовних родинах).

5. Дослідження засвоєння практичної граматики української мови виявляє дві основні тенденції: тенденцію формування в учнів нової відособленої граматичної системи і тенденцію взаємодії систем першої і другої мов. Унаслідок цієї взаємодії система другої мови спотворюється. Тому основна проблема навчання граматики другої мови полягає в тому, щоб зменшити інтерферуючий вплив граматики рідної мови. Відомі два шляхи обмеження інтерференції: 1) порівняння і свідоме розмежування схожих явищ рідної і другої мов; 2) закріплення граматичних явищ другої мови без всякого їх зіставлення з явищами рідної мови. Експериментальна перевірка цих двох способів показала залежність їх ефективності від віку научуваних: у молодших класах більший ефект дає закріплення без порівняння, в старших класах середньої школи зростає роль свідомого розмежування.

6. Розроблення оптимальних методів навчання української мови в російськомовній школі неможливе без глибокого знання мовленнєвих процесів однією і двома мовами, порівняльної граматики цих мов, особливостей научіння мовлення другою – українською мовою, без знання можливостей учнів різного віку, без методики об’єктивного вимірювання мовленнєвих навичок і умінь та інших психічних явищ, що беруть участь у процесах навчання.