Мережа соціальних відомств в україні

Міністерство соціальної політики:

- Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості).

- Мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту.

- Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:

- відділення соціальної допомоги;

- дитячі будинки-інтернати;

- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

- спеціальні будинки-інтернати;

- психоневрологічні інтернати;

- пансіонати для ветеранів;

- протезно-ортопедичні заводи;

- заклади спеціальної освіти.

Міністерство охорони здоров'я:

- Заклади охорони здоров'я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).

- Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.

Міністерство молоді та спорту:

• департамент молодіжної політики

Міністерство освіти і науки:

- Дошкільні заклади.

- Середні заклади освіти

- Дитячі оздоровчі табори.

- Школи-інтернати для дітей-сиріт.

- Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).

- Професійно-технічні заклади освіти.

- Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.

Міністерство внутрішніх справ:

- Виховно-трудові колонії.

- Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Аналізуючи діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв'язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.

Складовою частиною загальної системи захисту є установи, які ним безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні займаються проблемами соціальної роботи. Однак у більш вузькому — вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки і т. ін.

Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб'єктів, що забезпечують загальні умови нормального здійснення і раціональної організації системи допомоги та підтримки груп і осіб, які опинилися в стані соціального ризику відповідно до їх інтересів, потреб, можливостей. Об'єктивною необхідністю створення цієї структури є те, що вона випливає із самої потенції соціальної дії індивідів і виступає способом розв'язання соціальних суперечностей у суспільних відносинах. Спонтанність у цьому плані здатна спричинити хаос, соціально-політичну нестабільність. Тому головним призначенням структурних органів соціального захисту як по вертикалі, так і по горизонталі є підтримка повноцінного існування індивіда через систему функціонування органів управління, яка передбачає професійну компетентність її працівників. Ця система має бути ефективною, динамічною, гнучкою, тобто оперативно перебудувати свої структурні підрозділи для найкращого забезпечення населення, звичайно, в контексті економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства.

До 1 січня 1991 р. провідною ланкою в цій системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів.

Перейменування органів соціального забезпечення з наголосом на соціальному захисті — не формальна справа. Цим підкреслюється переорієнтація в діяльності цих органів на підтримку тих, хто цього потребує (слабких, немічних). Всі інші повинні самі дбати про себе. Нині Міністерство соціальної політики обслуговує близько 80 % населення України.

В апараті управління міністерства визначені важливі функціональні обов'язки органів соціальної роботи:

- пенсійне обслуговування і забезпечення субсидіями; соціальне обслуговування; медико-соціальна експертиза, реабілітація інвалідів і надання протезно-ортопедичної допомоги;

- підготовка законодавчих проектів з соціального захисту населення;

- соціальна допомога сім'ї і дітям; зовнішньоекономічне і міжнародне співробітництво; підготовка і перепідготовка кадрів.

Таким чином, система соціального захисту нині в Україні перебуває в стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено соціально-політичними й економічними процесами трансформації суспільства. Одна з проблем полягає в тому, щоб розмежувати й узгодити діяльність законодавчої та виконавчої влади, кожна з яких активно впливає на політику соціального захисту населення. Інститути державної влади структурно діляться на три гілки: законодавчу владу (Верховна рада, органи регіонального і місцевого самоврядування); виконавчу (Президент, Уряд України з відповідними інститутами управління, владними установами); судову, яка теж має свої структури. На політику держави, настрої і поведінку людей активно впливають засоби масової інформації.

У країні формується правова база соціального захисту населення. Прийняті й діють такі закони: “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про межу малозабезпеченості”, “Про статус і соціальний захист населення, що постраждало від Чорнобильської катастрофи”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та ін. Розроблені і здійснюються Державна програма зайнятості населення, Національна програма громадських робіт, Цільова державна програма зайнятості молоді, Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності, Національна програма “Діти України” і т. д. Прийнято закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України про оплату праці, державну допомогу, компенсації, субсидії, пільги та іншу підтримку соціально вразливих верств і груп людей.

Формується також нова організаційна структура реалізації соціальної політики. Так, у Верховній Раді України діють комісії з праці, соціальних питань, у справах чорнобильців, молодіжної політики. У ряді комісій є підкомісії, що займаються законодавчою діяльністю щодо освіти, сім'ї, жінок і материнства, інших питань соціального розвитку країни. При Президентові України створено Комісію з питань соціального захисту населення, Комітет у справах жінок, материнства і дитинства; при Кабінеті Міністрів України — Раду у справах інвалідів. Влітку 1994 р. засновано Фонд соціального захисту населення України.

Центральні органи через законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову політику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і соціального захисту обласних, міських і районних державних адміністрацій, трудові колективи.

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:

• криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

• зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

• неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту;

• прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

Нерідко орієнтиром щодо структури створюваних недержавних організацій в Україні слугують напрями діяльності подібних структур за кордоном.

Структура таких організацій в Україні не повторює цілком іноземні зразки, має свою специфіку. Уявлення про неї надають дані довідника Творчого центру “Каунтерпарт”. Основними місіями недержавних організацій у соціальній сфері є: захист інтересів та їх лобіювання — 2,9 %; робота з молоддю 5,4%; робота з жінками 3,0%; захист інтересів та робота з ветеранами 3,4%; проведення соціологічних досліджень 0,6%; реабілітація, охорона здоров'я 6,8%; розв'язання проблем інвалідів 7,8 %; вирішення проблем сім'ї, дітей, сиріт 7,6 %; допомога людям похилого віку, пенсіонерам 2,8 %; розв'язання проблем Чорнобильської аварії 2,0 %; милосердя - 1,8 %. У цілому недержавні організації зорієнтовані на соціальну роботу, становлять в Україні 44,1%.

Характерно, що у розв’язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об’єднань і приватних осіб.

Таким чином, суб’єктами соціальної і соціально-педагогічної діяльності в Україні на початку нового тисячоліття є спеціалісти і волонтери всіх трьох секторів суспільства: державного, комерційного і громадського, у функціонуванні і розвитку яких є немало проблем, однією із яких є проблема їх гармонійної взаємодії.

Система практичної соціальної і соціально-педагогічної роботи в Україні уже набула нових обрисів. Вона опирається на нові правові засади, на кадровий потенціал професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.

В Україні, беручи до уваги економічний, політичний і соціально-психологічний стан суспільства, важливим завданням є об’єднання всіх форм і напрямків як професійної . так і непрофесійної соціально-педагогічної діяльності в єдину систему, здатну до гнучких і ефективних змін в інтересах людей.

Крім об'єктів та суб'єктів до структури соціальної роботи належить і соціальна ситуація. Саме вона, окреслюючи конкретний стан проблеми у конкретного клієнта соціальної роботи, орієнтує, на що має бути спрямована соціальна допомога в даному випадку. Отже, соціальна ситуація клієнта є предметом соціальної роботи, безпосереднім полем докладання зусиль соціального працівника.

Провідним державним органом з цих питань є Міністерство соціальної політики, рівень компетенції якого визначається Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Функції і завдання цього міністерства визначені Положенням, яке затверджується Урядом, вони різноманітні і виконуються в усіх галузях системи соціального захисту. Зокрема, це міністерство розробляє положення з основ державної політики для тих, хто потребує допомоги; аналізує і прогнозує рівні життя різних категорій населення; готує рекомендації для цільових і регіональних програм; забезпечує розробку нормативів, необхідних для функціонування системи соціального захисту і т. д.

Для регіонального (місцевого) рівня основні функції регламентовані вищевказаними органами і передбачають певну свободу своєї компетенції з урахуванням специфіки та можливостей територій. На них державою покладено розв'язання виробничо-економічних проблем для забезпечення соціальних завдань; планово-управлінську діяльність, згідно з якою здійснюється гнучка політика адміністративних і самоврядних форм керівництва галуззю; фінансово-економічну діяльність, створення різноманітних фондів соціальної допомоги, виконання регіональних програм і т. д.; створення сприятливих умов для проживання населення та ін. Загалом через різні управлінські органи (комітети, відділи, сектори, фонди і т. д.), що мають певні рівні функціональних обов'язків, розв'язуються проблеми соціальної захищеності людини.

Важливим суб'єктом і об'єктом державної політики є трудовий колектив. У ньому здійснюються такі функції: виробничо-економічна, політична, управлінська, виховна, соціальна. Суть останньої полягає у вдосконаленні матеріальних і культурних умов життя людей, прогресивному розвитку соціальної структури колективу, поліпшенні у ньому внутрішніх стосунків, створенні сприятливого морально-психологічного клімату, участі в соціальному забезпеченні, розвитку охорони здоров'я, організації допомоги в сімейному житті, дозвілля, дотриманні принципів соціальної справедливості.

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:

• криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

• зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

• неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту;

• прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

- Нерідко орієнтиром щодо структури створюваних недержавних організацій в Україні слугують напрями діяльності подібних структур за кордоном.

Структура таких організацій в Україні не повторює цілком іноземні зразки, має свою специфіку. Уявлення про неї надають дані довідника Творчого центру “Каунтерпарт”. Основними місіями недержавних організацій у соціальній сфері є: захист інтересів та їх лобіювання — 2,9 %; робота з молоддю 5,4%; робота з жінками 3,0%; захист інтересів та робота з ветеранами 3,4%; проведення соціологічних досліджень 0,6%; реабілітація, охорона здоров'я 6,8%; розв'язання проблем інвалідів 7,8 %; вирішення проблем сім'ї, дітей, сиріт 7,6 %; допомога людям похилого віку, пенсіонерам 2,8 %; розв'язання проблем Чорнобильської аварії 2,0 %; милосердя - 1,8 %. У цілому недержавні організації зорієнтовані на соціальну роботу, становлять в Україні 44,1%.

Характерно, що у розв’язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об’єднань і приватних осіб.