2.Природа комунікаційного процесу
Погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди представлені на моделях комунікації, які нам доведеться розглянути, щоб з’ясувати природу комунікативного процесу.
Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна характеризувати в кількох аспектах:
1) з погляду походження й формування (історичний аспект);
2) з погляду форми процесу спілкування (типологічний аспект);
3) з погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу (видовий аспект);
4) з погляду сутнісного (онтологічний аспект);
5) з погляду характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий аспект);
6) з погляду ефективності й дієвості процесу (функціональний аспект);
7) з погляду самобутності й оригінальності організації процесу (стильовий аспект);
8) з погляду форми процесу (формальний аспект);
9) з погляду якості процесу (квалілогічний аспект. Квалілогія (кваліномія, квалітологія) – наука, яка розглядає якість у широкому аспекті, охоплюючи філософські (методологічні), соціально-психологічні, системно-технічні, математичні та інші проблеми);
10) з погляду використання засобів (інструментальний аспект);
11) з погляду духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект);
12) з погляду інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект);
13) з погляду складників процесу (системний аспект);
14) з погляду зв’язків між складниками процесу (структурний аспект);
15) з погляду організації процесу (технологічний аспект);
16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).
Відомий американський психолог, політолог, теоретик медіа культури Дж. Гербнер, а за ним Г. Г. Почепцов називає три головні етапи у розвитку комунікації:
доіндустріальний;
друкований;
телевізійний.
Доіндустріальний етап комунікації характеризується такою організацією процесу спілкування, який може бути виражений у формулі: спілкування «обличчям до обличчя». Такий процес спілкування був властивий усій спільноті і мав вигляд переважно міжособистісної, інтерперсональної, комунікації, що відбувалася у формі діалогу або монологу.
Друкований етап пов’язується з першою індустріальною революцією, з виникненням масового спілкування, що зробило життя плюралістичним.
Телевізійний етап з’явився завдяки другій індустріальній революції, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навчалися читати.
Зміну етапів розвитку комунікації слід вбачати не так в індустріальних революціях, як в психологічній перебудові комунікаторів, поштовхом до чого, звичайно, були різного роду революції та суспільні зміни.
Зміна й виникнення різних видів комунікації є внутрішньою потребою людини й суспільства в цілому. Ця потреба, безперечно, формується під впливом зовнішніх факторів суспільного розвитку.
Першим зовнішнім фактором, який змінив характер спілкування, було виникнення письма.
Дописемне, або усне, спілкування було єдино можливим видом комунікації на ранніх етапах розвитку людства. На дописемному етапі переважала міжособистісна й групова комунікація. Комунікативний процес мав характер безпосереднього діалогічного міжособистісного спілкування або спілкування з малою групою чи групового спілкування.
Писемний етап комунікації ускладнив комунікативний процес, зробив його опосередкованим, дискретним у просторі й часі, стимулював виникнення такого виду спілкування, як публічне; у той же час закладалися основи масової комунікації, яка на друкарському етапі набула розвою.
Аудіовізуальний етап комунікації посилив процеси масового комунікування.
З переходом на етап електронномедійний масова комунікація зазнала процесу глобалізації, що стає причиною виникнення віртуальної комунікації такого спілкування, коли процеси передачі й отримання інформації переплітаються в часі й просторі, а комунікант у той же час виступає у ролі комуніката.